ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.03.2025Справа № 910/756/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», м.Київ
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Шабшай Галини Миколаївни , м.Київ
про стягнення 500 339,15 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Шабшай Галини Миколаївни про стягнення боргу за послуги з постачання теплової енергії в сумі 376 834,49 грн, інфляційних втрат в сумі 95 484,49 грн, 3% річних в сумі 26 353,41 грн, пені в розмірі 927,06 грн, плати за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії в розмірі 432,60 грн, плати за абонентське обслуговування для послуги з постачання гарячої води в сумі 307 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №025036110050101 від 20.12.2020.
Ухвалою суду від 27.01.2025 відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином з урахуванням наступного.
Одночасно, відповідачем було подано клопотання про закриття провадження у зв'язку із тим, що спір між сторонами не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилався на те, що приміщення, до якого здійснювалось постачання теплової енергії належало Шабшай Галині Миколаївні як фізичній особі, а не фізичній особі - підприємцю. До того ж, приміщення було відчужене Шабшай Галиною Миколаївною 19.07.2023.
Розглянувши заяву відповідача, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для її задоволення. Означені висновки суду ґрунтуються на такому.
Пунктом 1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту".
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Справи, віднесені до юрисдикції господарських судів, визначено у статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.
Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.
Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі 367/4695/20).
Водночас, згідно із ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підлягають розгляду у господарських судах, визначені положеннями статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
У п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України вказано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Наразі, з матеріалів справи вбачається, що предметом спору у справі є стягнення заборгованості, яка виникла у зв'язку із неналежним виконанням договору №025036110050101 від 20.12.2020.
Зі змісту вказаного правочину вбачається, що останній укладено саме між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», як виконавцем, та Фізичною особою - підприємцем Шабшай Галиною Миколаївною , як споживачем. Правовий статус сторін договору вказано як у його преамбулі, так і у розділі «Адреси і підписи сторін».
Тобто, правовідносини за договором виникли саме між суб'єктами господарювання, а отже, спір у справі підлягає розгляду саме у межах господарського судочинства. У даному випадку наявність права власності на приміщення, до якого здійснювалось постачання гарячої води за договором, саме фізичній особі, ніяким чином не змінює та не нівелює обставин виникнення між сторонами правовідносин саме з вказаного вище договору, а отже, і виникнення господарського зобов'язання.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх правових підстав для закриття провадження у справі.
Наразі, з огляду на неподання відзиву на позов, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1693 від 27.12.2017 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м.Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".
Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №591 від 10.04.2018 Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
З 1 травня 2018 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" здійснює постачання теплової енергії.
30.12.2020 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (виконавець) та Фізичною особою - підприємцем Шабшай Галиною Миколаївною (споживач), як власником нежитлового приміщення АДРЕСА_3 , було укладено договір №025036110050101 про надання послуги з централізованого постачання гарячої води до нежитлових приміщень та суб'єктам господарювання, згідно п.1 якого виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послугу з централізованого постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов'язується оплачувати надану послугу за встановленим тарифом у строки і на умовах, що передбачені договором.
За умовами п.2 договору №025036110050101 від 30.12.2020 споживачем послуги з централізованого постачання гарячої води є власник (орендар) нежитлового приміщення (квартири).
Тарифи на комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, затверджується органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (п.5 договору №025036110050101 від 30.12.2020).
У п.6 договору №025036110050101 від 30.12.2020 вказано, що на момент укладання цього договору тариф на послугу становить 98,07 грн м3 (з ПДВ), затверджений розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.12.2018 №2340.
У разі зміни тарифу оплата за централізоване постачання гарячої води споживачу здійснюється за новим тарифом з часу його введення та внесення змін до цього договору.
Плата за надану послуг справляється згідно з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води й водовідведення, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 21.07.2005 №630.
Оплата послуги за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок (п.п.7-9 договору №025036110050101 від 30.12.2020).
У п.12 договору №025036110050101 від 30.12.2020 вказано, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуги щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуги платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
За несвоєчасну оплату послуги споживач сплачує пеню в розмірах, встановлених законодавством (п.14 договору №025036110050101 від 30.12.2020).
Цей договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до дати набрання чинності новим договором про надання комунальних послуг з постачання гарячої води, укладеного за правилами, визначеними Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин, які існували з 12.03.2020.
Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.
Слід зауважити, що на теперішній час договір №025036110050101 від 30.12.2020 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №025036110050101 від 30.12.2020 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Наразі, за твердженнями позивача, відповідачем належним чином не виконувались свої зобов'язання з оплати наданих у період з листопада 2021 по жовтень 2023 року послуг з постачання теплової енергії, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість на суму 376 834,59 грн, що стало підставою для нарахування 3% річних, інфляційних втрат, пені та звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи доводи позивача, судом враховано таке.
З набуттям чинності Закону України від 03.12.2020 № 1060 «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» внесені зміни до організації моделі договірних відносин з виконавцем послуг, а саме запроваджено укладання публічного договору приєднання.
З усіма фізичними або юридичними особами, які є власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, які протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, вважаються укладеними публічні договори приєднання за формою, встановленими Правилами затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 року №830, з урахуванням змін, внесених КМУ від 08.09.2021 року №1022.
Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках є предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
У ст.1 вказаного нормативно-правового акту (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вказано, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води);
Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Відповідно до ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За змістом абз. 2 ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Отже, суд погоджується із доводами позивача про те, що Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
набуло функцій виконавця послуг з постачання теплової енергії та гарячої води для мешканців вищезазначеного будинку за збігом терміну 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті позивача, таким чином, з 01.11.2021 споживачам за адресою: АДРЕСА_3 , надаються послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води за договорами з постачання теплової енергії та гарячої води, які є договорами приєднання.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства. Витрати, пов'язані з обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води та теплової енергії, відшкодовуються: шляхом сплати споживачами комунальних послуг виконавцю комунальної послуги плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України, - у разі укладення індивідуальних договорів або індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем; за рахунок співвласників багатоквартирного будинку - у разі укладення колективного договору про надання комунальних послуг, договорів про надання комунальних послуг з колективним споживачем або у разі прийняття співвласниками відповідного рішення про обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку. Порядок та умови обслуговування та заміни вузла комерційного обліку визначаються правилами і типовими договорами про надання відповідних комунальних послуг.
За положеннями п. 11 ч, 1 ст. 1, ч. 5 ст. 13 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII, постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» споживачем щомісяця однією сумою вноситься виконавцю комунальної послуги плата за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України, і яка є платежем, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку для відшкодування витрат, пов'язаних з укладенням договору, здійснення розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води (у разі їх наявності у будівлі споживача), а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонента за індивідуальним договором (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання та постачання гарячої води).
В матеріалах справи наявні акти виконаних робіт з плати за абонентське обслуговування послуги з постачання гарячої води, акти виконаних робіт з плати за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії корінці нарядів на включення/відключення опалення, чим підтверджуються обставини споживача теплової енергії у спірний період у відповідному обсязі.
Судом враховано, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Всупереч навдеених принципів змагальності та рівності учасників судового процесу, відповідачем обставини споживання теплової енергії, у спірний період, у обсягах, які визначені позивачем не заперечено й належним чином доказово не спростовано.
Одночасно, судом враховано пояснення відповідача, які викладено у заяві про закриття провадження щодо відчуження нерухомого майна, до якого здійснювалось постачання теплової енергії за спірним договором.
Зокрема, згідно доданого до матеріалів справи витягу з державного реєстру речових прав №339691602 від 19.07.2023, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1717, виданого 19.07.2023, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюк З.З., було здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - нежитлові приміщення (група приміщень №5), які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .
Тобто, з 19.07.2023 було припинено право власності Шабшай Галини Миколаївни на нежитлові приміщення, до яких здійснювалось теплопостачання зі спірним договором, що фактично вказує на відсутність підстав для стягнення з відповідача плати за спірні послуги після 19.07.2023.
Отже, дослідивши наведений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача заборгованості за листопад 2021 по липень 2023 (19.07.2023) за послуги поставки теплової енергії на загальну суму 359 947,30 грн, за абонентське обслуговування послуги з постачання тепловох енергії на суму 359,34 грн та абонентського обслуговування послуги з постачання гарячої води на суму 255,01 грн.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).
Частиною 1 ст.275 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання").
За таких обставин, твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості з оплати с спожитої у період за період за листопад 2021 по липень 2023 (19.07.2023) на загальну суму 359 947,30 грн підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем більш вірогідними доказами.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Фізичної особи - підприємця Шабшай Галини Миколаївни в частині стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію на суму 359 947,30 грн, заборгованості з оплати за абонентське обслуговування послуги з постачання тепловох енергії на суму 359,34 грн та заборгованості за оплату абонентського обслуговування послуги з постачання гарячої води на суму 255,01 грн. В решті позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають залишенню без задоволення.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 95 484,49 грн, 3% річних в сумі 26 353,41 грн, пені в розмірі 927,06 грн суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За приписами ч.1 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.
З огляду на наведені приписи, суд вважає безпідставним нарахування позивачем пені відповідно до положень ст.343 Господарського кодексу України згідно яких платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Здійснивши власний перерахунок у відповідності до ставки, що визначена ч.1 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виходячи з того, що суд обмежений предметом позовних вимог, суд зазначає, що арифметично сума розрахованої позивачем пені є вірною, а отже, позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування на суму боргу 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
З огляду на порушення відповідачем строків оплати спожитої теплової енергії за договором, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення інфляційних втрат в сумі 95 484,49 грн, 3% річних в сумі 26 353,41 грн.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, з урахуванням висновків щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з оплати послуг з постачання теплової енергії суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних на суму 26 018,75 грн та інфляційних втрат на суму 95 484,49 грн (розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним).
За таких обставин. виходячи з вище викладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Фізичної особи - підприємця Шабшай Галини Миколаївни , а саме в частині стягнення боргу за послуги з постачання теплової енергії в сумі 359 947,30 грн, інфляційних втрат в сумі 95 484,49 грн, 3% річних в сумі 26018,75 грн, пені в розмірі 927,06 грн, плати за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії в розмірі 359,34 грн, плати за абонентське обслуговування для послуги з постачання гарячої води в сумі 255,01 грн.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Фізичної особи - підприємця Шабшай Галини Миколаївни про стягнення боргу за послуги з постачання теплової енергії в сумі 376 834,49 грн, інфляційних втрат в сумі 95 484,49 грн, 3% річних в сумі 26 353,41 грн, пені в розмірі 927,06 грн, плати за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії в розмірі 432,60 грн, плати за абонентське обслуговування для послуги з постачання гарячої води в сумі 307 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Шабшай Галини Миколаївни ( АДРЕСА_4 , код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м.Київ, площа Івана Франка, буд.5, ЄДРПОУ 40538421) борг за послуги з постачання теплової енергії в сумі 359 947,30 грн, інфляційні втрати в сумі 95 484,49 грн, 3% річних в сумі 26018,75 грн, пеню в розмірі 927,06 грн, плату за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії в розмірі 359,34 грн, плату за абонентське обслуговування для послуги з постачання гарячої води в сумі 255,01 грн та судовий збір в розмірі 7244,88 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 10.03.2025.
Суддя В.В. Князьков