ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.03.2025Справа № 910/2749/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову і додані до неї матеріали справи у справі № 910/2749/25
за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» (03093, м. Київ, вул. Бориспільська, 13, код ЄДРПОУ 00481212)
до
відповідача 1 Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (01601, м. Київ, вул. Годзенка, 1; код ЄДРПОУ 44673629),
відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубнифарм» (37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. Барвінкова, 16; код ЄДРПОУ 00480951)
про визнання недійним свідоцтва Україна на торговельну марку, зобов'язання вчинити дії, -
До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство«Фармацевтична фірма «Дарниця» з позовом до Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубнифарм», в якому просить:
- визнати недійсним повністю свідоцтво України №316193 від 09.03.2022 р. на торговельну марку "ЦИТРАМОН-ФОРТЕ", яке належить Акціонерному товариству "Лубнифарм" (ід .код 00480951, вул. Барвінкова, 16, м. Лубни, Полтавська обл., 37500);
- зобов'язати Державну організацію "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (ід. код 44673629; вул. Глазунова (Д. Годзенка), 1, м. Київ 01601) внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки стосовно визнання недійсним повністю свідоцтва України №316193 від 09.03.2022 р. на торговельну марку "ЦИТРАМОН-ФОРТЕ", та здійснити публікацію про це в офіційному електронному бюлетені НОІВ "Промислова власність".
Одночасно з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить:
- заборонити Державній організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (ід. код 44673629: вул. Глазунова (Д. Годзенка), 1, м. Київ 01601) до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Фармацевтична фірма "Дарниця" про визнання недійсним свідоцтва України №316193 від 09.03.2022 р. на торговельну марку "ЦИТРАМОН-ФОРТЕ" вносити будь-які зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки щодо торговельної марки "ЦИТРАМОН- ФОРТЕ" за свідоцтвом України № 316193 від 09.03.2022 р., в тому числі зміни щодо повного найменування і/або адреси власника (власників) свідоцтва (без зміни суб'єкта права власності), зміни, пов'язаної зі зміною особи власника (власників) свідоцтва, а також здійснювати пов'язані з цим публікації в офіційному електронному бюлетені Національного органу інтелектуальної власності.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що позивачу стало відомо, що 09.03.2022 р. Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" (далі - "УІІВ") видало свідоцтво України №316193 на торговельну марку (далі - "Оспорювана ТМ") "ЦИТРАМОН-ФОРТЕ", яка отримала правову охорону для:
- товарів 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - "МКТП"): "фармацевтичні та медичні препарати (анальгетики та антипіретики)";
- послуг 35 класу МКТП: "рекламування фармацевтичних та медичних препаратів (анальгетиків та антипіретиків); послуги щодо оптового продажу фармацевтичних та медичних препаратів (анальгетиків та антипіретиків); послуги щодо роздрібного продажу фармацевтичних та медичних препаратів (анальгетиків та антипіретиків); розміщування в мережі Інтернет на веб-сторінках і на веб-сайтах інформації щодо фармацевтичних та медичних препаратів (анальгетиків та антипіретиків), що дозволяє покупцям зручно оглядати, замовляти та купувати ці товари, а також отримувати необхідну інформацію про ці товари; розміщування в одному місці, на користь іншим особам, фармацевтичних та медичних препаратів (анальгетиків та антипіретиків) (крім їх транспортування), що дозволяє покупцям оглядати, замовляти та купувати ці товари на підприємствах оптової та роздрібної торгівлі або в мережі фірмових магазинів". Відповідно до відомостей з Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки, доступних на офіційному сервісі пошуку відомостей про об'єкти промислової власності "Спеціальна інформаційна система УКРНОІВІ", доступному за посиланням https://sis.nipo.gоv.uа/uk/search/sіmhle/ (далі - "Спеціальна інформаційна система УКРНОІВІ"), власником свідоцтва України на Оспорювану ТМ є Акціонерне товариство "Лубнифарм".
Представник позивача зазначає, що невжиття заходів щодо заборони вносити будь-які зміни щодо власника та правового статусу Оспорюваної ТМ може призвести до безконтрольного розширення кола осіб, прав та інтересів яких стосується вирішення цього спору, передачі права власності на Оспорювану ТМ іншим особам, які не беруть участь у цій справі, що може не лише утруднити, але й зробити неможливим виконання рішення суду.
У заяві позивачем також зазначено, що з огляду на те, що УКРНОІВІ вже вносив зміни щодо особи заявника за заявкою на Оспорювану ТМ, існує висока ймовірність передачі прав на Оспорювану ТМ на користь третіх осіб. Це призведе до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і інтересів яких стосуватиметься вирішення даного спору, неможливості виконання рішення суду, у випадку задоволення позову з існуючим складом учасників, в зв'язку із наявністю нового власника Оспорюваної ТМ. Невжиття обраного заходу забезпечення позову також може зумовити необхідність звернення Позивача з іншим позовом для захисту його порушених прав. Обраний Позивачем захід забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а, отже, існує конкретний зв'язок між заходом забезпечення позову і предметом позову. Наведені заходи забезпечення позову спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
До заяви про забезпечення позову позивачем додано копію: квитанції про сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову; довіреності від 16.09.2024 № 0924/16-02; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС № 001059 від 02.11.2020 та відомості щодо свідоцтва № 316193 від 09.03.2022 р. з Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки, які доступні на офіційному сервісі пошуку відомостей про об'єкти промислової власності "Спеціальна інформаційна система УКРНОІВІ", режим доступу: https://sis.nipo.gov.ua/uk/search/detail/1336449/.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства України, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за своєю правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно зі ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з п. 2 ч .1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Частиною 4 ст.137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Близькі за змістом висновки викладені, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19, від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20, від 30.06.2022 у справі № 911/3616/21(911/184/22.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно врегулювати спір та наявністю у відповідача можливості розпорядження об'єктом інтелектуальної власності.
При цьому суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом заборони вчинення певних дій відповідачу, суд має дотримуватись розумного балансу між необхідністю забезпечити на можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідачів з огляду на заявлені в позовній заяві вимоги.
Наведена правова позиція викладена і у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, і у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі №916/3245/19, від 16.10.2019 у справі №904/2285/19.
Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 05.08.2019 року по справі №910/16586/18 та в постанові від 13.01.2020 року по справі №922/2163/17, суд зазначає, що існує конкретний зв'язок між заходами забезпечення позову та предметом позову, останні співвідносяться з предметом позовних вимог, однак, на переконання суду, вжиття заходів забезпечення будь-якого позову, яке фактично зводиться до обмеження прав сторони, повинно бути обґрунтовано та підтверджено належними доказами.
В даному випадку позивач звертаючись до суду з даною заявою обмежився лише припущеннями.
У заяві про забезпечення позову позивач зазначає, що невжиття заходів щодо заборони вносити будь-які зміни щодо власника та правового статусу Оспорюваної ТМ може призвести до безконтрольного розширення кола осіб, прав та інтересів яких стосується вирішення цього спору, передачі права власності на Оспорювану ТМ іншим особам, які не беруть участь у цій справі, що може не лише утруднити, але й зробити неможливим виконання рішення суду. Також представник позивача зазначає, що УКРНОІВІ вже вносив зміни щодо особи заявника за заявкою на Оспорювану ТМ, тому існує висока ймовірність передачі прав на Оспорювану ТМ на користь третіх осіб.
У той же час, заявником не надано суду жодних належних та допустимих доказів, з якими приписи ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.
Таким чином, саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
Зі змісту поданої заяви судом не встановлено реальної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а відповідні доводи позивача, якими мотивовано заяву про забезпечення позову, ґрунтуються лише на його припущеннях.
Суд зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття таких заходів не може бути беззаперечною підставою для вжиття заходів забезпечення позову та прийняття відповідної ухвали, отже наголошує на передчасності звернення позивача із заявою про вжиття заходів забезпечення.
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 136, 137, 139, 140, 233-235, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1 Відмовити Приватному акціонерному товариству «Фармацевтична фірма «Дарниця» у задоволенні заяви про забезпечення позову.
2. Дана ухвала відповідно до приписів статті 235 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з моменту її підписання та відповідно до приписів ст. 255 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА