вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/1974/24
Суддя О.В. Конюх, при секретарі судового засідання Антоненко В.С., розглянувши у порядку загального позовного провадження справу
за позовом заступника Генерального прокурора, м. Київ в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, м. Київ,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром», с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державного підприємства «Медичні закупівлі України», м. Київ
про стягнення 10 426 594,74 грн.
за участю представників:
від прокуратури: Владимирець А.О., службове посвідчення №072888 від 01.03.2023;
від позивача: Дяк Ю.М., у порядку самопредставництва, накази від 01.09.2020 № 366-к, від 21.08.2020 №1952;
від відповідача: Поцелов А.О., адвокат, ордер від 16.02.2024 №1120156;
від третьої особи: Онищук Д.С., адвокат, довіреність від 30.12.2024 №75
Заступник Генерального прокурора, м. Київ (далі по тексту - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою від 26.07.2024 в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, м. Київ (далі по тексту МОЗ України) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром», с. Петропавлівська Борщагівка (далі по тексту - ТОВ «Автоспецпром»), в якій просить суд стягнути з ТОВ «Автоспецпром» до Державного бюджету України неустойку в сумі 10426594,74 грн., нараховану з зв'язку із неналежним виконанням умов Договору про закупівлю №09/526-12/2021 від 28.12.2021, а саме на підставі пункту 9.2 Договору за прострочення поставки пеню 0.1% від вартості товару, щодо якого допущено прострочення, в сумі 4 587 701,80 грн. за період з 01.12.2022 по 24.01.2023, та штраф 7% у сумі 5 838 892,94 грн.
Крім того, прокурор просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Позов обґрунтований тим, що Державним підприємством «Медичні закупівлі України» була проведена спрощена процедура закупівлі, предметом якої був спеціалізований санітарний транспорт, за результатами якої між ДП «Медичні закупівлі України» та ТОВ «Автоспецпром» було укладено договір про закупівлю від 28.12.2021 №09/526-12/2021. За умовами договору відповідач зобов'язався поставити спеціалізовані автомобілі швидкої медичної допомоги в кількості 49 одиниць загальною вартістю 83 412 756,35 грн.
Закупівля проведена на виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я» та постанови КМУ від 09.03.2021 №339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році»; для проведення закупівлі державному підприємству «Медичні закупівлі України» було виділено 83 412 756,35 грн.
Замовник на виконання договору сплатив виконавцю платіжним дорученням №68 кошти в сумі 83 412 756,35 грн. Кінцевий строк поставки неодноразово змінювався та остаточно був встановлений додатковою угодою №3 до 23.12.2022. Також додатковою угодою №3 було встановлено обов'язок постачальника використати одержану попередню оплату до 23.12.2022.
Пунктом 9.1 Договору було встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, які виникають відповідно до Договору, сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством.
Поставка товару відповідачем здійснена не була. Додатковою угодою №4 від 24.01.2023 сторони припинили дію договору з 24.01.2023, а також встановили, що постачальник не звільняється від сплати пені та штрафу, передбачених договором.
Пунктом 9.2 Договору було встановлено, що у разі порушення строку поставки постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань включаючи день виконання зобов'язання.
Прокурор твердить, що МОЗ України як головний розпорядник бюджетних коштів та відповідальний виконавець бюджетної програми є уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах. Посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, прокурор твердить, що розпорядник бюджетних коштів є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, тому є належним позивачем. ДП «Медичні закупівлі України» засноване на державній власності та належить до сфери управління МОЗ України і є підзвітним йому. Як головний розпорядник бюджетних коштів і відповідальний виконавець бюджетної програми МОЗ зобов'язане забезпечити цільове та ефективне використання бюджетних коштів, зокрема законність та ефективність використання ДП «Медичні закупівлі України» коштів державного бюджету за Договором щодо закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту.
Також у позовній заяві прокурор просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державне підприємство «Медичні закупівлі України». Клопотання обґрунтоване тим, що ДП «Медичні закупівлі України» є стороною Договору про закупівлю спеціалізованого санітарного транспорту №09/526-12/2021 від 28.12.2021 та одержувачем бюджетних коштів за державною програмою «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я».
Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.07.2024 суд відкрив провадження у справі №911/1974/24 в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначив на 23.09.2024, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державне підприємство «Медичні закупівлі України».
Цією ж ухвалою суд встановив відповідачу строк для подання відзиву та зобов'язав відповідача подати докази поставки 49 одиниць спеціалізованого санітарного транспорту за договором про закупівлю №09/526-12/2021 від 28.12.2021 (частина 2 ст. 74 ГПУК України).
12.08.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд прийняти відзив та врахувати його при вирішення справи по суті, відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві відповідач твердить про відсутність вини відповідача за несвоєчасну поставку автомобілів швидкої медичної допомоги. Відповідач твердить, що до початку повномасштабного вторгнення та початку воєнних дій планово виконував зобов'язання як перед замовником, так і перед постачальниками комплектуючих та виробниками шасі, що дозволило у рамках укладених договорів передати 97 готових автомобілів. Крім того, 33 автомобілі було передано для потреб ЗСУ. Відповідач твердить, що 24.02.2022 видав наказ про тимчасове призупинення дії трудових договорів, у подальшому підприємство поступово відновлювало роботу. Мали місце неодноразові випадки несвоєчасного проведення оплати за комплектуючі та медичне обладнання для автомобілів органами Державної казначейської служби, у зв'язку з чим товариство не мало можливості своєчасно укомплектувати автомобілі ШМД. Додатковою перешкодою стали затримки поставки баз (шасі) виробником - концерном STELLANTIS.
Відповідач твердить, що вживав всі можливі заходи для виконання договору, а саме закупив всі комплектуючі, зберіг штат працівників, постійно вів перемовини щодо поставки необхідної кількості шасі. У даній правовій ситуації початок війни значно вплинув на можливість виконання зобов'язань за договором.
Відповідач твердить, що відповідно до Статуту ДП «Медичні закупівлі України» підприємство має право укладати договори, набувати майнових прав, виконувати обов'язки, нести відповідальність, вести претензійну роботу, бути позивачем, відповідачем, третьою особою в суді. МОЗ за результатами опрацювання отриманої від прокуратури інформації щодо неналежного виконання ТОВ «Автоспецпром» договірних зобов'язань вказало, що саме підприємство має право укладати договори та саме юридична служба підприємства організує претензійну роботу. Відповідач твердить, що прокурор мав би право звертатись в інтересах держави в особі МОЗ, якщо б було порушено порядок укладення договору, або мало місце нецільове використання бюджетних коштів. У даному випадку предметом позову є виключно стягнення штрафних санкцій за договором, що є виключною компетенцією ДП «Медичні закупівлі України» як сторони договору, яка не може бути передана Міністерству охорони здоров'я України.
Відповідач, твердить, що предметом спору у справі є стягнення з відповідача штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань з поставки товару в сумі 10 426 594,74 грн. до державного бюджету України. За доводами прокурора зазначена сума має бути стягнута саме до Державного бюджету, оскільки кошти на фінансування договору були виділені безпосередньо з загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 2301220 КЕКВ 3210. Відповідно до пункту 9.2 Договору про закупівлю, у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених договором) товару, прострочення усунення недоліків товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Пунктами 3, 6 частини 1 ст.3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність. Зміст договору становлять умови та пункти, визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників. Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін.
Між відповідачем та ДП «Медичні закупівлі України» існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін, у зв'язку з чим відповідач вважає, що доводи прокурора про необхідність стягнення пені саме до Державного бюджету України, а не на рахунок третьої особи, є безпідставними.
20.08.2024 від прокуратури через систему «Електронний суд» надійшла відповідь від 20.08.2024 №15/2/2-67305вих-24 на відзив, у якій прокурор твердить про те, що позов пред'явлено за наявності належним чином обґрунтованих підстав, позовні вимоги є вмотивованими та підтвердженими належними доказами.
Прокурор твердить, що договір про закупівлю було укладено на виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я» та Постанови КМУ від 09.03.2023 №339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році». Прокурор відхиляє посилання відповідача на відсутність вини у порушенні зобов'язання за договором із посиланням на форс-мажорні обставини, стверджуючи, що лист ТПП України від 28.02.2022 носить загальний інформаційний характер та стосується необмеженого кола суб'єктів, а відповідач не довів, що вказані у ньому обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку. Прокурор також твердить, що відповідач не дотримав процедури повідомлення контрагента про настання форс-мажору, а всі його листи щодо строку дії договору та зміни дати поставки були розглянуті та задоволені. Додатковими угодами від 28.12.2021 №1, від 28.06.2022 №2, від 28.08.2022 №3 до договору строки його дії неодноразово продовжувались; останнім строком було визначено 23.12.2022. Прокурор твердить, що збройна агресія як обставина непереборної сили дійсно є форс-мажором, однак не механізмом універсальної дії, а лист ТПП України не є абсолютним доказом неможливості належного виконання зобов'язання за будь-яким договором.
Пунктом 5 додаткової угоди №3 від 23.08.2022 сторони передбачили, що укладаючи угоду сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент її підписання введений воєнний стан, строк якого може бути змінений та/або продовжений у будь-який час після укладення додаткової угоди. Тож сторони усвідомлюють, що договір буде виконуватися протягом строку дії воєнного стану, який не буде вважатися сторонами форс-мажорними обставинами у розумінні Договору.
Прокурор твердить про недобросовісність відповідача щодо виконання договорів, укладених за бюджетні кошти. З ТОВ «Автоспецпром» укладено 18 договорів про закупівлі загалом 570 одиниць автомобілів ШМД та ДП «Медичні закупівлі України» перераховано на його рахунок 1 342 713 661,29 грн. Відповідно до митних декларацій за період з 22.08.2022 по 05.12.2022 компанія CITROEN поставила відповідачу 205 мікроавтобусів. Шляхом співставлення VIN-кодів автомобілів встановлено, що кошти бюджетної програми відповідачем використовувались для виконання інших договорів, укладених із закладами охорони здоров'я.
Прокурор твердить, що головним розпорядником бюджетних коштів та виконавцем бюджетної програми є МОЗ України, одержувачем бюджетних коштів за напрямом використання забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом є ДП «Медичні закупівлі України».
МОЗ визначає в межах бюджетних асигнувань потребу у закупівлі, здійснює розподіл санітарного транспорту. Крім того, відповідно до абзацу 2 частини 4 си. 20 БК України забезпечує ефективне використання бюджетних коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм. Відтак, МОЗ є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах. МОЗ також уповноважене вживати заходи щодо захисту інтересів держави, у тому числі представницького характеру, тому є належним позивачем у цій справі.
Щодо заперечень відповідача про стягнення сум неустойки до Державного бюджету, прокурор твердить, що відповідно до ч.7 ст. 20 БК України за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету (в тому числі за бюджетними програмами, вперше визначеними законом про Державний бюджет України) та забезпечують їх затвердження протягом 30 днів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України. За рішенням Кабінету Міністрів України (у формі протокольного рішення) порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з Міністерством фінансів України. Про затвердження таких порядків інформується Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.
Відповідно до вказаної норми КМ України 09.03.2021 прийнято постанову №339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році», якою затверджено зокрема Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік на розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізацію і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я.
За пунктом 6 Порядку МОЗ як головний розпорядник бюджетних коштів забезпечує ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів відповідно до законодавства.
Неустойка, штраф, пеня не можуть вважатися складовою вартості послуги, робіт чи продукції. Пунктом 4 ст. 13 БК України передбачено, що власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. Серед видів власних надходжень, визначених пунктом 4 ст. 13 БК України, неустойка, штраф, пеня відсутні, отже не можуть зараховуватися як власні надходження бюджетних установ. Якщо бюджетна установа отримує на свій рахунок неустойку, вона зобов'язана буде всю суму таких надходжень перерахувати у відповідний бюджет (залежно від того, з якого бюджету вона фінансується).
Бюджетною класифікацією, затвердженою наказом Мінфіну України від 14.01.2011 №11, не визначено окремого коду для зарахування штрафних санкцій у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, тому такі кошти підлягають перерахуванню до бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції», на що свого часу звернув увагу Мінфін України у листі від 29.01.2018 №35140-05/23-92/252.
Враховуючи викладене, прокурор твердить, що стягнення штрафних санкцій за невиконання господарського зобов'язання з ТОВ «Автоспецпром» має відбуватися безпосередньо до Державного бюджету України.
02.09.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач просить суд прийняти ці заперечення та врахувати під час вирішення справи по суті, відмовити у задоволенні вимог прокурора у повному обсязі.
Зокрема відповідач твердить, що відповідно до частини 1 ст. 2 БК України бюджетна установа - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету; бюджетні установи є неприбутковими; одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.
Відповідно до пункту 2 Порядку використання коштів, затвердженого Постановою КМУ від 09.03.2021 №339, ДП «Медичні закупівлі України» визначено одержувачем бюджетних коштів. Крім того, відповідно до розділу 5 Статуту ДП «Медичні закупівлі України» визначено, що джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (дохід), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, безоплатні або благодійні внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження (включаючи централізовані капітальні вкладення та кредити). Відповідно до пункту 1 розділу 10 Статуту основним показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток, який формується у порядку, встановленому законодавством України.
Тож відповідач робить висновок про те, що ДП «Медичні закупівлі України» не є бюджетною установою, і посилання прокурора на те, що воно наділене повноваженнями розпорядника нижчого рівня, є безпідставними.
ДП «Медичні закупівлі України» це окрема юридична особа і у спірних правовідносинах, які виникли на підставі договору про закупівлю, є самостійним учасником. МОЗ України не є стороною договору. Зважаючи на те, що позовна заява прокурора фактично спрямована не на захист інтересів держави в особі МОЗ України, а на захист майнових інтересів ДП «Медичні закупівлі України», стягнення штрафних санкцій на користь ДП «Медичні закупівлі України» не належить до компетенції органу управління, у справі відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
03.09.2024 через систему «Електронний суд» представник відповідача подала клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, мотивоване тим, що позовні вимоги прокурора ґрунтуються на господарському договорі, укладеному із ДП «Медичні закупівлі України», у зв'язку з чим подання позову в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України є безпідставним. Посилаючись на позицію постанов Верховного Суду від 21.06.2024 у справі №908/1694/23 та від 02.08.2023 у справі №908/2335/22, представник відповідача твердить, що позовна заява спрямована на захист інтересів державного підприємства, а не держави, у зв'язку з чим відсутні підстави для представництва інтересів держави прокурором у суді, що має наслідком залишення позову без розгляду відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 226 ГПК України.
20.09.2024 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
Ухвалою від 23.09.2024 розгляд клопотання представника відповідача від 03.09.2024 про залишення позову без розгляду та розгляд справи у підготовчому судовому засіданні відкладено на 14.10.2024.
26.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника ДП «Медичні закупівлі України» надійшли пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, у яких третя особа просить суд позовну заяву прокурора задовольнити повістю.
Додатково до аргументів прокуратури третя особа повідомила, що звернення ТОВ «Автоспецпром» від 09.11.2022 №87 про зарахування поставки 32 одиниць автомобілів ШМД в рахунок виконання укладених договорів, будо задоволено частково, та відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» зараховано в рахунок виконання укладених договорів поставку 31 автомобіля до військових частин ЗСУ, крім одного автомобіля, який був переданий КНП «Васильківська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування». Тобто передання до військових частин автомобілів ШМД не можна рахувати перепоною у вигляді обставини непереборної сили для виконання договору про закупівлю.
Третя особа твердить, що відповідач не надав сертифікату ТПП, який би підтверджував наявність форс-мажорних обставин саме щодо виконання спірного договору. Посилання на недопоставки комплектуючих та шасі третя особа відхиляє, посилаючись на ст. 617 ЦК України, відповідно до якої відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком дії обставин непереборної сили.
Щодо стягнення пені та штрафу на користь Державного бюджету, третя особа твердить, що відповідно до пункту 23 частини 2 ст. 29 БК України до доходів загального фонду Державного бюджету належать кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону. З огляду на те, що договір фінансувався з державного бюджету, пеня та штраф є бюджетними коштами, доходами загального фонду державного Бюджету України.
04.10.2024 від представника відповідача надійшли письмові пояснення із наведенням правових позицій постанов Верховного Суду в аналогічних обставинах.
В судовому засіданні 14.10.2024 суд за участю представників розглянув та відхилив клопотання представника відповідача про залишення позову у справі без розгляду з мотивів, детально наведених в ухвалі від 14.10.2024.
Зокрема суд встановив, що використання коштів бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням відповідального органу є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів. Неефективне витрачання коштів державного бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).
Суд також встановив, що договір про закупівлю №09/526-12/2021 від 28.12.2021, предметом якого є закупівля автомобілів - спеціалізованого санітарного транспорту екстреної медичної допомоги у кількості 49 одиниць, був спрямований не на здійснення покупцем ДП «Медичні закупівлі України» власної підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, а на задоволення загальносуспільної потреби у належному рівні медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги.
Суд зробив висновок про наявність порушення інтересів держави невиконанням договору про закупівлю, а також про те, що прокурор, звертаючись з позовом, достатньо обґрунтував підстави для представництва прокурором інтересів держави, підтвердив їх наявність, визначив орган, який у спірних правовідносинах здійснює владні функції від імені держави, та дотримався процедури ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та вимог ст.53 ГПК України, у зв'язку з чим підстави для залишення позову прокурора у справі №911/1974/24 без розгляду на підставі пункту 4 частини 5 ст. 174 ГПК України відсутні, а обґрунтованість вимог позову має встановлюватися під час розгляду справи по суті.
Ухвалою від 14.10.2024 підготовче провадження закрито, призначено розгляд справи по суті на 11.11.2024.
У судовому засіданні 11.11.2024 з розгляду справи по суті суд оголосив перерву до 26.11.2024, про що присутні представники всіх учасників були повідомлені особисто під розпис.
25.11.2024 через систему «Електронний суд» від прокуратури до суду надійшли додаткові пояснення від 25.11.2024 №15/1/1-96373вих-24, у яких прокурор просить суд позов задовольнити. У вказаних поясненнях прокурор твердить, що укладений договір є бюджетним зобов'язанням та норми Бюджетного кодексу підлягають обов'язковому застосуванню під час розгляду спору про стягнення штрафних санкцій. МОЗ як головний розпорядник бюджетних коштів та відповідальний виконавець бюджетної програми є безпосереднім учасником відносин щодо невиконання бюджетного зобов'язання ТОВ «Автоспецпром». Повторно посилаючись на ст. 29 БК України та лист Мінюсту України від 29.01.2018 №35140-05/23-92/252, прокурор твердить, що стягувані штрафні санкції бюджетною установою мають бути зараховані до загального фонду державного бюджету та віднесено до санкцій, що застосовуються відповідно до закону.
Посилаючись на правову позицію постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №910/10784/16, від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 та інш., прокурор твердить, що право сторін на свободу договору не є абсолютним та є обмеженим актами цивільного законодавства; умови договору, щодо яких має бути досягнута згода, не повинні суперечити законодавчо визначним умовам, у протилежному випадку правочин (його окремі умови), що не відповідає закону, не створює правових наслідків, оскільки застосування імперативної норми закону не може залежати від волі приватних осіб. Статтею 231 ГК України визначено розмір санкцій за зобов'язаннями, що фінансуються за рахунок державного бюджету, а частиною 7 ст. 232 ГК України встановлено, що у випадках, встановлених законом, штрафні санкції стягуються судом у дохід держави.
Бюджетні відносини регулюються виключно нормами Бюджетного кодексу України, якими визначено, що штрафи та пеня, які застосовуються відповідно до закону, належать до доходів загального фонду державного бюджету.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.11.2024 суд оголосив перерву до 17.12.2024, а потім до 03.02.2025, про що присутні представники всіх учасників справи були повідомлені особисто під розпис.
16.12.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо позиції Верховного Суду в аналогічній справі №911/826/23.
27.01.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про винесення додаткового рішення у справі (щодо вирішення питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу) у якій представник відповідача просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора витрати ТОВ «Автоспецпром» на професійну правову допомогу у розмірі 120 000,00 грн.
28.01.2025 через систему «Електронний суд» представник відповідача подав заяву про вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, у якій просить суд вирішити питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з Офісу Генерального прокурора 120 000,00 грн. витрат.
В судове засідання 03.02.2025 з'явились представники всіх учасників справи.
Розглянувши позов заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державного підприємства «Медичні закупівлі України» про стягнення неустойки в сумі 10 426 594,74 грн., вислухавши пояснення представників дослідивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Наказом МОЗ України від 07.07.2021 № 1385 затверджено паспорт бюджетної програми на 2021 рік за КПКВК 2301220 КФКВК 0763 «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я», за якою із загального фонду Державного бюджету України для закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту для центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф передбачено фінансування на загальну суму 1357129,1 тис. грн.
Метою бюджетної програми визначено забезпечення вчасного, якісного та ефективного реагування на випадки невідкладних станів, одним із завдань - забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом екстреної медичної допомоги типів В та С.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році» затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік на розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізацію і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров?я, який визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік за програмою «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров?я».
Згідно із пунктом 47 частини 1 ст. 2 БК України (у редакції, яка була чинною станом на 28.12.2021) розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я та здійснення витрат бюджету.
Відповідно до п. 2 Порядку використання коштів головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Міністерство охорони здоров?я України.
Згідно із пунктом 38 частини 1 ст. 2 БК України одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.
Одержувачем бюджетних коштів за напрямом використання бюджетних коштів - забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом екстреної медичної допомоги типу В і С як системою медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування у складі колісних засобів, призначених для виконання спеціальних робочих функцій, та додаткових предметів спеціального обладнання є ДП «Медичні закупівлі України», що належить до сфери управління МОЗ України.
Враховуючи вищевикладене, а також зміст пунктів 3, 4 розділу ІІ, пункту 3 розділу ІV, пункту 14 розділу V Статуту підприємства, Суд відхиляє посилання прокурора на те, що ДП «Медичні закупівлі України» є бюджетною установою.
28.12.2021 між замовником ДП «Медичні закупівлі України» та постачальником ТОВ «Автоспецпром» за результатами проведення спрощеної закупівлі UA-2021-12-06-017591-с укладено Договір про закупівлю №09/526-12/2021, відповідно до якого постачальник бере на себе зобов'язання у строки, порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити замовнику спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу С як систему медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування, а замовник зобов'язується прийняти такий товар та оплатити його у порядку та на умовах, визначених договором (1.1).
Найменування (номенклатура, асортимент) товару, обсяг та кількість товару, ціна за одиницю та загальна вартість вказується у специфікації (Додаток №1) (1.2).
Договір виконується в рамках виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я» та постанови КМУ від 09.03.2021 №339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році» (1.4).
Поставка товару здійснюється на умовах DDR (2.2).
Право власності на товар переходить від постачальника до замовника після підписання уповноваженими представниками постачальника та кінцевого набувача, якому здійснено поставку товару, Акту приймання-передачі транспортного засобу за формою, наведеною у Додатку №6 до Порядку державної реєстрації (перереєстрації) зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ від 07.09.1998 №1388 (2.4).
Загальна ціна товару складає 83 412 756,35 грн. без ПДВ. Ціна за одиницю зазначається у специфікації (3.1).
Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару, направленій замовником постачальнику засобами електронної пошти (4.1). Протягом двох робочих днів після отримання заявки постачальник підтверджує замовнику готовність поставити товар або надає застереження засобами електронної пошти (4.3). Датою поставки є дата підписання видаткової накладної або Акту приймання товару (4.6).
У разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених договором) товару, прострочення усунення недоліків товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Пеня нараховується протягом с троку порушення виконання зобов'язань включаючи день виконання зобов'язання (9.2).
У разі застосування пені/штрафу постачальник зобов'язаний сплатити суму на підставі окремо виставленого у кожному випадку рахунку. Оплата проводиться протягом 30 банківських днів з дати виставлення такого рахунку. Сплата пені/штрафів не звільняє постачальника від виконання умов договору (9.5).
Договір набирає чинності після його підписання та діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами зобов'язань, у тому числі у частині штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання (11.1).
У разі настання обставин непереборної сили сторона, яка підпала під їх дію, має негайно (упродовж 3 робочих днів повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, вказавши характер цих обставин та очікуваний строк їх дії. Якщо інша сторона не надасть їй інших письмових інструкцій, вона й надалі має виконувати свої зобов'язання за цим договором, наскільки це буде можливо та шукати інших альтернативних способів виконання своїх зобов'язань (12.2). Виникнення, дія та/або припинення обставин непереборної сили підтверджується документом, виданим ТПП України (12.3). Сторона не має права посилатися на обставини непереборної сили, як на підставу для звільнення її від відповідальності, якщо на момент виникнення обставин непереборної сили сторона, яка підпала під їх дію, прострочила виконання своїх зобов'язань (12.5).
Обмін повідомленнями у межах виконання умов цього договору здійснюється сторонами у письмовій формі власноручно або шляхом передачі поштовим зв'язком (рекомендованим листом) на адреси, вказані у підпункті 14.2 договору, та/або шляхом надіслання електронного повідомлення засобами електронної пошти на адреси, вказані у підпункті 14.3 цього договору (14.1).
Додатком №1 сторони підписали Специфікацію до договору, за якою до поставки належало 49 одиниць спеціалізованих автомобілів швидкої медичної допомоги тип С загальною вартістю 83 412 756,35 грн.
Відповідач звернувся до ДП «Медичні закупівлі України» з листом від 28.12.2021 №431, яким, посилаючись на кількість та тривалий процес виготовлення товару, просив продовжити дію договорів до 30.06.2022 та гарантував вчасне виконання всіх умов договорів. Листом від 28.12.2021 №430 відповідач просив здійснити попередню оплату, посилаючись на те, що договірні умови з постачальниками передбачають 100% попередньої оплати.
Додатковою угодою №1 від 28.12.2021 сторони установили, що на підставі наданого постачальником вмотивованого звернення від 28.12.2021 №430 замовником проводиться попередня оплата в розмірі 100% від ціни товару (1). Постачальник може використовувати одержану попередню оплату для здійснення оплат, необхідних для виконання договору (1.1). у межах дії договору, визначеного пунктом 11.1, невикористані суми попередньої оплати підлягають поверненню постачальником замовнику (1.3). У пункті 11.1 договору строк дії договору сторони продовжили до 30.06.2022 (2.1).
Платіжним дорученням №67 від 29.12.2021 ДП «Медичні закупівлі України» сплатило ТОВ «Автоспецпром» 83 412 756,35 грн. із призначенням платежу «передоплата за спец.саніт.трансп.екстр.мед.доп. по рах №223 від 28.12.2021 зг.дог. №09/526-12/2021 від 28.12.2021».
Заявкою на поставку №1 до договору про закупівлю, яка була підписана 28.06.2022 за номером 05/1468-06/2022, замовник вказав, що 49 одиниць спеціалізованих автомобілів мають бути поставлені на умовах DDR за адресами центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, визначених наказом МОЗ України від 17.02.2022 №317. Дата поставки до 25.07.2022 включно.
Копія вказаного Наказу від 17.02.2022 №317 «Про розподіл спеціалізованого санітарного транспорту екстреної мадичної допомоги типів В і С, закупленого за кошти Державного бюджету України на 2021 рік» з додатком долучено до матеріалів справи.
Відповідач звернувся до ДП «Медичні закупівлі України» з листом від 21.06.2022 №20, у якому, посилаючись на введення воєнного стану, тривалий процес виготовлення товару та блокування платежів ТОВ «Автопецпром» ДКСУ у Києво-Святошинському районі, просив продовжити строк дії договорів до 30.12.2022.
Додатковою угодою №2 від 28.06.2022 сторони продовжили строк дії договору у пункті 11.1 до 23.08.2022 року (1.1), та встановили, що по закінченню терміну надання попередньої оплати, невикористані суми попередньої оплати повертаються замовнику у той же день (2.1).
Заявкою на поставку №1 (Уточнюючою №1) до договору про закупівлю, яка була підписана 25.07.2022 за номером 05/1734-07/2022, замовник вказав, що дата поставки за визначеним місцем поставки до 23.08.2022 включно.
Додатковою угодою №3 від 23.08.2022 до договору про закупівлю сторони продовжили строк дії договору у пункті 11.1 до 23.12.2022 року (1.1). Встановили, що постачальник зобов'язується використати одержану попередню оплату у строк до 23.12.2022, та у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару здійснити поставку товару за договором, що буде підтверджено підписанням сторонами відповідної видаткової накладної та/або Акту приймання товару за місцем поставки (2). Укладаючи цю угоду, сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент її підписання відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан. Сторони усвідомлюють, що Договір буде виконуватись протягом строку дії офіційно встановленого і визнаного воєнного стану, який не буде вважатися сторонами форс-мажорними обставинами у розумінні Договору (5).
Заявкою на поставку №1 (Уточнюючою №2) до договору про закупівлю, яка була підписана 24.08.2022 за номером 05/2338-08/2022, замовник вказав, що дата поставки за визначеним місцем поставки до 30.11.2022 включно.
Відповідач звернувся до ДП «Медичні закупівлі України» з листом від 18.01.2023 №05, у якому повідомив про кількість виготовлених станом на 18.01.2023 автомобілів (зокрема по Договору від 28.12.2021 №09/526-12/2021 нуль з 49). Посилаючись на форс-мажорні обставини відповідач просив підготувати додаткові угоди на продовження дії семи договорів, а також про припинення дії 8 договорів, по яких ТОВ «Автоспецпром» не зможе гарантувати вчасне отримання та виробництво машин швидкої допомоги.
Додатковою угодою №4 від 24.01.2021 сторони дійшли згоди припинити дію Договору з 24.01.2023. з моменту набрання чинності цією додатковою угодою зобов'язання сторін, що виникли, припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли із Договору, але при цьому постачальник не звільняється від обов'язку щодо повернення протягом 5 банківських днів авансового платежу за непоставлений товар, сплати пені та штрафу, передбачених договором, а також відшкодування замовнику документально підтверджених витрат, спричинених порушенням строків поставки.
До матеріалів справи додано лист ДП «Медичні закупівлі України» від 01.02.2023 №05/652-02/2023, у якому замовник вимагав від постачальника ТОВ «Автоспецпром» оплати пені та штрафу за укладеними договорами, зокрема за Договором про закупівлю №09/526-12/2021 в сумі 10 426 594,74 грн. (в т.ч. пені за період з 01.12.2022 по 24.01.2023 в сумі 4 587 701,80 грн. та 7% штрафу 5 838 892.94 грн.).
Також до матеріалів справи додано лист ДП «Медичні закупівлі України» від 25.01.2024 №03/433-01/2024 до Офісу генерального прокурора щодо вжиття передбачених законодавством заходів із звернення прокуратури із позовами до суду та представництва в суді законних інтересів державного підприємства «Медичні закупівлі України» зі стягнення неустойки у зв'язку із порушенням строків поставок спеціалізованого транспорту, яка у подальшому підлягає зарахуванню до державного бюджету.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги визначені статтею 193 Господарського кодексу України.
Суд встановив, що відповідач, уклавши із третьою особою договір про закупівлю №09/526-12/2021 від 28.12.2021 та отримавши 100% передоплати, умови договору не виконав, жодної одиниці товару не поставив.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно із ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
З огляду на викладене, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на презумпції вини, відтак, підставою для застосування до учасника господарських відносин господарсько-правової відповідальності є факт порушення ним господарських зобов'язань; а обов'язок доведення відсутності вини закон покладає на особу, яка порушила зобов'язання.
Об'єднана Палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказала, що:
« 7.5. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).
При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
7.6. На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов'язання, і як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
7.7. Отже сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов'язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов'язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).
7.8. Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
7.9. Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов'язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
7.10. Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
7.11. Поряд з цим ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.
Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
7.12. Так, законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 ГК України).»
У пункті 9.2 Договору про закупівлю №09/526-12/2021 від 28.12.2021 сторони встановили, що у разі порушення строку поставки постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Таким чином сторони спірного зобов'язання, джерелом якого є укладений між ними договір, передбачили пеню та штраф за прострочення виконання зобов'язання з поставки у розмірі та на умовах, що відповідають ст. 231 ГК України.
Таким чином суд погоджується із тим, що невиконання зобов'язань з поставки є підставою для застосування до постачальника передбачених договором пені та штрафу. При цьому, суд звертає увагу на те, що прокурор нараховує пеню за прострочення поставки з 01.12.2022, тобто з наступного дня після спливу строку поставки 30.11.2022, який був визначений у пункті 4 Заявки на поставку№1 (Уточнюючої №2), підписаної 24.08.2022 за №05/2338-08/2022.
Суд відхиляє посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин як підстави для звільнення постачальника від передбаченої договором відповідальності за невиконання зобов'язання.
У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько - правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч.1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Розділом 12 Договору про закупівлю сторони встановили порядок дій при настанні форс-мажорних обставин. Так, пунктом 12.2 договору встановлено, що у разі настання обставин непереборної сили сторона, яка підпала під їх дію, має негайно (упродовж 3 робочих днів повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, вказавши характер цих обставин та очікуваний строк їх дії. Якщо інша сторона не надасть їй інших письмових інструкцій, вона й надалі має виконувати свої зобов'язання за цим договором, наскільки це буде можливо та шукати інших альтернативних способів виконання своїх зобов'язань. Пунктом 12.3 Договору встановлено, що виникнення, дія та/або припинення обставин непереборної сили підтверджується документом, виданим ТПП України.
Доказів того, що відповідач у розумінні розділу 12 Договору повідомив третю особу про форс-мажорні обставини протягом 3 робочих днів та надав документ, виданий ТПП України, до матеріалів справи не подано.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, відповідно до якої неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
Вбачається, що лише у листі від 21.06.2022 №20 відповідач побічно згадав введення воєнного стану в обґрунтування продовження строків дії договорів.
При цьому у пункті 5 Додаткової угоди №3 від 23.08.2022 сторони погодили, що укладаючи цю угоду, сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент її підписання відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан. Сторони усвідомлюють, що Договір буде виконуватись протягом строку дії офіційно встановленого і визнаного воєнного стану, який не буде вважатися сторонами форс-мажорними обставинами у розумінні Договору.
За таких обставин, судом не може бути застосоване звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені за період прострочення з 01.12.2022 по 24.01.2023 на підставі застосування положень про обставини непереборної сили.
Суд відхиляє посилання відповідача на неможливість виконання зобов'язань з підстав неможливості придбання бази (шасі) та медичного обладнання для виготовлення спеціалізованих автомобілів, позаяк в силу прямої норми ст. 617 ЦК України не вважаються випадком зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Суд погоджується також із твердженням про те, що невиконання відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю порушує інтереси держави, позаяк закупівля спеціалізованих автомобілів швидкої медичної допомоги здійснювалась ДП «Медичні закупівлі України» не з метою власної господарської діяльності, а на виконання бюджетної програми з метою покращення медичного обслуговування населення, зокрема з метою покращення оснащення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим транспортом, що набуло особливого значення в умовах триваючої повномасштабної військової агресії проти України.
Разом із тим, суд відхиляє твердження прокурора про те, що спірні пеня та штраф мають бути стягнуті з відповідача безпосередньо на користь державного бюджету України за позовом Міністерства охорони здоров'я України.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зазначеною нормою закріплено фундаментальний принцип обов'язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (схожий за змістом висновок міститься у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).
Відповідно до статті 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 Цивільного кодексу України).
Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Оскільки у пункті 9.2 Договору про закупівлю №09/526-12/2021 від 28.12.2021 сторони погодили умову про те, що у разі порушення строку поставки пеня та штраф сплачуються постачальником саме на користь замовника, доводи прокурора про необхідність стягнення пені та штрафу до Державного бюджету України, а не на рахунок третьої особи, є безпідставними.
Та обставина, що грошові кошти, які ТОВ «Автоспецпром» отримало в рахунок оплати за Договору про закупівлю №09/526-12/2021 від 28.12.2021, були виділені із загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою, не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені та штрафу можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня і штраф за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок ДП «Медичні закупівлі України».
Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів із державного бюджету, не є підставою для зміни умов господарського договору і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, неустойки до Державного бюджету України.
Також суд не погоджується із твердженнями прокурора про те, що нараховані суми пені підлягають стягненню з ТОВ «Автоспецпром» безпосередньо до Державного бюджету України на підставі пункту 23 частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України.
Так, пунктом 23 частини другої ст. 29 Бюджетного кодексу України передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).
Зазначена норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23.
Посилання при цьому прокурора на лист Мінфіну від 29.01.2018 №35140-05/23-92/252 суд також відхиляє як безпідставні.
Відповідно до вказаного листа, оскільки штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) відповідно до норм Кодексу не є ціною послуг вартісного характеру, тому не можуть зараховуватись як власні надходження бюджетних установ. Бюджетною класифікацією, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 р. N 11, не визначено окремого коду для зарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У зв'язку із відсутністю окремого коду бюджетної класифікації для зарахування вищенаведених коштів дані надходження доцільно обліковувати за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 "Адміністративні штрафи та інші санкції".
Разом із тим, по-перше, у розумінні вищенаведених норм ДП «Медичні закупівлі України» є отримувачем бюджетних коштів та не є бюджетною установою. По-друге, наступне перерахування пені та штрафу замовником до бюджету не свідчить про обов'язок постачальника сплачувати передбачені договором пеню та штраф безпосередньо до бюджету. По-третє, вказаний лист Мінфіну має лише роз'яснювальний характер і не є може бути застосований судом як нормативний акт.
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 27.11.2024 у справі №911/826/23.
У даному випадку договір не є тристороннім; замовник ДП «Медичні закупівлі України» є самостійним суб'єктом спірних правовідносин - замовником, який наділений власною праводієздатністю, здатним нести права та обов'язки та виступати позивачем у суді. Частина 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» містить пряму заборону на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.
З огляду на викладене, подання прокурором позову про стягнення з ТОВ «Автоспецпром» неустойки за Договором про закупівлю №09/526-12/2021 від 28.12.2021 в інтересах держави в особі МОЗ України є безпідставним, а позов про стягнення такої неустойки на користь державного бюджету не належить до задоволення.
У зв'язку із відмовою в позові повністю відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати на оплату поданого позову судовим збором суд залишає за прокурором.
Представник відповідача просить суд включити до судових витрат по справі та стягнути з Офісу Генерального прокурора України витрати ТОВ «Автоспецпром» на професійну правову допомогу у розмірі 120 000,00 грн, у зв'язку з чим 27.01.2025 через систему «Електронний суд» подав заяву про винесення додаткового рішення у справі (щодо вирішення питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу)
До заяви додано
- договір №23/02-20 про надання правової допомоги від 23.02.2020, укладений між ТОВ «Автоспецпром» та АО «Унілекс», відповідно до якого розмір гонорару визначається сторонами у відповідному додатку до Договору за домовленістю сторін та компенсує додаткові витрати шляхом перерахування грошових коштів протягом 35 календарних днів після надання рахунку і Акту приймання-передачі наданих послуг;
- додаток №7 до договору, відповідно до якого замовник та АО «Унілекс» погодили завдання на надання правової допомоги у справі №911/1974/24 та розмір гонорару 120 000,00 грн.;
- Акт приймання-передачі наданих послуг від 24.01.2025, за яким АО «Унілекс» передало, а ТОВ «Автоспецпром» прийняло перелік наданих послуг загадьною вартістю 120 000,00 грн.;
- Детальний опис робіт (наданих послуг) у справі №911/1974/24, за підписом адвоката А.О.Поцелова та заступника керуючого партнера АО від 24.01.2025;
- Рахунок на оплату №24-01/2025 від 24.01.2025 на суму 120 000,00 грн.
Крім того, 28.01.2025 через систему «Електронний суд» представник відповідача подав заяву про вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, у якій просить суд вирішити питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з Офісу Генерального прокурора 120 000,00 грн. витрат.
До заяви додано договір №23/02-20 про надання правової допомоги від 23.02.2020; додаток №7 до договору, Акт приймання-передачі наданих послуг від 24.01.2025, Детальний опис робіт (наданих послуг) у справі №911/1974/24, рахунок на оплату №24-01/2025 від 24.01.2025 на суму 120 000,00 грн.
Щодо вказаних вимог суд зазначає таке.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частини другої статті 126 ГПК України до витрат на професійну правничу допомогу належать розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як “форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
На виконання умов договору між сторонами 24.01.2025 був підписаний акт приймання-передачі наданих послуг відповідно до якого АО «Унілекс» було надано, а ТОВ «Автоспецпром» прийнято послуги (правову допомогу) вартістю 120 000,00 грн.:
1) Аналіз позовної заяви Заступника Гененрального прокурора в інтересах держави в особі МОЗ України;
2) Підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту;
3) Підготовка та подача до суду відзиву на позовну заяву;
4) Підготовка та подача до суду заперечень на відповідь на відзив;
5) Підготовка та подача до суду клопотання про залишення позову без розгляду;
6) Підготовка та подача до суду письмових пояснень від 03.10.2024;
7) Підготовка та подача до суду письмових пояснень від 16.12.2024;
8) Участь у судових засіданнях 23.09.2024, 14.10.2024, 11.11.2024, 26.11.2024, 17.12.2024, 03.02.2025.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 18.01.2024 у справі №9901/459/21 зазначила, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Тобто, норми, якими встановлено, що «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.
При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Суд звертає увагу на те, що надані позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, пропорційності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, а також у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 911/3323/14.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Вирішення питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова КЦС ВС від 23.10.2024 у справі №753/25081/21).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вже висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтримала цей висновок.
Суд встановив, що наведені в Акті приймання-передачі наданих послуг роботи не потребували багато додаткового часу, враховуючи, що у провадженні господарського суду Київської області одночасно перебуває декілька справ за позовом Заступника Генерального прокурора, обставини, нормативно-правова база, судова практика за якими є аналогічними.
Суд вважає, що загальний обсяг витраченого адвокатом часу на правову допомогу у справі №911/1974/24 був суттєво завищеним для того, щоб відповідати фіксованому розміру гонорару у 120 000,00 грн.
Суд вважає, що гонорар адвоката у розмірі 120 000,00 грн. є завищеним та не співмірним із складністю справи, обсягом наданих послуг та ринковими цінами адвокатських послуг у м. Києві.
Відтак, суд вважає суму судових витрат позивача на правову допомогу 20 000,00 грн. розумно необхідною, співмірною та обґрунтованою, тому саме така сума належить до включення до судових витрат по справі та розподілу між сторонами відповідно до ст. 129 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21 вказала на те, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов'язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові відступила від висновків, викладених, зокрема, в постановах Верховного Суду у справах №908/799/17, №908/2005/19 стосовно застосування норм Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу судових витрат у справах за позовами прокурора в інтересах держави.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21 зазначила, що у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справ, провадження в яких відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позиція цього органу щодо заявленого прокурором позову не є вирішальним критерієм, оскільки прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи.
Також суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо правомірності стягнення судових витрат з прокуратури, у справах за позовами прокурора в інтересах держави, які викладено в постанові від 19.01.2023 у cправі №923/507/21.
За таких обставин, суд покладає на Офіс Генерального прокурора відшкодування відповідачу витрат на професійну правову допомогу в сумі 20 000,00 грн.
Керуючись статтями 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України у справі №911/1974/24 залишити без задоволення.
2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, ідентифікаційний код 00034051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Оксамитова, буд.9, ідентифікаційний код 38183310)
20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень нуль копійок) витрат на професійну правову допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно у порядку ст. 256, пункту 4 розділу Х Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано 10.03.2025.
Суддя О.В. Конюх