вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"10" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/822/25
м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108
Господарський суд Київської області
без виклику (повідомлення) сторін
Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІГ-25»
03191, місто Київ, вулиця Лятошинського, будинок 14-А, код ЄДРПОУ 41296452
до держави - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації
119991, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14, будівля 1
про відшкодування майнової шкоди, заподіяної збройною агресією Російської Федерації проти України
встановив:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №333/25 від 07.03.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «СІГ-25» до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування майнової шкоди, заподіяної збройною агресією Російської Федерації проти України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що представниками збройних сил відповідача знищено нерухоме майно позивача.
Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням такого.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
За частиною 4 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Водночас, міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій, однак, ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у судовому процесі.
У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» Європейський суд з прав людини вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) Європейський суд з прав людини також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, держава не має права посилатись на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю людини чи майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19.
З огляду на вказане, після повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, Російська Федерація не має права посилатись на судовий імунітет, відтак, звернення до суду з позовом до Російської Федерації - обґрунтоване.
Крім того, у зв'язку із розривом Україною дипломатичних відносин з вказаною державою, відсутня можливість направлення кореспонденції до посольства Російської Федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58)).
Відтак, позивач позбавлений можливості направити копію позовної заяви з доданими до неї документами відповідачу, відповідно до частини 1 статті 172 Господарського процесуального кодексу України.
Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Керуючись статтями 162, 164, 172, 175, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Прийняти позовну заяву (вх. №333/25 від 07.03.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «СІГ-25» до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування майнової шкоди, заподіяної збройною агресією Російської Федерації проти України до розгляду та відкрити провадження у справі № 911/822/25 за правилами загального позовного провадження.
2. Проведення підготовчого засідання суду призначити нa 08.04.2025 о 14:40. Повідомити учасників справи, що судове засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108 (зал судових засідань № 2).
3. Встановити відповідачу строк подання відзиву на позов - 15 днів з дня отримання даної ухвали про відкриття провадження у справі.
4. Встановити позивачу строк подання відповіді на відзив - до 08.04.2025.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://ko.arbitr.gov.ua. У Господарському суді Київської області наявна технічна можливість для забезпечення участі учасників справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 11.03.2025 та не може бути оскаржена окремо від судового рішення, яким закінчиться провадження у даній справі.
Суддя С.О. Саванчук