Ухвала від 06.03.2025 по справі 913/266/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

06 березня 2025 року м.Харків Справа № 913/266/20(913/334/23)

Провадження №10/913/266/20(913/334/23)

Господарський суд Луганської області у складі судді Масловського С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №913/266/20(913/334/23) за позовом ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 )

до відповідача - Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія» (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд.3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404 )

про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії

в межах справи №913/266/20 за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС-Металл" (місцезнаходження: вул. Чавдар Єлизавети, буд. 13, кв. 37, м. Київ, 02140)

до боржника - Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

про банкрутство.

Секретар судового засідання Селіверстова Н.О.

У засіданні брали участь:

від позивач- представник не прибув;

від відповідача- представник не прибув.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія», в якому просить:

- визнати неправомірним нарахування Публічним акціонерним товариством “Українська інноваційна компанія» з 12 грудня 2009 року процентів, пені та штрафних санкцій за кредитним договором №2006-200 від 27.12.2006;

- зобов'язати Публічне акціонерне товариство “Українська інноваційна компанія» виключити з нарахувань за кредитним договором №2006-200 від 27.12.2006 нараховані з 12 грудня 2009 року проценти, пеню та штрафні санкції.

В обґрунтування поданого позову зазначено, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.11.2009 у справі №02/2634 стягнуто солідарно з фізичної особи - підприємця Мінька Сергія Анатолійовича, ТОВ «Сінніс, ЛТД» на користь ПАТ «Укрінбанк» заборгованість за кредитним договором №2006-78 від 27.12.2006 борг по кредиту в сумі 276253,89 грн, проценти за користування кредитом в сумі 6826,88 грн, пеня в сумі 18691,74 грн, витрати на сплату державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 1563,17 грн та 118,00 грн відповідно. На виконання вказаного рішення, господарським судом видано наказ, який пред'явлено стягувачем до виконання у Центральний відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції.

06.04.2023 на адресу позивача від ПАТ «Українська інноваційна компанія» надійшов лист - повідомлення №190/1В від 24.03.2023, в якому відповідачем зазначено про наявність у ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 заборгованості за кредитним договором в сумі 925903,28 грн, а саме: заборгованість за кредитом в сумі 274957,97 грн, заборгованість за процентами в сумі 364687,85 грн, пеня в сумі 116107,96 грн, інфляційні втрати в сумі 144979,87 грн, штрафні санкції в сумі 25169,64 грн. Також, відповідачем запропоновано позивачу тридцятиденний строк з моменту отримання вказаного листа - повідомлення звернутися до ПАТ «Українська інноваційна компанія» з письмовими пропозиціями щодо врегулювання існуючої заборгованості.

13.04.2023 позивач надіслав на поштову адресу відповідача лист в якому просив виключити з нарахувань за кредитним договором проценти, пеню та штрафні санкції, нараховані за період з 11.12.2009 по теперішній час, та припинити подальше нарахування вказаних сум. Вказаний лист було отримано відповідачем 19.04.2023, проте відповіді на адресу позивача не надійшло.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувся до суду із даним позовом.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2023 позовну заяву передано на розгляд судді Масловському С. В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.10.2023 позовну заяву залишено без руху. Позивачу надано строк протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 26.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.11.2023 о 11 год. 00 хв.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 28.11.2023 провадження у справі №913/266/20(913/334/23) за позовом ОСОБА_1 до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії зупинено до оприлюднення судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №913/266/20.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 14.01.2025 поновлено провадження у справі №913/266/20(913/334/23). Підготовче засідання призначено на 06.02.2025 о 12 год. 45 хв.

У судовому засіданні 06.02.2025 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.03.2025 о 12 год 30 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій України» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вичерпний перелік спорів, які відносяться до юрисдикції господарського суду, визначені у статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, пунктом 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці десятому пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

При цьому, особа, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту, повинна дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04. 2005 (заява №38722/02).

Судом зазначено, що у даній справі ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги про визнання неправомірним нарахування Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія» з 12 грудня 2009 року процентів, пені та штрафних санкцій за кредитним договором №2006-200 від 27.12.2006; зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» виключити з нарахувань за кредитним договором №2006-200 від 27.12.2006 нараховані з 12 грудня 2009 року проценти, пеню та штрафні санкції.

Разом з тим, у контексті вищенаведеного суд зазначає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки заявлені вимоги про визнання неправомірним нарахування процентів, пені та штрафних санкцій за кредитним договором та зобов'язання відповідача виключити з нарахувань такі проценти, пеню та штрафні санкції оскільки такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі та підлягають розгляду лише під час розгляду спору про стягнення грошових коштів за кредитним договором.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Тобто провадження у справі підлягає закриттю, якщо при її розгляді буде встановлена непідвідомчість господарському суду.

Близька за змістом правова позиція, щодо необхідності закриття провадження у справі у випадку, якщо вимоги позивача не можуть самостійно розглядатися в окремій справі та підлягають розгляду лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право, була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/14144/17.

При цьому поняття "спір, який не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Схожу за змістом правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №800/559/17, від 03.04.2018 у справі №9901/152/18, від 30.05.2018 у справі №9901/497/18, від 06.02.2019 у справі №522/12901/17-ц, від 20.11.2019 у справі №591/5619/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №922/2831/19, від 13.07.2021 у справі №910/19272/20.

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі №913/266/20(913/334/23) за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія» про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

Враховуючи вищевикладене, оскільки господарський суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі, судовий збір, сплачений ОСОБА_1 за подання позовної заяви в сумі 2684 грн 00 коп. підлягає поверненню позивачу після звернення до суду із відповідним клопотанням.

Керуючись ст. ст. 231-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі №913/266/20(913/334/23) за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія» про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 255-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повна ухвала складена 10.03.2025.

Суддя Сергій МАСЛОВСЬКИЙ