Житомирський апеляційний суд
Справа №760/20352/21 Головуючий у 1-й інст. Рудник М. І.
Категорія 62 Доповідач Борисюк Р. М.
06 березня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Коломієць О.С., Павицької Т.М.
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 760/20352/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського нотаріального округу Єдігаров Ельвір Михайлович, про встановлення факту проживання однією сім'єю та зміну черговості одержання права на спадкування,
за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Шурхно Андрія Анатолійовича та представника ОСОБА_2 - адвоката Штіфонова Павла Сергійовича на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 18 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Рудник М.І. у селищі Попільня,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила встановити факт проживання однією сім'єю, без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_3 в період з 2014 року по 30 квітня 2021 року.
Також просила змінити черговість одержання права на спадкування майна після його смерті та визнати за нею право на спадкування за законом разом із спадкодавцем першої черги ОСОБА_2 із врахуванням уточнених позовних вимог (том 1 а.с. 207-211).
В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , з яким вона перебувала в офіційному шлюбі із 21 серпня 1993 року по 12 квітня 2011 року.
Після розірвання шлюбу, відносини між собою відновили і починаючи із весни 2014 року вони знову почали мешкати разом, як одна сім'я, вести спільне господарство, спільний сімейний бюджет, мали взаємні права та обов'язки один до одного. Повторно шлюб не укладали, бо вважали що в їхньому поважному віці це вже не потрібно.
Зазначала, що ОСОБА_3 будучи пенсіонером, мав невелику пенсію. Вона постійно працювала у Солом'янському ЖЕК та всі зароблені кошти витрачала на спільні сімейні потреби.
Крім того, вказувала, що вона отримавши компенсаційні виплати, які призначалися її батькові (він був в'язнем у нацистській Німеччині у 1942-1945 роках), витратила їх на лікування ОСОБА_3 та на їх спільні потреби. Зокрема, на ремонт житлового будинку, господарських приміщень, розробку свердловини питної води, проведення світла та газу, облагородження прибудинкової земельної ділянки, які вони спільно використовували в якості дачі та для постійного проживання.
Також, під час офіційного шлюбу вони придбали спільне майно, а саме: будинок, автомобіль, земельні ділянки. Після розірвання офіційного шлюбу та під час перебування у фактичних шлюбних відносинах вони спільно користувалися даним майном.
Зазначала, що вони проживали однією сім'єю до самого дня смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить автомобіль «MITSUBISHI PAJERО» д.н.з. НОМЕР_1 , частка житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1824786700:02:008:0047, площею 0,4056 га та земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1824786700:02:008:0048. Зазначене майно було придбано за рахунок їх спільних коштів. Вказувала, що з приводу поділу даного майна, вона вже зверталася до суду, але в задоволенні позову їй було відмовлено.
Стверджувала, що ОСОБА_3 через свій поважний вік мав ряд хронічних захворювань, які з часом загострилися. Зокрема, у 2018 році він повністю втратив зір і став фактично безпорадною людиною, без постійного стороннього догляду не міг ходити, готувати їжу та обслуговувати себе. Вона взяла на себе догляд та турботу за ним, а також витрати по наданню медичної допомоги та купівлі ліків.
Зазначала, що після смерті ОСОБА_3 усі витрати, пов'язані з похованням понесла вона самостійно. Відповідачка ніякої участі у цьому не приймала. Тому вважає, що має право на спадкування після смерті ОСОБА_3 по закону на рівні з онукою померлого, оскільки протягом тривалого часу саме вона лікувала та матеріально забезпечувала свого колишнього чоловіка, з яким після розірвання їх шлюбу продовжувала проживати у фактичних шлюбних відносинах з весни 2014 року до самого дня його смерті.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 18 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Також судом стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000 грн судових витрат, пов'язаних із наданням останній правничої допомоги адвокатом.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Шурхно А.А. подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи.
Представник вважає, що висновок суду про те, що відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не носили характеру сімейних та не були пов'язані зі спільним веденням господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків, а також про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б надали змогу дійти висновку про перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані і що ОСОБА_3 не міг самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребував стороннього догляду, допомоги, піклування є необґрунтованими.
Звертає увагу на те, що позивачкою було надано достатньо доказів, які підтверджують її право на спадкування після смерті ОСОБА_3 по закону на рівні з онукою померлого ОСОБА_2 .
Вказує, що після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач змінила замки у будинку, де мешкали подружжя ОСОБА_4 , та привласнила собі особисті речі, документи та гроші позивачки. З того часу остання з вини відповідачки не має можливості проживати в цьому будинку.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Штіфонов П.С. подав також апеляційну скаргу щодо вирішення розподілу судових витрат на правничу допомогу і просить апеляційний суд зобов'язати позивача відшкодувати відповідачу судові витрати, пов'язані із правничою допомогою адвоката, на загальну суму 100 000,00 грн, що понесені під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Крім того, зобов'язати Павлову Е.М. відшкодувати ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, що будуть понесені під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Вказує, що розмір понесених відповідачкою витрат пов'язаний з тривалістю розгляду справи (протягом одного року та трьох місяців) і повністю підтверджений звітами про надані послуги та актами приймання-передачі наданих послуг, які підписані сторонами.
У відзиві на апеляційну скаргу адвоката Штіфонова П.С. представник ОСОБА_1 - адвокат Шурхно А.А. просив відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
У судовому засіданні позивач та її представник - адвокат Шурхно А.А. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити та надали пояснення, які відповідають доводам поданої скарги та змісту позовних вимог. Апеляційну скаргу представника відповідача - адвоката Штіфонова П.С. вони не визнали.
Адвокат Штіфонов П.С. не визнав апеляційну скаргу сторони позивача, у той же час підтримав свою скаргу і просив змінити рішення суду у частині вирішення питання судових витрат та стягнути із позивачки на користь відповідачки 100 000 грн понесених останньою витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, а також стягнути 8000 грн таких витрат за надані послуги в апеляційному суді. При цьому представником надано до суду підтверджуючі документи.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не носили характеру сімейних та не були пов'язані зі спільним веденням господарства, бюджету та наявністю між ними взаємних прав та обов'язків. Також, позивач не довела під час розгляду справи, що ОСОБА_3 не міг самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребував стороннього догляду, допомоги, піклування.
Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду, мотивуючи наступним.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та досліджено матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , 21 серпня 1993 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінилося на « ОСОБА_4 » (т.1 а.с.5, 39, т.2 а.с.58).
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 12 квітня 2011 року в справі № 2-2889/11 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено і розірвано шлюб між сторонами (т.2 а.с.56, 57).
Як вбачається із акту від 20 травня 2011 року, комісія у складі сусідів по АДРЕСА_1 , склали акт про те, що ОСОБА_1 21 травня 2011 року із будинку були взяті особисті речі, нажиті за 24 роки разом з ОСОБА_3 , а саме: - подушки, 4 шт.; - ковдри, 2 шт.; - покривала, 1 шт.; - сервіз, 2 шт.; - комп'ютер, 1 шт.; - стіл комп'ютерний, 1 шт.; - ліжко; - праска, 1 шт.; - фужери, 6 шт.; - ваза, 1шт.; - рюмки, 12 шт.; - книжки кулінарні; - каструлі, 4 шт.; - полотенця для ванної, 6 шт (т.2 а.с.59).
Встановлено, що 04 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Солом'янського УП ГУНП України в місті Києві з заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якій вказала, що вона з своїм покійним чоловіком ОСОБА_3 постійно проживала в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Повернувшись додому 26 травня 2021 року, виявила, що у будинку замінено замки та її особисті речі складено у пакети. Дані дії вчинила онука її чоловіка - ОСОБА_2 , при цьому вона не повернула її особисті речі. Просить зареєструвати заяву про вчинення кримінального правопорушення (злочину) по факту незаконного привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї за статтею 193 КК України, умисного знищення або пошкодження майна за статтею 194 КК України, самоуправство за статтею 186 КУпАП. (т.1 а.с.221).
Солом'янським УП ГУНП у м. Києві за вих.№ П-3700/125/55-2021 від 11 червня 2021 року повідомлено ОСОБА_1 про те, що її звернення щодо перевірки фактичного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано та розглянуто, в ході перевірки встановлено, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу (протягом 20-25 років) мешкала за вказаною адресою (т.1 а.с.13, 50, 222).
Зі змісту копії акту від 25 червня 2021 року вбачається, що сусід квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_6 , сусід квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_7 , сусід квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_8 , підтвердили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично проживала за адресою АДРЕСА_1 з 1990 року по теперішній час та вела спільне господарство з ОСОБА_3 (т.1 а.с.15, 51, 223).
З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 14 травня 2008 року слідує, що власником транспортного засобу «MITSUBISHI PAJERO» д.н.з. НОМЕР_1 , вказано ОСОБА_3 (т.1 а.с.16, 52).
Відповідно до архівної довідки від 28 вересня 2000 року № 219/я, виданої Державним архівом Житомирської РДА, в архівному фонді управління Служби безпеки України в Житомирській області у фільтраційній справі (картці) значиться ОСОБА_9 , 1924 року народження, який був насильно вивезений до Німеччини, де з липня 1942 року по 8 травня 1945 року працював різноробочим (т. 1 а.с. 19, 216).
Відповідно до довідки Попільнянської селищної ради № 116 від 30 липня 2020 року, житловий будинок, який належить ОСОБА_3 , згідно договору купівлі-продажу жилого будинку № 7 від 05 серпня 1993 року, знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (т.2 а.с.29).
Як вбачається із договору купівлі-продажу жилого будинку від 05 серпня 1993 року, ОСОБА_3 купив житловий будинок на земельній ділянці площею 0,25 га (т.2 а.с.30, 31-32).
Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 06 липня 1998 року, ОСОБА_3 на підставі рішення Строківської сільської ради від 08 лютого 1994 року, передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,6556 га, яка розташована в с. Строків, Строківської сільської ради (т.2 а.с.33-36).
Згідно копії витягу із рішення 39 сесії VІІ скликання Попільнянської селищної ради від 29 вересня 2020 року, розмежовано земельну ділянку загальною площею 0,6556 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_3 згідно державного акта на право приватної власності, відповідно до цільового призначення: - площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_4 ; - площею 0,4056 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_4 (т.2 а.с.37).
28 січня 2021 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ «Еліт-Центр» договір на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (т.2 а.с.38-39).
Згідно Витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, ОСОБА_3 є власником: - земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 1824786700:02:008:0048, за адресою: АДРЕСА_4 ; - земельної ділянки площею 0,4056 га, кадастровий номер 1824786700:02:008:0047, за адресою: АДРЕСА_5 (т.1 а.с.54, 55, т.2 а.с.27-28, т.2 а.с.40).
Встановлено, що місцевим судом було витребувано копію спадкової справи № 16/2021 після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка містить: - заяву ОСОБА_2 від 07 травня 2021 року про прийняття спадщини за законом після смерті діда - ОСОБА_3 ; - свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - витяг з реєстру територіальної громади про те, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_10 ; - свідоцтво про смерть ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ; - свідоцтво про укладення шлюбу між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , яка після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_14 »; - свідоцтво про народження ОСОБА_13 , батьками якої вказано ОСОБА_3 та ОСОБА_15 ; - свідоцтво про народження ОСОБА_16 , батьками якої вказано ОСОБА_17 та ОСОБА_11 ; - свідоцтво про шлюб, укладений між ОСОБА_18 та ОСОБА_16 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_19 »; - Інформацію про відсутність у спадковому реєстрі заповітів; - Інформацію про відсутність у спадковому реєстрі спадкових справ; - витяг про реєстрацію у Спадковому реєстрі; - заяву ОСОБА_1 про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , з яким вона проживала однією сім'єю; - рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 20 липня 2022 року в справі № 288/1181/21, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки у спільній сумісній власності подружжя (т.1 а.с.77-100, т.2 а.с.41-44, 51).
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 листопада 1985 року, ОСОБА_3 є спадкоємцем 1/4 частки житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 (т.2 а.с.19-20).
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 жовтня 1992 року, ОСОБА_13 є спадкоємцем 3/4 часток житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 (т.2 а.с.21-22).
Зі змісту копії довідки, виданої Солом'янською РДА 28 грудня 2007 року № 256 слідує, що самовільно побудовані: - прибудова; - гараж, самовільно переобладнанні приміщення: - коридор; - санвузол, належать ОСОБА_11 , а не співвласнику ОСОБА_3 (т.2 а.с.23).
Згідно копій свідоцтв про право на спадщину за законом від 01 квітня 2010 року, спадкоємцями майна ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , є її донька ОСОБА_16 на 2/3 частки та батько ОСОБА_3 на 1/3 частку, спадщина у вказаних частках складається з: - 3/4 частин житлового будинку з відповідними будівлями та спорудами, номер АДРЕСА_1 , який належав померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частину житлового будинку видано ОСОБА_3 .. Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину житлового будинку видано ОСОБА_16 (т.1 а.с.155, т.2 а.с.24, 26).
Як вбачається із копії свідоцтв про народження серії НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , батьками ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є ОСОБА_18 та ОСОБА_2 (т.2 а.с.45, 46).
Згідно довідок про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.47, 48).
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності від 14 вересня 2010 року, зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на 1/4 частку житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.156, т.2 а.с.25).
Із матеріалів справи також видно, що 18 грудня 2018 року між ТОВ «Клініка Візіобуд-Плюс» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання платної медичної послуги, а саме провести процедуру оперативного лікування: факосмусифікація з імплантацією ІОЛ, а пацієнт зобов'язується оплатити її в розмірі, в терміни, та в порядку передбачених цим договором (т.1 а.с.228-229).
Згідно копії виписки з амбулаторної карти № 14932 ТОВ «Клініка Візіобуд+» вбачається, що ОСОБА_3 з 18 грудня 2018 року перебував на лікуванні у офтальмологічному відділенні з діагнозом - ускладнена набухаюча катаракта, вторинна факотопічна ПВ (м) глаукома лівого ока (т.1 а.с.227).
Відповідно до консультативних висновків спеціаліста наданих клінікою сучасної офтальмології ТОВ «Візіобуд+», ОСОБА_3 проходив обстеження та лікування. (т.1 а.с.215, 217-220, 224, 225).
Як вбачається із будинкової книги для прописки громадян, що проживають за адресою: АДРЕСА_1 , складеної 27 січня 1910 року, в даній книзі вказано осіб, які були зареєстровані за даною адресою. (т.2 а.с.8-13).
Відповідно до Договору на право забудови від 15 лютого 1947 року, ОСОБА_20 відведено ділянку під забудову за адресою: АДРЕСА_1 . Також, Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю від 13 жовтня 1947 року, надано дозвіл на виконання робіт за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 14 -17).
Згідно копії рішення № 10 виконкому Жовтневої райради депутатів трудящих м. Києва від 07 січня 1955 року, вирішено дозволити РЖУ оформити ОСОБА_21 документи на продаж незакінченого будинковолодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_20 , продовжити ОСОБА_20 термін закінчення забудови по АДРЕСА_1 до 20 листопада 1955 року (т. 2 а.с. 18).
Відповідно до довідки про причину смерті № 276 від 01 травня 2021 року, свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті: хвороба, зумовлена вірусом COVID-19, Ішемічна хвороба серця (т.2 а.с.50, 53).
Згідно довідки (урна) про поховання померлого громадянина на кладовищі в м. Києві від 08 червня 2021 року, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8 на кладовищі «Міське», ділянка № НОМЕР_7 , ряд № НОМЕР_8 , місце № НОМЕР_9 на підставі свідоцтва про смерть, здійснила поховання померлого ОСОБА_3 (т.2 а.с.54).
Відповідно до Договору -замовлення № 2.153304К на організацію та проведення поховання від 04.05.2021 року, укладеного між замовником ОСОБА_2 та виконавцем ритуальною службою СКП «Київський крематорій», предметом договору є організація та проведення поховання, облаштування місця поховання, надання ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності в ритуальній службі СКП «Київський крематорій» померлого ОСОБА_3 , вартість послуг становить 2012 гривень 80 копійок (т. 2 а.с. 60-62, 201-203).
Згідно договору-замовлення № 25.15209П на організацію та проведення поховання від 08 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ритуальною службою СКП «Спецкомбінат ПКПО» предметом якого є організація та проведення поховання, облаштування місця поховання, надання ритуальних послуг та реалізація предметів ритуальної належності на кладовищі померлого ОСОБА_3 (т.2 а.с.63-64).
Відповідно до договору-замовлення на надання ритуальних послуг від 01 травня 2021 року, між ОСОБА_2 та ФОП « ОСОБА_22 » укладено договір предметом якого є надання ритуальних послуг, що не входять до необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг при похованні ОСОБА_3 (т.2 а.с.65-67).
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до Попільнянського районного суду Житомирської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про визначення частки у спільній сумісній власності подружжя, в якому просить встановити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину спільною сумісного майна подружжя, а саме: 1/2 частини земельної ділянки, розташованої с. Строків Строківської сільської ради, площею 0,6556 га для ведення особистого підсобного господарства та обслуговування будинку, згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 06 липня 1998 року, та виділити її в натурі, визнавши право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1824786700:02:008:0048, площею 0,2500 га, 1/2 автомобіля «Mitsubishi Pajero» реєстраційний номер НОМЕР_1 від 14 травня 2008 року (т.2 а.с.69-74).
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 20 липня 2022 року в цивільній справі № 288/1181/21 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки у спільній сумісній власності подружжя, рішення набрало законної сили (т.2 а.с.75-80).
Згідно статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.
Положеннями статей 1216 та 1217 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За своє життя спадкодавець ОСОБА_3 заповіту не склав, а тому відповідно до статті 1233 ЦК України право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.
Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.
Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Верховний Суд України у п.21 постанови Пленуму №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику в справах про спадкування», зазначає, що при вирішенні спору про право на спадщину четвертої черги спадкоємців за законом, судам необхідно враховувати правила ч.2 ст.3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини.
Конституційний суд України у справі № 1-8/99 про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» у своєму рішенні від 3 червня 1999 року зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання, спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Обов'язковою умовою для визнання особи, яка проживала із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, купівлі продуктів харчування та інших необхідних товарів, техніки, здійснення ремонту, надання допомоги, догляд під час хвороб, в тому числі понесення витрат на лікування, на організацію та проведення похорон, догляду за місцем поховання, інших обставин, які засвідчують реальність таких відносин.
Для обґрунтування позиції у даній категорії спорів використовують показання свідків, якими можуть бути родичі, сусіди, спільні друзі, тощо. Однак, як зазначає Верховний Суд, покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 129/2115/15-ц, провадження № 61-2080св18, постанова Верховного Суду від 24.09.2020 року у справі № 534/1318/17 провадження № 61-1821 св19).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доведеності спільного проживання позивачки з ОСОБА_3 в період з 2014 року по 30 квітня 2021 року, як сім'ї, їх пов'язаність спільним побутом, ведення спільного господарства, спільного бюджету, наявністю між ними спільних прав та обов'язків.
Наданий ОСОБА_1 до позовної заяви, як додаток акт від 25 червня 2021 року на підтвердження факту спільного проживання із спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 , з 1990 року по теперішній час, не може вважатися беззаперечним доказом на підтвердження факту її проживання та ОСОБА_3 як сім'ї, оскільки акт складений майстром ОСОБА_23 та засвідчено підпис майстра начальником Житлово-експлуатаційної дільниці №905 І. Боровіком зі слів свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (т.1 а.с. 15,51.223).
Допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 не підтвердили всіх критеріїв, за наявності яких особи складають сім'ю в розумінні частини 2 статті 3 СК України.
Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що ОСОБА_3 самостійно до 2021 року забезпечував умови свого життя, самостійно проходив лікування. Наведені обставини вказують на те, що спадкодавець не потребував стороннього догляду, допомоги та піклування.
За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин (постанова Верховного Суду від 24.06.2020 року у справі № 127/9778/17 (провадження № 61- 3706св19).
Проте, колегія суддів вважає, що позивачкою не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є його процесуальним обов'язком у силу статті 12, 81 ЦПК України.
Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 року у справі № 308/12730/15-ц (провадження № 61-46522св18) вказує, що для правильного застосування положення ч.5 ст. 1224 ЦК України, суду необхідно установити чи був спадкодавець у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, чи знав відповідний спадкоємець про указаний стан спадкодавця та чи потребував останній допомоги саме від указаного спадкоємця. Крім того, підлягають урахуванню також обставини щодо існування у спадкоємця можливостей надавати необхідну допомогу спадкодавцю. Для правильного застосування положення частини 2 статті 1259 ЦК України, суду необхідно установити чи відповідний спадкоємець протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який був у безпорадному стані.
При цьому, безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Безпорадний стан повинен бути підтверджений відповідними записами в медичних документах (постанова Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі № 346/1178/17 (провадження № 61-48393св18).
Позивачка у свою чергу не довела суду факту як матеріального забезпечення спадкодавця, так і тривалий час здійснення ним опіки.
Не знайшов свого підтвердження факт перебування спадкодавця у безпорадному стані та у зв'язку з цим потребування стороннього догляду, допомоги та піклування.
Доводи позивачки про те, що вона тривалий час опікувалася спадкодавцем та надавала допомогу, не може бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України, без установлення сукупності усіх юридичних фактів, обумовлених даною нормою та доведення у встановленому законом порядку безпорадного стану спадкодавця.
Апеляційний суд, враховуючи викладені вище фактичні обставини справи та норми законодавства, дійшов висновку про те, що позивачка не довела, що вона у розумінні вимог частини 2 статті 1259 ЦК України має право на спадкування спадщини ОСОБА_3 разом із спадкоємницею ОСОБА_2 , оскільки суд не встановив наявність обставин, які б підтверджували, що спадкодавець, який мав хворобу та тривалий час лікувався, та безсумнівно потребував постійного стороннього догляду, одержував допомогу та догляд саме від позивачки у цій справі.
Доводи апеляційної скарги зокрема спростовуються дослідженими матеріалами справи, із яких убачається, що поховання спадкодавця здійснювалося онукою померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 (т.2 а.с. 54, 60-67, 201-203).
Тому самі по собі показання свідків, про які зазначає скаржник, не можуть підтверджувати здійснення догляду позивачем за спадкодавцем у випадку, якщо їх не підтверджено іншими матеріалами справи.
Також, сама по собі обставина, що позивачка зі спадкодавцем проживали певний час за однією адресою, не свідчить про те, що вони проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом та мали спільний бюджет, і це не дає підстав вважати, що ОСОБА_1 матеріально забезпечувала спадкодавця, та набула право на спадкування зі спадкоємницею ОСОБА_2 .
До того ж в цій справі додатково слід врахувати, що іншими об'єктивними доказами підтверджується, що під час хвороби сам ОСОБА_3 ніс витрати на лікування та медичні обстеження.
Відтак, приймаючи до уваги, що під час розгляду справи позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, а також доказів які б давали йому право на спадкування разом із спадкоємцем ОСОБА_2 за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Щодо доводів апеляційної скарги представника відповідача - адвоката Штіфонова П.С. колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається із матеріалів справи представник відповідача Штіфонов П.С. надав до місцевого суду заяву, в якій просив здійснити розподіл судових витрат та зобов'язати позивача відшкодувати відповідачці судові витрати, пов'язані із наданням правничої допомоги, на загальну суму 92 000,00 грн, долучивши при цьому відповідні докази понесення таких витрат ОСОБА_2 (т.2 а.с. 221-248).
Позивач та її представник заперечили проти задоволення клопотання про стягнення на користь відповідачки таких витрат, мотивуючи тим, що вони є неспівмірними із складністю справи та обсягом фактично виконаних робіт.
Судом першої інстанції частково задоволено заяву представника відповідачки і стягнуто на її користь 20 000 грн витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів погоджується із висновком суду щодо розподілу судових витрат, враховуючи наступне.
Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Згідно частина першої та другої статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За приписами частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.
Також, згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд у своїй постанові від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 зазначив, що суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням викладеного, враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт та час, витрачений на їх виконання, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог щодо стягнення із позивачки на користь відповідачки витрат на правничу допомогу і навів в оскаржуваному рішення свої мотиви та належне обгрунтування.
У суді апеляційної інстанції представником відповідачки - адвокатом Штіфоновим П.С. було заявлено вимогу про відшкодування за рахунок позивачки витрат, понесених ОСОБА_2 за надання правової допомоги в апеляційному суді у розмірі 8000 гривень із долученням відповідних документів.
Зокрема, адвокатом надано до суду наступні документи: - Додаткову угоду № 3 від 16 грудня 2024 року до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 02 серпня 2023 року; звіт про правничу (правову) допомогу, надану адвокатом Штіфоновим П.С. до ОСОБА_2 за Договором про надання правничої (правової) допомоги від 02 серпня 2023 року; акт приймання- передачі виконаних робіт (надання послуг) від 06 березня 2025 року.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції повинна містити зазначення розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів погоджується з тим, що загальний розмір витрат на правову допомогу представника ОСОБА_2 - адвоката Штіфонова П.С. в сумі 8 000,00 грн підтверджений належними та допустимими доказами.
Тому, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, час який був витрачений для цього, його участь в одному судовому засіданні в апеляційному суді, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання представника відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Шурхно Андрія Анатолійовича та представника ОСОБА_2 - адвоката Штіфонова Павла Сергійовича залишити без задоволення, а рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 18 листопада 2024 року - без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 000 грн витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 10 березня 2025 року.