ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.03.2025Справа № 910/11396/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРКІНГ ГРУП» (02096, м. Київ, вул. Пасхаліна Юрія, буд. 9, кв. 17, ідентифікаційний код 43921528)
до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, ідентифікаційний код 35210739)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фізична особа-підприємець Титенко Владислав Віталійович
про визнання права на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явились
від відповідача: Сердюк Т.А.,
від третьої особи: не з'явились
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРКІНГ ГРУП» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (далі - відповідач) про визнання права на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі додаткової угоди №2 від 21.12.2023 про зміну сторони договору від 25.03.2021 №ДНП-2021-03/27 (далі - договір) набув право експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Бориспільська, 40 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (далі - майданчик для паркування), що включає 31 (тридцять одне) місце для платного паркування транспортних засобів, а також 4 (чотири) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів. При цьому, строк договору, з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 25.03.2021 (далі - протокол узгодження розбіжностей), становив 2190 календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування, тобто з 26.08.2021.
Листами вих. №053/05-3204 від 13.08.2024 та №053/05-3307 від 20.08.2024 відповідач повідомив про чинність договору лише до 26.08.2024, оскільки будь-які протоколи розбіжності ним не укладались. Крім того, 13.09.2024 відповідачем на електронно-торговій системі Прозорро.Продажі розміщено лот №45 ID:BSE001-UA-20240913-03708 66e453cda057abcae5be5a46 з продажу права на експлуатацію, утримання та обладнання спірного майданчика для паркування. Отже, відповідачем не визнається право позивача на експлуатацію, утримання та обладнання спірного майданчика для паркування, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони Комунальному підприємству «Київтранспарксервіс» вчиняти будь-які дії відносно паркувального майданчику, який розташований за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Бориспільська, 40 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРКІНГ ГРУП» від 17.09.2024 про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11396/24, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.10.2024.
04.10.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній зазначив зокрема щодо фактичних обставин справи, щодо незаконності протоколу узгоджених розбіжностей, щодо неефективного способу захисту, а також долучив клопотання про призначення технічної експертизи.
15.10.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання та заперечення щодо клопотання відповідача про призначення експертизи.
У підготовчому судовому засіданні, призначеному на 16.10.2024, суд ухвалив задовольнити клопотання позивача та відкласти підготовче засідання на 30.10.2024.
29.10.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю ознайомитись з матеріалами справи.
У підготовчому судовому засіданні 16.10.2024 представник позивача надав пояснення щодо клопотання про відкладення підготовчого засідання, представник відповідача не заперечував щодо такого клопотання та просив суд долучити додаткові докази до матеріалі справи. Суд заслухавши представників сторін ухвалив долучити клопотання відповідача до матеріалів справи, задовольнив клопотання позивача та відклав підготовче засідання на 20.11.2024.
20.11.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшли письмові пояснення.
У підготовчому засіданні 20.11.2024 судом оглянуто надані позивачем оригінали протоколу розбіжностей, договору та акту та ухвалено залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фізичну особу-підприємця Титенка Владислава Віталійовича, зобов'язано позивача направити копію позовної заяви з додатками на адресу останнього та відкладено підготовче засідання на 11.12.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 виправлено описку, допущену у вступних та описових частинах ухвал Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 про відмову у забезпечення позову, від 19.09.2024 про відкриття провадження та від 16.10.2024 у справі 910/11396/24, а саме вважати вірним найменування відповідача: Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс».
29.11.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання, на виконання вимог суду надано докази направлення позовної заяви третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фізичній особі-підприємцю Титенко Владиславу Віталійовичу.
10.12.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про проведення засідання без участі позивача та його представника та про закриття підготовчого провадження та призначення слухання справи по суті.
10.12.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
У підготовче судове засідання, призначена на 11.12.2024 представники сторін не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 відкладено підготовче засідання на 15.01.2025.
Протокольною ухвалою від 15.01.2025 підготовче засідання відкладено на 05.02.2025 та зобов'язано відповідача належним чином повідомити Свириду А.О. про судове засідання для розгляду клопотання про призначення експертизи.
04.02.2025 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про проведення засідання без участі представника позивача та про закриття підготовчого провадження та призначення слухання справи по суті.
04.02.2025 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" відповідачем подано письмові пояснення щодо існування та чинності Протоколу узгодження розбіжностей до договору від 25.03.2021 № ДНП-2021-03/27 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування у відповідача, а також позивачем наведено доводи, що висновок експерта від 13.09.2024 № 3495, який долучений позивачем до позовної заяви є недопустимим доказом у справі.
У судовому засіданні 05.02.2025 представник позивача повідомив суд про неможливість зв'язатися з колишнім керівником КП «Київтранспарксервіс» Свириди А.О. У даному судовому засіданні судом були проголошені протокольні ухвали про відмову у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи та про закриття підготовчого провадження у справі № 910/11396/24 та призначення її до судового розгляду по суті у судовому засіданні 19.02.2025.
У судовому засіданні 19.02.2025 оголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 05.03.2025 у зв'язку з неявкою позивача.
04.03.2025 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" представником позивача подано заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги та обставини, викладені в позові підтримує в повному обсязі та просить позов задовольнити, розгляд справи здійснювати за відсутності позивача та його представника.
У судовому засіданні 05.03.2025 представник відповідача не заперечував щодо розгляду справи без участі представника позивача, проти задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити.
Третя особа у судове засідання 05.03.2025 не з'явилася. Ухвали суду направлені Фізичній особі-підприємцю Титенку Владиславу Віталійовичу рекомендованими листами на адресу місцезнаходження, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Конверти з ухвалами суду було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з зазначенням про те, що поштове відправлення не було вручено третій особі, з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Враховуючи викладене, третя особа повідомлена належним чином про розгляд даної справи.
У судовому засіданні 05.03.2025 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
25.03.2021 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем Титенко Владиславом Віталійовичем (сторона-2) укладено договір №ДНП-2021-03/27 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування (надалі - договір №ДНП-2021-03/27).
Відповідно до п. 1 договору №ДНП-2021-03/27 сторона-1 передає стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Бориспільська, 40 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - майданчик для паркування), що включає 31 (тридцять одне) місце для платного паркування транспортних засобів, а також 4 (чотири) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Згідно з п. 7.2 договору № ДНП-2021-03/27 строк дії договору становить 1095 календарних днів від дати підписання акту приймання передачі Стороною 1 в експлуатацію Стороні 2 майданчика для паркування.
За доводами позивача, 25.03.2021 між КП «Київтранспарксервіс» та ФОП Титенко В.В. укладено протокол узгодження розбіжностей до договору № ДНП-2021-03/27 від 25.03.2021. Зокрема п. 7.2 Договору Протоколом узгодження розбіжностей визначили в редакції ФОП Титенко В.В., а саме строк дії договору становить 2190 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі.
Як вбачається із матеріалів справи, за Актом приймання-передачі паркувального майданчика від 26.08.2021 сторони цим Актом підтверджують, що сторона-1 передала, а сторона-2 прийняла в експлуатацію паркувальний майданчик на 35 машиномісць за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Бориспільська, 40 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.
12.07.2022 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1), Фізичною особою-підприємцем Титенко Владиславом Віталійовичем (сторона-2) та Фізичною особою-підприємцем Савіною Юлією Віталіївною (сторона-3) укладено Додаткову угоду № 1 про зміну сторони до Договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування від 25.03.2021 №ДНП-2021-03/27.
Відповідно до п. 1. Додаткової угоди № 1 сторони погодилися замінити одну із сторін договору, що укладений між КП "Київтранспарксервіс" та ФО-П Титенко Владиславом Віталійовичем, а саме передати стороні-3 усі права та обов'язки сторони-2 по договору.
У п. 2. Додаткової угоди № 1 визначено, що з моменту набрання чинності Додаткової угоди, сторона-3 змінює сторону-2 за договором, сторона-2 втрачає право вимагати від сторони-1 виконання своїх обов'язків, то виникають з Договору, а сторона-3 набуває прав та починає нести обов'язки та відповідальність за їх невиконання за Договором.
Згідно з п.3 додаткової угоди № 1 права, обов'язки та відповідальність сторони-2 по договору переходять до сторони-3 в тому обсязі, в якому вони належали стороні-2 до набрання чинності Додатковою угодою.
В подальшому 21.12.2023 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1), Фізичною особою-підприємцем Савіною Юлією Віталіївною (сторона-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАРКІНГ ГРУП» (сторона-3) укладено Додаткову угоду № 2 про зміну сторони до Договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування від 25.03.2021 №ДНП-2021-03/27.
Згідно з п. 3 додаткової угоди № 2 права, обов'язки та відповідальність сторони-2 по договору переходять до сторони-3 в тому обсязі, в якому вони належали стороні-2 до набрання чинності Додатковою угодою.
Додаткова угода набуває чинності 21.12.2023, підписана та скріплена печатками сторін і діє до закінчення терміну дії договору відповідно до його умов (п. 5 Додаткової угоди № 2).
У позовній заяві позивачем зазначено, що на адвокатський запит 13.08.2024 отримано відповідь (вих. № 053/05-3204), якою КП «Київтранспарксервіс» зазначає, що договір є чинним до 26.08.2024 та будь-які додаткові угоди, протоколи розбіжностей з ТОВ «ПАРКІНГ ГРУП» не укладались. Після чого ТОВ «ПАРКІНГ ГРУП» звернулась за роз'ясненням до КП «Київтранспарксервіс» та Департаменту транспортної інфраструктури, однак отримали відповідь, що у відповідача відсутній примірник протоколу узгодження розбіжностей від 25.03.2021, цей протокол не є невід'ємною частиною договору ДНП-2021-03/27 та вони мають сумніви щодо його справжності.
15.09.2024 позивач отримав лист від відповідача вих. № 053/05-3580 від 09.09.2024 в якому відповідач ще раз наголосив про сумніви чинності протоколу узгодження розбіжностей.
У позовній заяві позивач зазначає, що сторонами в Договорі з урахуванням Протоколу узгодження розбіжностей до Договору визначено строк дії договору, що складає 2190 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі майданчика для паркування, а також підстави та порядок розірвання Договору.
Також позивач вказує на те, що Протокол узгодження розбіжностей від 25.03.2021 до Договору №ДНП-2021-03/27 від 25.03.2021 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування є невід'ємною частиною Договору, підписаний 25.03.2021 уповноваженими особами: виконуючим обов'язки директора Свиридом Анатолієм Олексійовичем, який діяв на підставі розпорядження Київського міського голови від 13.04.2020 № 225 та Статуту, та Титенко В.В., права та обов'язки якого в подальшому перейшли до Позивача - ТОВ «ПАРКІНГ ГРУП», а відтак Договір №ДНП-2021-03/27 укладено 25.03.2021 в редакції, узгодженій Сторонами в Протоколі узгодження розбіжностей до Договору. А отже, строк дії Договору №ДНП-2021-03/27 від 25.03.2021 становить 2190 календарних днів від дати підписання акту приймання передачі Стороною-1 в експлуатацію Стороні-2 майданчика для паркування, тобто від 21.04.2021, а Договір є діючим.
Крім того, як зазначає позивач, відповідно до даних електронно-торгової системи Прозорро.Продажі 13.09.2024 відповідач розмістив лот № 45 ID:BSE001-UA-20240913-03708 |66e453cda057abcae5be5a46 з продажу право на експлуатацію, утримання та обладнання майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: Київ, Дарницький район, вул. Бориспільська, 40, що включає 31 (тридцять одне) місце для платного паркування транспортних засобів, а також 4 (чотири) спеціальних місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують особи з інвалідністю або водії, які перевозять особу з інвалідністю. Дата проведення електронного аукціону - 23.09.2024! Посилання на аукціон знаходиться в публічному доступі - https://prozorro.sale/auction/BSE001-UA-20240913-03708/.
Оскільки, як вказує позивач, відповідачем не визнається право позивача на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: Київ, Дарницький район, вул. Бориспільська, 40, що включає 31 (тридцять одне) місце для платного паркування транспортних засобів, а також 4 (чотири) спеціальних місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують особи з інвалідністю або водії, які перевозять особу з інвалідністю, за договором від 25.03.2021 № ДНП-2021-03/27, що стало підставою для захисту такого права в судовому порядку.
У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд Визнати право ТОВ «ПАРКІНГ ГРУП» на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Дарницький район, вул. Бориспільська, 40 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 31 (тридцять одне) місце для платного паркування транспортних засобів, а також 4 (чотири) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за Договором від 25.03.2021 №ДНП-2021-03/27, строком дії 2190 календарних днів від дати підписання 26.08.2021 акту приймання передачі Комунальним підприємством «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» в експлуатацію ТОВ «ПАРКІНГ ГРУП» майданчика для паркування.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач заначив, що у КП «Київтранспарксервіс» відсутній оригінал примірника Протоколу узгодження розбіжностей від 25.03.2021, про існування якого відповідачу зовсім нічого не було відомо. Вказаний протокол узгодження розбіжностей вносить численні зміни до договору та підписаний майже одночасно з підписанням договору, тією ж датою коли було укладено договір. Разом з тим, кожен пункт Протоколу встановлює кращі умови для сторони-2.
Також відповідач зазначає, що в договорі № ДНП-2021-03/27 від 25.03.2021 відсутні будь-які застереження щодо протоколу узгодження розбіжностей.
Відтак, як вказує відповідач, оскільки у КП «Київтранспарксервіс», як у сторони договірних відносин, відсутній оригінал примірнику Протоколу узгодження розбіжностей, а позивачем не надано підтвердження направлення Протоколу узгодження розбіжностей з пропозиціями їх підписати на поштову адресу КП «Київтранспарксервіс», або ж докази отримання відповіді на зазначені пропозиції у строк передбачений законодавством України або ж підтвердження неотримання чи відмови від отримання у відділенні поштового зв'язку (відповідно до п. 9.4. договору), ставить під сумнів чинність даного Протоколу узгодження розбіжностей. Крім того у Договорі № ДНП-2021-03/27 від 25.03.2021 відсутні умови, що Договір діє разом з Протоколом узгодження розбіжностей.
Щодо висновку експерта Київської незалежної судово-експертної установи № 3495, відповідач зазначив, що вказаний висновок почеркознавчої експертизи підпису Свирида А.О., на думку відповідача, є дуже абсолютним. Разом з тим, висновок зроблений на підставі обмеженої кількості зразків, без надання до опрацювання особистих зразків Свирида А.О. До того ж, дана експертиза не відповіла на значиме питання, а саме - дату нанесення підпису на Протоколі узгодження розбіжностей. Тому на думку відповідача, вказаний висновок не є належним доказом як засіб встановлення або оцінки фактичних обставин справи та предмету судового розгляду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
Водночас положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як примусове виконання обов'язку в натурі.
Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов'язку в натурі) застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується такий спосіб захисту, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 зі справи № 910/9167/19, від 19.10.2021 зі справи № 910/8791/20, і суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від неї. Верховний Суд зазначає, що такі способи захисту як примусове виконання обов'язку в натурі та відшкодування збитків (упущеної вигоди) мають різну правову природу, правове регулювання, а, отже, й предмет доказування, обсяг процесуального доведення, що пов'язане, насамперед, з тим, що заборгованість за договором стягується за правилами щодо виконання договірних зобов'язань, а збитки стягуються відповідно до правил про відповідальність.
Судом встановлено, що предметом даного спору є взаємовідносини між сторонами договору від 25.03.2021 №ДНП-2021-03/27.
Оскільки предметом користування є майданчик для паркування як майно, і таке користування носить строковий та оплатний характер, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 березня 2024 року у справі № 910/1248/23.
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди".
Отже, враховуючи наведену вище норму слідує висновок, що перед підписанням договору № ДНП-2021-03/27 сторонами обговорено та погоджено всі його істотні умови.
Строк дії договору № ДНП-2021-03/27 становить 1095 календарних днів з дати підписання акту приймання передачі стороною-1 (відповідачем) в експлуатацію стороні-2 (позивачу) майданчика для паркування.
Акт приймання-передачі паркувального майданчика підписано 26 серпня 2021 року.
Таким чином, строк дії договору починається з 26.08.2021 та закінчується 26.08.2024.
Враховуючи вищезазначені обставини, КП "Київтранспарксервіс" зауважує, що договір припинив свою дію у зв'язку із закінчення строку на який кого було укладено, а саме 26.08.2024 (згідно листів КП "Київтранспарксервіс" від 20.08.2024 №053/05-3307 та від 09.09.2024 № 053/05-3580).
Договір № ДНП-2021-03/27 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування припинив свою дію відповідно до умов договору, які були погоджені сторонами, про що свідчать підписи та печатки сторін.
Листом № 26/4 від 30.04.2024 на адресу КП "Київтанспарксервіс", ТОВ «ПАРКІНГ ГРУП» повідомило, що існує Протокол узгодження розбіжностей від 25.03.2021 до договору № ДНП-2021-03/27 від 25.03.202.
Згідно із вказаним Протоколом строк дії договору № ДНП-2021-03/27 становить 2190 календарних днів з дати підписання акту приймання передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування.
Отже, фактично предметом позовних вимог є саме факт підписання примірника Протоколу узгодження розбіжностей, а відтак і наявність у позивача права на експлуатацію майданчика для паркування.
Право на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування є складовими користування, яке є речовим правом на чуже майно (ст. 395 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України), що підлягає захисту відповідно до положень глави 29 ЦК України (ст. 396 ЦК України).
Суд зазначає, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовити у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права та інтересу.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справа №338/180/17 та постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14.
Під захистом права власності (як і права користування) у цивільному праві розуміється низка передбачених заходів, що вживаються у випадках порушення цього права та спрямовані на захист і відновлення власності.
Заходи, за допомогою яких цивільне право забезпечує захист відносин власності, поділяються на речово-правові та зобов'язально-правові.
Речово-правові заходи спрямовані безпосереднього на захист права власності як абсолютного права. Вони захищають повноваження власника на володіння, користування та розпорядження майном, яке є індивідуально-визначеним та існує в натурі за умови, що порушення права власності не пов'язано з невиконанням зобов'язань, що існували між власником та особою, яка порушила його права. До речово-правових заходів належить: віднидикаціний позов, негаторний позов, позов про визнання права.
Одним із речово-правових способів захисту права є визнання його в судовому порядку.
Зокрема, відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.
Зобов'язально-правові заходи застосовуються у випадках, коли власник пов'язаний з правопорушником зобов'язальними відносинами. Отже, за умови наявності між власником та правопорушником зобов'язальних відносин, речово-правові заходи захисту відносин власності не можуть бути застосовані.
Метою використання способу захисту права власності шляхом визнання права власності є усунення невизначеності відносин права власності щодо індивідуально-визначеного майна, власником якого є позивач, або отримання документу, що засвідчує його права власності та був раніше втрачений.
Позивачем у позові про визнання права власності є власник індивідуально-визначено майна, права якого оспорюються або не визнаються іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов'язальних відносинах.
Таким чином, порушення відповідачем своїх обов'язків за договором щодо строку надання майна у користування є підставою для застосування зобов'язально-правових заходів захисту прав, які обумовлюються та ґрунтуються на тих правах та обов'язках, що врегульовані договором.
Ухилення від вчинення дій, покладених на сторону договором, є підставою для примусового спонукання їх здійснити.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 905/1926/16.
З огляду на наведені вище обставини, суд дійшов висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові
Вищенаведені обставини є підставою для відмови у позові.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем наявності підстав для захисту його порушеного права у вибраний ним спосіб не доведено.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 10.03.2025
Суддя Пукшин Л.Г.