27 лютого 2025 року м. ТернопільСправа № 921/605/24
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
за участі секретаря судового засідання Бега В.М.
розглянув справу
за позовом - Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)
до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" (46008, м. Тернопіль, вул. Митрополита Шептицького, 20)
про стягнення 425641,47 грн - боргу, 54807,88 грн - пені, 31781,16 грн - 7% штрафу, 92876,61 грн - 3% річних, 558343,78 грн - інфляційних нарахувань.
За участі від:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2 .
Зміст позовних вимог, позиція позивача.
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1163450,90 грн, з яких: 425641,47 грн - боргу; 54807,88 грн - пені; 31781,16 грн - 7% штрафу; 92876,61 грн - 3% річних; 558343,78 грн - інфляційних нарахувань.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про реструктуризацію заборгованості № 14/12-158 від 28.05.2012, в частині здійснення своєчасної оплати вартості реструктуризованого боргу за природний газ за період лютий 2021 року - квітень 2022 року, поставленого відповідачу за договором поставки №06/09-2306 від 31.12.2009, внаслідок чого у позивача виникло право на звернення до суду із даним позовом.
Позиція відповідача.
Відповідач у відзиві просив суд одночасно: 1) застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення трьох процентів річних у сумі 92876,61 грн.; пені у сумі 54807,88 грн.; 7% штрафу в сумі 31781, 16 грн; інфляційних втрат у сумі 558343,78 грн; 2) зменшити розмір неустойки, трьох відсотків річних та інфляційних втрат на 90% від заявлених позовних вимог; 3) відмовити у задоволенні позову.
З приводу цього ним зазначено, що позивачем не подано належних та достовірних доказів, що залишок боргу відповідно до договору реструктуризації від 28.05.2012 № 14/12-158 складає 425641,47 грн, яка виникла за не здійснені платежі у період з лютого 2021 року до квітень 2022 року, і що вказана сума заборгованості не стягнена рішеннями Господарського суду Тернопільської області від 04.10.2017 у справі № 921/488/17-г/8 та від 01.09.2021 у справі № 921/279/21.
Разом з цим, відповідач визначає розмір спірної заборгованості.
Ним також зазначено, що оскільки борг виник за період з лютого 2021 року до квітня 2022 року, спірну заборгованість заявлено позивачем до стягнення з пропуском строку позовної давності, в тому числі нараховані позивачем три проценти річних у сумі 92876,61 грн, пеня в сумі 54807,88 грн, 7% штрафу в сумі 31781,16 грн, інфляційні втрати в сумі 558343,78 грн.
З урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, приписів ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України наявні достатні правові підстави для зменшення розміру неустойки, 3% річних, інфляційних втрат на 90% від заявлених, з урахуванням наступного:
- відповідач є підприємством критичної інфраструктури, від безперебійної роботи якого безпосередньо залежить можливість отримання природного газу населенням, лікарнями, дитячими садками, закладами освіти, військовими частинами, рятувальними службами, правоохоронними органами підприємствами, установами, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань;
- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред'явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення;
- загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає майже 50 % від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача;
- враховуючи правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних), ПрАТ «Тернопільміськгаз» вважає, що наявні достатні правові підстави для зменшення розміру пені.
Позивачем у відповіді на відзив зазначено, що відповідач не надає заперечень щодо розміру основної заборгованості.
Відповідач у своєму відзиві висловлює взаємовиключну прохальну частину - з однієї сторони просить зменшити нарахування (пеня, інфляційні втрати та 3% річних) на 90%, і в той же час просить відмовити по позові.
Відповідач не навів у відзиві на позовну заяву обґрунтованих підстав та не надав жодного доказу для зменшення нарахувань. Ним помилково ототожнено інфляційні втрати та 3% річних з штрафними санкціями.
Встановлений положеннями ст. 625 ЦК України розмір процентної ставки на рівні 3% річних та компенсаційна функція внаслідок інфляційних нарахувань це той мінімальний визначений законодавцем розмір грошових виплат, що має на меті гарантоване відновити майнові права кредитора.
Будучи ознайомленим з умовами договору, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладена відповідальність передбачена п. 3.4 договору. Непогашення заборгованості, станом на грудень 2024 року, свідчить про умисну та свідому бездіяльність відповідача і спростовує його твердження про неможливість проведення розрахунків.
Системний аналіз приписів ст. ст. 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. У даній справі відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин ст. 233 ГК України.
З урахуванням п. 12, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, позовні вимоги заявлені у строк, визначений ЦК України.
Процесуальні дії суду у справі.
Ухвалою суду від 19.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/605/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.12.2024, яке було відкладено на 16.01.2025.
Надалі, ухвалою суду від 16.01.2025: залишено без розгляду додаткові пояснення б/н від 13.01.2025 (вх. № 321 від 14.01.2025) з додатками; закрито підготовче провадження по справі №921/605/24 та призначено її до розгляду по суті на 10.02.2025.
У зв'язку з перебуванням судді Шумського І.П. з 03.02.2025 у відпустці та, відповідно, неможливістю проведення судового засідання 10.02.2025, ухвалою суду від 27.01.2025 судове засідання у справі № 921/605/24 призначено на 27.02.2025.
В судовому засіданні 27.02.2025 представником відповідача підтримано наведену у відзиві позицію, в частині зменшення на 90 % заявлених до стягнення сум неустойки, 3% річних та інфляційних нарахувань.
Представник відповідача звернув увагу суду на те, що при здійсненні підрахунку наведених у розрахунку позивача сум штрафу, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, ним з'ясовано, що за прострочені періоди з лютого 2021 року до квітня 2022 року загальна сума пені складає 48771,18 грн пені (замість вказаних у позові позивачем 54807,88 грн), 3% річних - 36209,32 грн (замість вказаних у позові позивачем 92876,61 грн), 7% штрафу - 29794,84 грн (замість вказаних у позові позивачем 31781,16 грн), інфляційних втрат - 170888,39 грн інфляційних втрат (замість вказаних у позові позивачем 558343,78 грн).
У свою чергу, представником позивача в судовому засіданні 27.02.2025 підтримано позовні вимоги, зазначивши, що заявлені до стягнення у позові суми відповідають доданому до нього розрахунку.
Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що учасникам справи було створено належні умови для підготовки до розгляду справи, надання заяв по суті справи та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень, тому є підстави для розгляду справи за наявними в справі матеріалами.
27.02.2025 суд ухвалив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - кредитор) та ПАТ "Тернопільміськгаз" (надалі - боржник) 28.05.2012 укладено договір про реструктуризацію заборгованості №14/12-158 (надалі - договір про реструктуризацію), відповідно до умов п. 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виникла у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу від 31.12.2009 №06/09-2306.
У п. 2.1 договору про реструктуризацію зазначено, що загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно до п.1.1 договору, складає 3405127,77 грн, що підтверджується актом звірки розрахунків.
Боржник зобов'язався сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану у п. 2.1 договору, шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення, зокрема з лютого 2021 року до березня 2022 року рівними частинами по 28376,06 грн та у квітні 2022 року - 28376,63 грн (п. 2.2 договору про реструктуризацію).
У п. 2.2 договору про реструктуризацію сторонами обумовлено наступні строки здійснення платежів по 28376,06 за місяць протягом періоду: лютий 2021 року - березень 2022 року, а саме: 26.02.2021; 31.03.2021; 30.04.2021; 31.05.2021; 30.06.2021; 30.07.2021; 31.08.2021; 30.09.2021; 29.10.2021; 30.11.2021; 31.12.2021; 31.01.2022; 28.02.2022; 31.03.2022. Платіж за квітень 2022 року на суму 28376,63 грн обумовлено здійснити до 29.04.2022.
Зобов'язання боржника по сплаті чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок кредитора грошових коштів в термін та сумі, встановлених у п. 2.2 договору на відповідний місяць (п. 2.3 договору про реструктуризацію).
За невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до договору та чинного законодавства України (п. 3.1 договору про реструктуризацію).
За прострочення виконання зобов'язань, вказаних у п. 2.2 договору, боржник зобов'язується сплатити кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу (п. 3.4 договору про реструктуризацію).
Пунктом 5.1 договору про реструктуризацію сторони погодили, що останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до 29.04.2022, а в частині виконання зобов'язань за договором до їх повного виконання.
У період з лютого 2021 року до квітня 2022 року відповідач свої зобов'язання не виконував, у зв'язку з чим у нього виник борг в сумі 425641,47 грн, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення цієї суми боргу в судовому порядку, а також нарахованих інфляційних втрат, 3% річних, пені та 7% штрафу.
Судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала справа №921/279/21 за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз" про стягнення 1614537,21 грн, з яких: 1191794,52 грн - основний борг; 151007,37 грн - пеня; 81439,29 грн - штраф 7%; 62121,36 грн - три проценти річних; 128174,66 грн - інфляційні втрати.
Позивач у справі №921/279/21 просив стягнути заборгованість за невиконання умов укладеного 28.05.2012 договору реструктуризації заборгованості №14/12-158 за період з серпня 2017 року по січень 2021 року.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.09.2021 у справі №921/279/21: позов задоволено частково; стягнено з Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Тернопільміськгаз», м. Тернопіль, вул. Митрополита Шептицького, 20 (код 21155959) на користь Дочірньої компанії “Газ України» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України», м. Київ, вул. Шолуденка, 1 (код 31301827) - 1021538 (один мільйон двадцять одну тисячу п'ятсот тридцять вісім) грн 16 коп. основного боргу, 73380 (сімдесят три тисячі триста вісімдесят) грн 50 коп. інфляційних втрат, 38273 (тридцять вісім тисяч двісті сімдесят три) грн 81 коп. 3% річних, 10001 (десять тисяч одну) грн 32 коп. пені, 17876 (сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят шість) грн 88 коп. штрафу і 17415 (сімнадцять тисяч чотириста п'ятнадцять) грн 98 коп. судового збору; в задоволенні решти позову відмовлено.
Рішенням суду у справі №921/279/21, яке набрало законної сили, встановлено факт невиконання відповідачем умов вказаного договору за період з вересня 2017 року до січня 2021 року включно.
Судом у справі №921/279/21 постановлено рішення про часткове задоволення позовних вимог лише в частині стягнення заборгованості, що виникла в період травень 2018 року - січень 2021 року. Судом відмовлено у задоволенні решти суми позовних вимог у зв'язку із спливом строків позовної давності.
Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.
Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до приписів ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У даній справі правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-158 від 28.05.2012.
Відповідно до умов п. 2.2 договору, відповідач зобов'язався у період з лютого 2021 року до березня 2022 року здійснити погашення боргу по 28376,06 грн за кожен місяць, а у квітні 2022 року - 28376,63 грн.
В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 ГК України.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У ч.1 ст. 598 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Нормами ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В порушення умов п. 2.2 договору про реструктуризацію, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193 ГК України, обумовлених планових платежів у період з лютого 2021 року до квітня 2022 року відповідач не здійснив, заборгувавши станом на час розгляду справи в суді 425641,47 грн.
Дану обставину визнано відповідачем.
Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, вимоги про примусове стягнення боргу в сумі 425641,47 грн підлягають задоволенню як обґрунтовані.
У зв'язку з порушенням виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача: передбачені п. 3.4 договору про реструктуризацію пеню в сумі 54807,88 грн, 31781,16 грн - 7% штрафу. Також, в порядку ст. 625 ЦК України, позивачем заявлено до стягнення 92876,61 грн - 3% річних та 558343,78 грн - інфляційних нарахувань.
Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вже зазначалось, згідно з п. 3.4 договору про реструктуризацію за прострочення виконання зобов'язань, вказаних у п. 2.2 договору, боржник зобов'язується сплатити кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Частиною 1 статті 230 ГК України вказано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Разом з цим, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549).
Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/96-ВР від 22.11.1996, регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Статтею 1 даного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 2 статті 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 ГК України вказано, що нарахування такої штрафної санкції, як пеня, за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У тексті позовної заяви позивачем зазначено, що період невиконаного (простроченого) відповідачем грошового зобов'язання становить лютий 2021 року - квітень 2022 року.
З урахуванням наведеного у позові періоду існування суми основного боргу, за результатом розгляду долученого позивачем до позовної заяви розрахунку заявлених до стягнення сум пені, 7% штрафу, 3% річних, інфляційних нарахувань, судом з'ясовано, що за прострочені періоди лютого 2021 року - квітня 2022 року загальна сума пені складає 48771,18 грн пені (замість вказаних у позові позивачем 54807,88 грн), 3% річних складає 36209,32 грн (замість вказаних у позові позивачем 92876,61 грн), 7% штрафу складає 29794,84 грн (замість вказаних у позові позивачем 31781,16 грн), інфляційних втрат складає 170888,39 грн інфляційних втрат (замість вказаних у позові позивачем 558343,78 грн).
Судом проведено перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних, інфляційних нарахувань, пені, 7 % штрафу. Згідно проведеного перерахунку, в межах визначених позивачем періодів та сум, на які здійснювались нарахування, встановлено, що правомірним є задоволення до стягнення з відповідача нарахування 29794,84 грн - 7% штрафу, 48771,18 грн - пені, 36209,30 грн - 3% річних, 170888,36 грн - інфляційних нарахувань є правомірними та обґрунтованими.
Підрахунок 7% штрафу проведено наступним чином: 28376,06 грн (сума платежу за місяць у період лютий 2021 року - березень 2022 року (14 місяців)) * 7% = 1986,33 грн. При цьому, у нарахуваннях з лютого 2021 року до березня 2022 року позивачем застосовано меншу суму 7% штрафу за один місяць - 1986,32 грн.
1986,32 грн * 14 місяців = 27808,48 грн.
Підрахунок 7% штрафу за період квітня 2022 року проведено наступним чином: 28376,63 грн (сума платежу за період квітня 2022 року) * 7% =1986,37 грн. При цьому, у нарахуваннях за квітень 2022 року позивачем застосовано меншу суму 7% штрафу за місяць - 1986,36 грн.
27808,48 грн + 1986,36 грн = 29794,84 грн.
Розрахунок інфляційних нарахувань, 3% річних, пені, перевірений судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, а його результат долучено до матеріалів справи.
За таких обставин, позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" підлягають до часткового задоволення, шляхом стягнення з Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" 425641,47 грн - боргу за період лютий 2021 року - квітень 2022 року, 48771,18 грн - пені, 29794,84 - 7% штрафу, 36209,30 грн - 3% річних, 170888,36 грн - інфляційних нарахувань.
Позовні вимоги в частині стягнення 6036,70 грн - пені, 1986,32 грн - 7% штрафу, 56667,31 грн - 3% річних, 387455,42 грн - інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають, як необґрунтовано заявлені.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд наголошує, що положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
Зокрема, об'єднана палата у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №915/1308/23 зазначено про те, що висновки судів попередніх інстанцій про можливість зменшення судом розміру трьох процентів річних (у цій справі до 1,5 %), заявленого до стягнення на підставі статті 625 ЦК України є такими, що узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 8.38, 8.41 постанови 18.03.2020 у справі №902/417/18. За переконанням колегії, суди попередніх інстанцій цілком правомірно врахувавши загальний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, розглянули клопотання товариства про зменшення 3% річних та дійшли висновку про його часткове задоволення з мотивів, викладених у постанові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі «Висновки щодо застосування норм матеріального права», зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
« 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові зазначила, зокрема, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункт 8.38 постанови).
В ухвалах від 18.05.2021 у справі №904/3177/20 та від 28.02.2024 у справі №915/534/22, якими Велика Палата Верховного Суду повертала справи колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, наголосила, зокрема, на тому, що: «у справі №902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський судом, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку».
У пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Крім того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: «…, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення".
Тобто у вказаних постановах Великою Палатою Верховного Суду було сформульовано правові висновки щодо застосування приписів статті 625 ЦК України до відносин про стягнення відсотків річних, невиконанням грошових зобов'язань та зроблені загальні висновки про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. У тому числі і висновки про те, що в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, також не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості, водночас зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Між тим, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку та не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.
Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19.
При цьому, під винятковістю слід розуміти такі обставини, які дозволяють суду при обов'язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, їх зменшити, а не в будь-якому випадку, в разі подання стороною у справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Також слід зауважити, що штрафні санкції за своєю природою є засобами стимулювання боржника належним чином виконати свій обов'язок, а не покласти на нього додатковий, тому слід розуміти, що передбачені законом санкції будуть застосовані в разі порушення зобов'язань, а їх зменшення скоріше є виключенням.
Суд звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18).
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).
При стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов'язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.
При вирішенні питання про зменшення нарахованих штрафних санкцій суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Також, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Суд у справі №921/605/24 зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 13.11.2024 було передано справу №922/444/24 на розгляд Великій Палаті Верховного Суду у зв'язку з необхідністю уточнити висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 щодо права суду зменшувати розмір відсотків річних, шляхом викладення правової позиції щодо неможливості зменшення встановленого законом мінімального розміру річних на рівні трьох процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
В ухвалі від 18.12.2024 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність повернення для розгляду справи №922/444/24 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, виходячи з того, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування статті 625 ЦК України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних. До того ж, як зазначено в ухвалі, сама колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказує, що така позиція не може бути застосована судами як «загальна практика» при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів статті 625 ЦК України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів.
Наведене вище переконливо свідчить єдність та сталість правових висновків Великої Палати Верховного Суду в цьому питанні.
Наведені відповідачем у відзиві доводи в обґрунтування підстав для зменшення розміру неустойки, 3% річних, інфляційних втрат на 90% від заявлених сум, зводяться до наступного:
- відповідач є підприємством критичної інфраструктури, від безперебійної роботи якого безпосередньо залежить можливість отримання природного газу населенням, лікарнями, дитячими садками, закладами освіти, військовими частинами, рятувальними службами, правоохоронними органами підприємствами, установами, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань;
- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред'явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення;
- загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає майже 50 % від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача;
- враховуючи правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних), ПрАТ «Тернопільміськгаз» вважає, що наявні достатні правові підстави для зменшення розміру пені.
У свою чергу, наведені позивачем у відповіді на відзив доводи зводяться до того, що відповідач не навів у відзиві на позовну заяву обґрунтованих підстав та не надав жодного доказу для зменшення нарахувань. Ним помилково ототожнено інфляційні втрати та 3% річних з штрафними санкціями. Встановлений положеннями ст. 625 ЦК України розмір процентної ставки на рівні 3% річних та компенсаційна функція внаслідок інфляційних нарахувань це той мінімальний визначений законодавцем розмір грошових виплат, що має на меті гарантоване відновити майнові права кредитора. Будучи ознайомленим з умовами договору, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладена відповідальність передбачена п. 3.4 договору. Непогашення заборгованості, станом на грудень 2024 року, свідчить про умисну та свідому бездіяльність відповідача і спростовує його твердження про неможливість проведення розрахунків.
Щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, судом враховується наступне.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Як було зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 №902/417/18, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
При цьому суд зважає, що з вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду слідує, що під час розгляду справи встановлено, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Проте, у даному випадку сторонами не встановлювався інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання, а нарахування процентів здійснено позивачем у розмірі, встановленому ч.2 ст.625 ЦК України, а саме у розмірі 3% річних. Ці нарахування не є неспівмірно великими у порівнянні з сумою боргу, тому суд не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих 3% річних.
Крім того, враховуючи можливість зменшення розміру виключно неустойки (штрафу, пені), що прямо встановлено нормами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, законодавством не передбачено можливості суду зменшити нараховані інфляційні втрати.
Наведене вище виключає правові підстави для зменшення заявлених до стягнення позивачем у справі №921/605/24 сум 3% річних та інфляційних втрат.
Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, суд зазначає, що питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії та поданих боржником доказів. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі №903/827/17, від 30.08.2018 у справі №925/1587/17.
У будь якому випадку, наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій повинна документально підтверджуватися, зокрема якщо заявником відповідне клопотання обґрунтовується тими чи іншими обставинами.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статей 73, 74, 81 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Вказані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно з положеннями якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.80 ГПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч.1 ст.169 статті 13 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Відповідно до п.1 ч.6 ст.165 ГПК України до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
На підтвердження викладених у відзиві доводів щодо зменшення на 90 % заявлених до стягнення сум неустойки, 3 % річних та інфляційних нарахувань, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження викладених у відзиві міркувань.
Окрім того, ухвалою суду від 16.01.2025 залишено без розгляду подані відповідачем додаткові пояснення б/н від 13.01.2025 (вх. № 321 від 14.01.2025) із додатками, в якості яких були додані звіт про фінансові результати ПрАТ "Тернопільміськгаз" за 9 місяців 2024 року, звіт про фінансові результати за І півріччя 2024 року та звіт про фінансові результати за І квартал 2024 року.
Отже, загальна сума інфляційних нарахувань, пені та 3% річних, 7% штрафу відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
У відзиві відповідач також просив суд застосувати у даній справі наслідки спливу строку позовної давності до вимог про стягнення 3% річних, пені, 7% штрафу та інфляційних нарахувань. Тобто, до додаткових вимог по відношенню до вимоги про стягнення суми основного боргу.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з положеннями наведеної норми у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч.1 ст. 257 ЦК України).
Частиною 1 статті 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч.2 ст. 258 ЦК України).
Частина 1 статті 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
У постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №916/2917/20 зазначено, що застосування позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, щоб зводити нанівець саму сутність цього права; 2) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07.12.2010 у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме: - строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18.03.2008 у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04); - застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20.05.2010 у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08); - механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, пере ривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20.12.2007 у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою №23890/02).
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" на всій території України встановлено карантин, який відмінено з 30.06.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020 розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Відповідний Закон набрав чинності 02.04.2020.
Разом з тим, суд зазначає, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який досі триває.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
За таких обставин термін позовної давності щодо заявлених як основної вимоги про стягнення 425641,47 грн боргу, так і додаткових вимог не сплинув.
Розподіл судових витрат.
В порядку ст. ст. 123, 129 ГПК України, решта суми судового збору покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12-13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України, суд -
Позов задоволити частково.
1. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" (46008, м. Тернопіль, вул. Митрополита Шептицького, 20, ідентифікаційний код 21155959) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 31301827) 425641 (чотириста двадцять п'ять тисяч шістсот сорок одну) грн 47 коп. - боргу, 48771 (сорок вісім тисяч сімсот сімдесят одну) грн 18 коп. - пені, 29794 (двадцять дев'ять тисяч сімсот дев'яносто чотири) грн 84 коп. - 7% штрафу, 36209 (тридцять шість тисяч двісті дев'ять) грн 30 коп. - 3% річних, 170888 (сто сімдесят тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн 36 коп. - інфляційних нарахувань, 8535 (вісім тисяч п'ятсот тридцять п'ять) грн 66 коп. - судового збору в повернення сплачених судових витрат.
Видати наказ.
2. В задоволенні решти позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.
Повне рішення складено 10 березня 2025 року.
Суддя І.П. Шумський