Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/125/25
Номер провадження2/711/627/25
25 лютого 2025 року Придніпровський районний суд м.Черкаси у складі: головуючого судді: Демчика Р.В.., при секретарі Бутовській Д.О., з участю: відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. м.Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -
встановив:
ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останнього на свою користь заборгованість за кредитним договором №30696-10/2023 в розмірі 28650 00 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позову посилається на те, що 23.10.2023 року між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №30696-10/2023, який було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним з використанням одноразового ідентифікатора.
21.03.2024 року між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 21032024, у відповідності до умов якого ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників від 21.03.2024 року до Договору факторингу № 21032024 від 21.03.2024 р., ТОВ "ФК "ЄАПБ" набуло право грошової вимоги до Відповідача в сумі 28650 грн., з яких: 6000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 22650 грн. - сума заборгованості за відсотками.
ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором не виконує. З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Тому позивач змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.
Ухвалою Придніпровського районного суду м.Черкаси від 07 січня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у зв'язку з віднесенням даної категорії справ до малозначних.
25.02.2025 року відповідачем ОСОБА_1 поданні письмові пояснення, в яких відповідач зазначає, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки позивачем не надано суду належних та достатніх доказів отримання ним кредиту за кредитним договором №30696-10/2023 від 23 жовтня 2023 року. Так, позивачем не надано письмових доказів щодо повідомлення боржника про передачу прав вимоги новому кредитору, також не надано доказів, а саме первинних документів, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, оформленні відповідно до ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписки за картковими рахунками. Позивачем не надано до позовної заяви виписки з кар твого рахунку відповідача, на який нібито ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» (первісний кредитор) було перераховано кредит в сумі 6000 грн., згідно кредитивного договору від 23.10.2023 №30696-10/2023.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позовних вимогах просив проводити розгляд справи за його відсутністю, позов підтримує у повному обсязі та не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначив, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить відмовити у задоволенні позову.
У відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.
Суд, заслухавши думку відповідача, дослідивши письмові докази, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи зі наступного.
Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У статті 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення;5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Судом встановлено, що 23.10.2023 року між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №30696-10/2023. Вказаний договір укладений у формі електронного документу, що не суперечить вимогам ЦК України та іншого законодавства, а саме шляхом використання Клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до умов договору Позикодавець зобов'язується передати Позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а останній зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від Суми Позики. Сума кредиту - 6000 грн., строк кредиту - 360 днів, процентна ставка базова/день - 2,5 %, дата погашення кредиту 16.10.2024 р.
21.03.2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ "ФК "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" укладено Договір факторингу № 21032024, у відповідності до умов якого ТОВ "ФК "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» за плату, а останній відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (Позики), плату за Позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить Клієнту (п.1.1 Договору).
Положення 1.2. Договору факторингу Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі відповідного Реєстру Боржників згідно Додатку № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу Клієнт зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за Договором позики Фактору, повідомити Боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних Фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про Фактора, у спосіб, передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства.
Загальна суму Прав Вимоги, що відступаються становить ...грн. (...). Ціна Продажу за Договором становить .........грн.(........). (п.п. 3.2., 3.3. Договору)
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 21032024 від 21.03.2024 року, сформованого представником ТОВ "ФК "ЄАПБ" Грибановим Д.В. 18.12.2024 р. ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором позики №30696-10/2023 в сумі 28650 грн., з яких: 6000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 22650 грн. сума заборгованості за відсотками.
На підтвердження факту отримання ОСОБА_1 кредиту позивачем також надано розрахунок заборгованості за кредитним договором №30696-10/2023 від 23.10.2023 року, з якого вбачається, що відповідач жодного разу не здійснив погашення боргу, а за період з 21.03.2023 року по 30.11.2024 року наявна заборгованість в розмірі 28650 грн., що складається з: основна сума боргу - 6000 грн. та сума заборгованості за відсотками - 22650 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України "Про електронну комерцію", який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З матеріалів справи вбачається, що 23 жовтня 2023 р. між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту №30696-10/2023. Сторонами погоджено розрахунок загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором, що підтверджено електронним підписом ОСОБА_1 з одноразовим ідентифікатором W2210.
Позивачем, у якості доказу переходу прав вимоги до боржників щодо стягнення заборгованості за кредитним договором надано договір факторингу № 21032024 від 21 березня 2024 року, укладеного між ТОВ «АВАНС КРЕДЕТ» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕНЬ БОРГІВ».
Однак, даний договір факторингу суду наданий не у повному обсязі, а саме: після аркушу 2, який закінчується п. 3.9, слідує аркуш, який розпочинається п.9.5.
А тому, вважаю, що договір факторингу є недопустимим доказом у справі, так як наданий суду не в повному обсязі.
Також, позивачем, у якості доказу переходу прав вимоги до боржників щодо стягнення заборгованості за кредитним договором надано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 21032024 від 21 березня 2024 року, однак зазначений акт містить не завершені речення та пусті стрічки.
Реєстр прав вимог боржників до договору факторингу № 21032024 від 21 березня 2024 року, який є його невід'ємною частиною, суду не наданий.
Натомість суду наданий витяг з реєстру боржників до договору факторингу №21032024 від 21.03.2024, який не містить підпису посадової особи і відтиску печатки ТОВ №АВАНС КРЕДИТ», що суперечить умовам договору факторингу та є недопустимим доказом, оскільки його зміст може бути змінено в односторонньому порядку та викладено в зручній для позивача формі, що не відповідає оригіналу.
В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).
Отже, із умов договору вбачається, що сторони погодили умови переходу права вимоги від Клієнта до Фактора, проте, позивачем не надано доказів щодо набуття права грошової вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором №30696-10/2023 від 23 жовтня 2023 року, у зв'язку з укладенням договору факторингу № 21032024 від 21.03.2024 між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" та ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів".
Крім того, відповідно до положень ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Однак позивачем на підтвердження виконання ним вимог ст. 516, 517 ЦК України щодо повідомлення відповідача про відступлення йому прав вимоги за кредитним договором №30696-10/2023 від 23.10.2023 суду не надано. Відтак, позивачем не надано суду доказів того, що боржника (відповідача) було поінформовано про відступлення права вимоги до нього.
Разом з цим, тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, де зазначено, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним., а також Верховним Судом в постанові від 12 лютого 2020 року у справі №522/22802/17, які суд враховує відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Крім цього, на переконання суду, доказів, які підтверджують факт наявності заборгованості, а також достовірних доказів, що підтверджують її розмір, а саме - первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Позивач не надав по кредитному договору №30696-10/2023 від 23.10.2023.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;
При цьому, належним, допустимим і достовірним доказом заборгованості за договором кредиту - первинним документом - є не наданий позивачем розрахунок заборгованості, який він здійснив на власний розсуд, і який не може перевірити суд без первинних документів.
Такий статус первинного документу має саме виписка по рахунку, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України №578/5 від 12 квітня 2012 року, тому саме вона є належним доказом при вирішенні спору про стягнення заборгованості за кредитним договором або інші докази, що підтверджують надання (перерахування) коштів Відповідачу.
Такі регістри, як, зокрема, особові рахунки та виписки з них обов'язково мають складатися на паперових та/або електронних носіях. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 57, п. 59, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року N 75).
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі N 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження N 61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах: від 30.11.2022 у справі N 214/6975/15-ц; від 25.11.2022 у справі N 1512/2-214/11; від 21.09.2022 у справі N 381/1647/21; від 01.08.2022 у справі N 369/11694/15-ц; від 06.07.2022 N у справі 128/2269/20; від 01.06.2022 у справі N 172/35/16-ц; від 31.05.2022 у справі N 194/329/15-ц; від 25.05.2022 у справі N 219/7527/16; від 25.05.2022 у справі N 645/59/16-ц; від 20.05.2022 у справі N 336/4796/18; від 09.02.2022 у справі N 161/5648/20; від 02.02.2022 у справі N 205/7751/16-ц, виписка по рахунку клієнта є тим документом, який підтверджує факт видачі коштів клієнта, оскільки є тим документом, який відповідає законодавству про бухгалтерський облік та фінансову звітність. А тому, може бути належним та допустимим доказом, який підтверджує наявну заборгованість позичальника.
Суд вважає наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором, є неналежними доказами наявності боргу за кредитним договором №30696-10/2023 від 23.10.2023 у розмірі 28650 грн., оскільки розрахунок заборгованості не є первинним документом, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків, а також, за відсутності належних та допустимих доказів, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
Зазначені висновку суду узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 03.07.2017 у справі N 342/180/17 та позицією Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі N 219/1704/17.
Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості лише констатує суму заборгованості, визначену первісним кредитором і вказує на відсутність будь-яких нарахувань з моменту укладення договору факторингу позивачем.
Враховуючи те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом кредитного договору відповідачем, відсутні й підстави для застосування правових наслідків порушення зобов'язання.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку пояснення, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 13 ЦПК України встановлено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України, однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції та законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.
Враховуючи вищевикладене, суд також вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов'язком, на підтвердження права грошової вимоги позивача до відповідача та щодо визначеного ним у позовній заяві розміру заборгованості за кредитним договором №30696-10/2023 від 23.10.2023 р., тому відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за вказаним кредитним договором.
Тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 5, 6, 12, 13, 14, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 274-279 ЦПК України, суд, -
постановив:
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття.
Головуючий: Р. В. Демчик