Справа № 643/1031/25 (1-кс/643/443/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/241/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
26 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника
власника майна - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові апеляційну скаргу представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 27 січня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального Управління ДБР Харківської обласної прокуратури про арешт майна у кримінальному провадженні № 62024170020004326 від 17.06.2024, -
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Харківської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене 20.01.2025 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: на грошові кошти у вигляді 3500 доларів США та 350 Євро, шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування. Питання щодо зберігання виученого майна вирішити відповідно до положень ст. 100 КПК України та Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, , технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104.
На зазначену ухвалу слідчого судді представник власника майна - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та повернути ОСОБА_8 грошові кошти.
В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали. Вважала, що клопотання прокурора також є необґрунтованим. Вказувала на необґрунтованість підозри, повідомленої ОСОБА_8 . Зазначала відомості про особу ОСОБА_8 , її фізичний та майновий стан. Вказувала, що арешт майна на кошти призведе до наслідків, які суттєво позначаться на стані здоров'я ОСОБА_8 , враховуючи той факт, що вона відсторонена від виконання посадових обов'язків, на час тривання якого не буде одержувати заробітну плату, і таким чином у неї відсутні будь-які інші джерела для нормальної життєдіяльності, враховуючи її особливі потреби.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів провадження вбачається, що Харківською обласною прокуратурою здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024170020004326 від 17.06.2024, за ч.3 ст. 368 КК України.
21.01.2025 року прокурор звернувся до слідчого судді Московського районного суду м. Харкова з клопотанням про накладення арешту шляхом встановлення заборони на відчуження, розпорядження та користування майном, що було виявлено та вилучено в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на грошові кошти.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначав, що ОСОБА_8 обіймаючи посаду заступника начальника управління - начальника відділу позапланових перевірок Управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Харківській області, будучи працівником правоохоронного органу, а також службовою особою, що займає відповідальне становище, здійснюючи функції представника влади, діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення протиправним шляхом, використовуючи своє службове становище, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, вчинила корупційне кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 368 КК України, а саме: одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дії з використанням наданого їй службового становища. 20.01.2025 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України. Під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено та вилучено грошові кошти: у розмірі 3500 доларів США та 350 євро.
Постановляючи ухвалу про задоволення клопотання прокурора, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів прокурора про необхідність накладення арешту на вказане вище майно з метою забезпечення речових доказів, оскільки незастосування арешту вказаного майна, яке відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, може привести до його зникнення, або настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню. Встановив, що доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, слідчим суддею не встановлено. Підстав сумніватися в співмірності такого обмеження права власності завданням кримінального провадження у слідчого судді не виникло. Також слідчий суддя, враховуючи кваліфікацію кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_8 , вважав, що передача вилученого майна на відповідальне зберігання власнику або володільцю з попередженням про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України не забезпечить їх належної схоронності від таких випадків, як крадіжка, пошкодження, знищення, інших негативних обставин, які не залежать від волі особи, якій він буде наданий на зберігання.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Жушман проти України» № 13223/05 від 28.05.2009 р. зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Згідно положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до положень статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Як зазначено в ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно вимог ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна в порядку п.1 ч.2 ст.170 КПК України, слідчий суддя повинен враховувати можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.
Відомості клопотання про арешт майна свідчать про відповідність вилученого майна, на яке слідчим суддею накладено арешт, ознакам речового доказу і обставини провадження стануть предметом перевірки під час досудового розслідування, в тому числі, для проведення експертних досліджень. Тому, не застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, може в подальшому перешкодити кримінальному провадженню, оскільки існує ризик того, що у разі не накладення арешту існує можливість відчуження, зіпсування, до закінчення досудового розслідування.
На переконання колегії суддів, вимоги клопотання, на цій стадії досудового розслідування, виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, що чітко узгоджується з нормами ст. 170 КПК України.
З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості пошкодження, псування, знищення, відчуження майна в цьому кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав щодо арешту мана, яке було вилучене в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , враховуючи можливість використання його як доказу у цьому кримінальному провадженні, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Отже, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає лише, чи може майно бути предметом або доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, або воно набуте злочинним шляхом чи є доходом від вчиненого злочину та чи містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Майно, на яке спрямоване кримінальне правопорушення підлягає арешту незалежно від того, хто є його власником, де знаходиться і незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування запобіжного заходу, а саме: запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховування) на певне майно, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, з відомостей матеріалів цього провадження вбачається, що відповідно до відомостей ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 17 січня 2025 року, надано дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить її матері ОСОБА_9 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, вилучення предметів, які були предметом кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди, є об'єктом кримінально протиправних дій, інших документів, що мають значення для проведення досудового розслідування, а також електронних носіїв інформації, терміналів мобільного зв'язку, інших засобів телекомунікації, жорстких дисків, планшетів, інших електронних пристроїв, на яких могла зберігатись дана інформація в електронному вигляді.
Отже проведення працівниками правоохоронних органів обшуку у цій квартирі є законним, що поза розумним сумнівом підтверджується наявністю такої ухвали слідчого судді.
Належить врахувати, що на час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, колегія суддів не вбачає порушень чинного законодавства з боку працівників поліції під час проведення обшуку, а тому такі твердження апелянта вважає необґрунтованими.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не спростовують правильність висновків зазначених в ній, а ґрунтуються лише на суб'єктивних оціночних судженнях, тобто без врахування об'єктивних відомостей.
Слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті і не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи фактичні обставини кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати необґрунтованими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна без обмеження права користування власником майна не надано та колегією суддів не встановлено.
Крім цього, істотних порушень норм КПК України, що можуть стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено.
Колегія суддів також враховує, що обраний судом захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, а його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які в свою чергу чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України.
За таких обставин, оскаржувана ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 98, 170, 171, 172, 376, 392, 395, 404, 405, 407 ч.3 п.1, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 27 січня 2025 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :