Житомирський апеляційний суд
Справа №278/5015/24 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
10 березня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №278/5015/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Чішман Л.М. в м. Житомирі,
У вересні 2024 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути із ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №808900388 від 16.10.2022 у розмірі 42 956,64 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн.
В обґрунтування позову зазначало, що 16.10.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №808900388 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Вказує, що відповідач добровільно за допомогою мережі Інтернет перейшла на офіційний сайт ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» www.moneyveo.ua, обрала для себе бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначила свої персональні дані, в тому числі і банківську картку, на яку в подальшому отримала грошові кошти в сумі 9 200 грн., пройшла декілька етапів підтвердження наміру вступити у договірні відносини з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та уклала кредитний договір без зовнішнього примусу. Звертає увагу на те, що кредитний договір №808900388 від 16.10.2022 був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV4FA37. Вказує, що первісним кредитором були виконанні зобов'язання в повному обсязі та надано відповідачу кредит у сумі 9 200 грн., проте, відповідач порушила умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв'язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість по сплаті кредиту та процентів, яка становить 42 956,64 грн., з яких: 9200 грн - заборгованість по кредиту та 33 756,64 грн - заборгованість по несплаченим відсотками за користування кредитом.
Зазначає, що 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №808900388 від 16.10.2022. Вказує, що 30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №30/1023-01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №808900388 від 16.10.2022. Зазначає, що 17.07.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу №17/07/24, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до відповідача за спірним кредитним договором, у загальному розмірі 42 956,64 грн., з яких: 9200 грн - заборгованість по кредиту та 33 756,64 грн - заборгованість по несплаченим відсотками за користування кредитом. Вказує, що станом на день звернення до суду з позовом сума заборгованості за кредитним договором №808900388 від 16.10.2022 не погашена, а тому враховуючи вищевикладене просило задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 січня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Ейс» відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ТОВ «ФК «Ейс» подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що оплата за договором про відступлення права вимоги не є предметом позову, тому посилання суду першої інстанції на недоведеність переходу права вимоги у зв'язку з тим, що не долучено докази, що підтверджують оплату договорів факторингу є нікчемними. Зазначає, що у випадку відсутності фінансування, договори факторингу були б розірвані в односторонньому порядку кожним із клієнтів, що унеможливлює укладання додаткових угод до вказаних договорів, що чинні до сьогодні, а отже висновки суду першої інстанції вважає необґрунтованими та такими що суперечать дійсності. Звертає увагу на те, що оскільки факт передачі документації встановлено, то оплата факторингу здійснена у відповідності до умов договорів.
Вказує, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними, допустимими та достатніми доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Зазначає, що відсутність доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу від 28 листопада 2018 року, від 05 серпня 2020 року та від 17 липня 2024 року, з урахуванням встановлених фактичних обставин даної справи, не спростовують факт набуття позивачем права вимоги за кредитним договором. Звертає увагу на те, що договори факторингу, внаслідок укладання яких позивач набув права вимоги до відповідача у справі є чинними та перед судом заінтересованими особами питання про визнання їх недійсними не порушувалися, відтак, доведення факту сплати їх сторонами не впливає на наявність прав вимоги у позивача, обумовленими такими договорами. Вважає, що позивач довів отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором і взяті на себе зобов'язання відповідач не виконала, у передбачені в договорі строки грошові кошти та нараховані відсотки за користування кредитом не повернула, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість. Враховуючи вищевикладене просить рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» в повному обсязі, а також стягнути судові витрати у вигляді сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 16 жовтня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 було укладено договір №808900388, відповідно до п. 2.1 якого товариство зобов'язалося надати позичальнику кредит на суму 9200 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Сума кредитного ліміту вказана у п.2.1 договору, це максимальна сума кредиту яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника (п.2.2. договору).
Кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 9200,00 грн одразу після укладення договору, який має бути повернуто до 15.11.2022 (п.2.3. договору).
Позичальник, протягом дисконтного періоду дії договору, може збільшити суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування становить 30 днів (п.3.1 договору).
Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена (п.3.2. договору).
Для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів дисконтного періоду проценти у розмірі 1131,00 грн (п.3.3. договору).
Згідно п 7.1. договору, на момент укладення цього договору сторони дійшли згоди, що орієнтовна дата погашення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є датою закінчення дисконтного періоду кредитування - 15.11.2022, а саме: протягом 30 (тридцять) днів від дати отримання першого траншу позичальником.
Згідно п. 8.1 договору кредиту за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, інших витрат позичальника, крім процентів за належне користування кредитом, договором не передбачено.
Відповідно до умов п. 8.3. договору за умови якщо позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості кредиту за договором на умовах пункту 8.5. договору, то зобов'язання позичальника по сплаті процентів за весь строк дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50 (сімсот шістдесят шість цілих п'ять десятих) відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,10 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.
Кредитний договір №808900388 від 16.10.2022 підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор MNV4FA37 було відправлено позичальнику 16.10.2022, о 14:40:33 год на номер мобільного телефону, вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів 0969089606, одноразовий персональний ідентифікатор було введено позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 16.10.2022, о 14:41:21 год., після чого відповідач натиснула кнопку «Відправити/Підписати»», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відразу після вчинених дій.
Крім того, до позовної заяви долучено паспорт споживчого кредиту, згідно яких сума-ліміт кредиту становить 500 - 22000 грн., строк кредитування - до 1826 днів. Процентна ставка - 766,50% річних, реальна річна процентна ставка - 649%. Загальні витрати за кредитом - 1 180 грн.
З платіжного доручення від 16.10.2022 вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 9200 грн. У графі «призначення» вказано про перерахування коштів за договором №808900388 від 16.10.2022.
Факт переказу коштів на рахунок відповідача також підтверджується довідкою АТ КБ «Приват Банк» №07_1/2024.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, вище встановленими обставинами справи підтверджується факт укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 кредитного договору №808900388 від 16.10.2022.
Крім того, за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору №808900388 від 16.10.2022. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Також, як вбачається з матеріалів справи, що 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01.
Згідно п.2.1 укладеного договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.
Згідно п.п.1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Відтак, договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід'ємною частиною договору факторингу.
Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 строк дії договору закінчується 28 листопада 2019 року.
28.11.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому всі інші умови договору залишились без змін.
31.12.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої договір факторингу викладено у новій редакції. Строк дії договору визначено до 31.12.2021.
31.12.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2022.
31.12.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду №31 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2023.
Відповідно до реєстру прав вимоги №208 від 20.12.2022 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 19 927,20 грн., яка складається з 9200 грн заборгованості за основною сумою боргу та 10 727,20 грн заборгованості по несплаченим відсоткам.
30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №30/1023-01 відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023 строк дії договору закінчується 31.12.2024.
Відповідно до реєстру прав вимоги №2 від 20.12.2023 до договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 42 956,64 грн., яка складається з 9200 грн заборгованості за основною сумою боргу та 33 756,64 грн заборгованості по несплаченим відсоткам.
У подальшому, 17.07.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено договір факторингу №17/07/24, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до відповідача за кредитним договором №808900388 від 16.10.2022 у загальному розмірі 42 956,64 грн.
Відповідно до реєстру боржників від 17.07.2024 до договору факторингу №17/07/24 від 17.07.2024 до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 42 956,64 грн., яка складається з 9200 грн заборгованості за основною сумою боргу та 33 756,64 грн заборгованості по несплаченим відсоткам.
Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до змісту ст. 610, ст. 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Відповідно до п. 1.4. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, «Борг» - означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов'язальної сили.
Відповідно до п.п.5.3.3 договору факторингу №28/1118-01від 28 листопада 2018 року фактор ТОВ «Таліон Плюс» має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. Таким чином, договором передбачено право ТОВ «Таліон Плюс» відступити право вимоги за кредитними договорами.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до п.п.1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Розділом 2 вищезазначеного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги: згідно п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
Надана копія договору факторингу №28/1118-01від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», до фактора, ТОВ «Таліон Плюс».
Копія договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023 містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».
Аналогічним чином право вимоги за кредитним договором відступлено ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на користь ТОВ «ФК «Ейс».
Згідно сталої практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі №2221/2373/12).
Колегія суддів визнає, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Звертаючись до суду з позовом ТОВ «ФК «Ейс» просило стягнути із ОСОБА_2 заборгованість у сумі 42 956,64 грн., з яких: 9200 грн - заборгованість по кредиту та 33 756,64 грн - заборгованість по несплаченим відсотками за користування кредитом.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що ОСОБА_2 було надано кредит у сумі 9200 грн.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_2 отриманих в позику коштів, а тому вказана сума заборгованості по тілу кредиту підлягає стягненню з останньої на користь ТОВ «ФК «Ейс».
Заявляючи вимогу про стягнення відсотків у сумі 33 756,64 грн ТОВ «ФК «Ейс» обчислило їх на день набуття ним права вимоги за договором позики (17 липня 2024 року).
Проте, як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування був погоджений сторонами та становив 30 днів.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору становить 5796,00 грн за період з 16.10.2022 по 15.11.2022, виходячи з розрахунку: 9200 грн (тіло кредиту) х 2,10% (базова відсоткова ставка) х 30 день (строк позики).
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №808900388 від 16.10.2022 в розмірі 14 996 грн., з яких 9 200 грн -тіло кредиту та 5796,00 грн - відсотки за користування кредитом, що нараховані в межах строку дії кредитного договору, а саме: з 16.10.2022 по 15.11.2022.
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Відтак, надані позивачем розрахунок заборгованості та витяг з реєстру боржників до договору факторингу не можуть вважатися належними доказами на підтвердження наявності заборгованості у сумі 42 956,64 грн.
Оскільки, в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, тобто погоджено умови отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання відповідачем кредитних коштів, відсутні докази повернення отриманого кредиту, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Отже, суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів позивача і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Крім того, ТОВ «ФК «Ейс» у позовній заяві та апеляційній скарзі просило суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із статтею 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: - у разі задоволення позову - на відповідача; - у разі відмови в позові - на позивача; - у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги, позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги №26/07/24-01 від 26.07.2024, протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №26/07/24-01 від 26.07.2024, акт прийому-передачі наданих послуг від 26.07.2024, додаткову угоду №5 до договору про надання правничої допомоги №26/07/24-01 від 26.07.2024, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4956 від 24.04.2012, копію довіреності від 30.10.2023, копію довіреності від 04.12.2024.
Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, адже вказаний розмір має бути доведеним, документально обґрунтованим та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.
Таким чином, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням наявних у справі доказів фактично понесених витрат позивачем ТОВ «ФК «Ейс» на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, колегія суддів дійшла висновку про відшкодування судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу із ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Ейс» в розмірі 3000 грн.
Витрати позивача на професійну правничу допомогу у межах вказаної суми є співмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання позову ТОВ «ФК «Ейс» сплачено 2422,40 грн та за подання апеляційної скарги - 3633,60 грн., оскільки позов і апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Ейс» задоволено на 34,90%, то із ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Ейс» необхідно стягнути понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2113,54 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №808900388 від 16.10.2022 у розмірі 14 996 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 9200 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом - 5796,00 грн.
В решті позову відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 2113,54 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді