Провадження № 22-ц/803/455/25 Справа № 204/4344/19 Суддя у 1-й інстанції - Дубіжанська Т. О. Доповідач - Макаров М. О.
04 березня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі - Паромовій О.О..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2024 року по справі за позовом Дніпровської міської ради до Комунального підприємства «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельник Олександр Іванович, П'ята Дніпровська нотаріальна контора, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договорів та скасування записів про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки, -
У червні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до комунального підприємства «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельник О.І., П'ята Дніпровська нотаріальна контора, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договорів та скасування записів про державну реєстрацію права власності, повернення земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 липня 2017 року державним реєстратором КП «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області прийнято рішення про державну реєстрацію прав № 36047252, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності номер 21291882 від 07 липня 2017 року за ОСОБА_1 на будівлю торгівельного павільйону літ. Т-1, загальною площею 64 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1295265512101.
Підставою виникнення права власності на вищезазначений об'єкт нерухомості, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, є договір купівлі-продажу, посвідчений 31 грудня 2003 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мельником О. І. за реєстром № 3623.
За умовами зазначеного договору купівлі-продажу від 31 грудня 2003 року ПП фірма «Собсам» продало, а ОСОБА_1 купив, зокрема, металевий торгівельний павільйон, площею 64,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Однак, відповідно до інформації з Реєстру, будівлю торгівельного павільйону літ. Т-1, загальною площею 64 кв.м, матеріали стін: цегла, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 31 грудня 2003 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мельником О.І. за реєстром № 3623, рішення органу місцевого самоврядування «Про присвоєння поштової адреси торговельному павільйону літ. Т по АДРЕСА_2 » від 22 жовтня 2010 року № 815-р. видавник Дніпропетровський міський голова ОСОБА_4 ..
Позивач вказує на невідповідність характеристик (даних) об'єкту нерухомого майна, зазначених в правовстановлюючому документі договорі купівлі-продажу від 31 грудня 2003 року та державній реєстрації речових прав на нерухоме майно в Реєстрі, проведеної КП «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області.
Відповідно до інформації з Реєстру КП «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на підставі договору купівлі-продажу від 31 грудня 2003 року, відповідно до якого до покупця ОСОБА_1 переходить наступне нерухоме майно: будівля торгівельного павільйону літ. Т-1, загальною площею 64 кв.м. матеріали стін: цегла, за адресою: АДРЕСА_1 . Але безпосередньо з тексту договору купівлі-продажу від 31 грудня 2003 року вбачається, що ОСОБА_1 придбав, зокрема, металевий торгівельний павільйон, площею 64,0 м2, за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, право власності на даний об'єкт нерухомого майна внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно неправомірно.
КП «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області, всупереч законодавства України, прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на будівлю торгівельного павільйону літ. Т-1, загальною площею 64 кв.м, матеріали стін: цегла, за адресою: АДРЕСА_1 , яка взагалі відсутня, як предмет у договорі, що став підставою для реєстрації права власності.
Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 06 жовтня 2017 року П'ятою Дніпровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 5-550, та договору про поділ спільного майна подружжя, посвідченого 06 жовтня 2017 року П'ятою Дніпровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 5-547, вищезазначений об'єкт нерухомого майна представляє собою будівлю торгівельного павільйону літ. Т-1, загальною площею 64 кв.м, матеріали стін: цегла, за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що зазначений у договорі купівлі-продажу від 06 жовтня 2017 року та договорі про поділ спільного майна подружжя від 06 жовтня 2017 року об'єкт нерухомого майна не тільки не був предметом договору купівлі-продажу від 31 грудня 2003 року, а взагалі не був побудований на час складання цього договору (31 грудня 2003).
Враховуючи зазначене, позивач вважає, що КП «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області безпідставно зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, який був відсутній у правовстановлюючому документі договорі купівлі-продажу від 31 грудня 2003 року та який збудований після укладання зазначеного договору, і характеристика якого не відповідає правовстановлюючому документу; та не витребувано правовстановлюючих документів, які б посвідчували речове право на будівлю торгівельного павільйону літ. Т-1.
Дії КП «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області щодо прийняття рішення про державну реєстрацію та подальше проведення державної реєстрації речового права на нерухоме майно: будівлю торгівельного павільйону літ. Т-1, загальною площею 64 кв.м, матеріали стін: цегла, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 31 грудня 2003 року, не ґрунтуються на вимогах закону та є протиправними, тому дане рішення КП «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області про державну реєстрацію прав підлягає скасуванню.
Крім того, позивач зазначає, що відповідно до листа департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 22 жовтня 2018 № 4/11 -2308 не виявлено реєстраційних записів щодо договорів оренди землі, укладених між міською радою та юридичними або фізичними особами на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста будь-яка інформація стосовно об'єкта та земельної ділянки за зазначеною адресою відсутня, відповідних розпорядчих документів, на підставі яких була присвоєна або змінена ця адреса, у розпорядженні Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради немає. Містобудівні умови та обмеження або будівельний паспорт забудови земельної ділянки за вказаною адресою управлінням не надавались.
Також, відповідно до листа управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 11 жовтня 2018 № 4/1-644 в архіві управління відсутня будь-яка інформація про замовника та забудовника об'єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Дозвільна документація на підготовчі або будівельні роботи, декларації про готовність об'єкту до експлуатації за вищевказаною адресою управлінням не надавались.
Позивач вказує, що рішення КП «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області про державну реєстрацію прав на зазначене нерухоме майно порушує права Дніпровської міської ради, оскільки земельна ділянка по АДРЕСА_1 , на якій воно розташовано, належить територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності.
Оскільки, зазначена земельна ділянка ОСОБА_1 не надавалась під будівництво, право власності чи користування на неї також не оформлювалось, позивач вважає, що державна реєстрація речового права на об'єкт нерухомого майна, що розглядається, порушує права та інтереси територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, суперечить вимогам чинного законодавства України та підлягає скасуванню, а спірний об'єкт нерухомого майна, самовільно переобладнаний ОСОБА_1 , підлягає знесенню за рахунок останнього, а земельна ділянка - приведенню у придатний для використання стан.
Крім того, позивач вважає, що оскільки власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, договори, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , порушують права та інтереси територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, суперечать вимогам чинного законодавства України і підлягають визнанню їх недійсними.
Враховуючи викладене, позивач просив:
скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області № 36047252 від 07 липня 2017 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності номер 21291882 за ОСОБА_1 на будівлю торгівельного павільйону літ. Т-1, загальною площею 64 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений п'ятою дніпровською державною нотаріальною конторою від 06 жовтня 2017 року та зареєстрований в реєстрі за № 5-550;
визнати недійсним договір про поділ спільного майна подружжя, посвідчений п'ятою Дніпровською державною нотаріальною конторою від 06 жовтня 2017 року та зареєстрований в реєстрі за № 5-547;
скасувати записи про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літ. Т-1 торгівельного павільйону, загальною площею 64,0 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), номер запису про право власності 21291882 від 07 липня 2017 року, внесений державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради, Дніпропетровська обл.; за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 22707018 від 06 липня 2017, внесений державним реєстратором п'ятої Дніпровської державної нотаріальної контори; за ОСОБА_3 , номер запису про право власності 22706614 від 06 жовтня 2017 року, внесений державним реєстратором п'ятої Дніпровської державної нотаріальної контори;
зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан, шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі літ. Т-1 торгівельного павільйону, загальною площею 64,0 кв.м..
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради.
В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано оцінки інформації КП “Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації», відповідно до якої, станом на 31 грудня 2012 року технічна інвентаризація права власності на спірний об'єкт не проводилася. Крім того, апелянт вказує, що земельна ділянка ОСОБА_1 під будівництво не надавалась, право власності чи користування на неї не оформлювалось.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Монич О.Ю. просив рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2024 року залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Мезенцева Л.І. просила рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2024 року залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Сердюк Л.В. просила рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2024 року залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, доводів, викладених у відзивах на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 грудня 2003 року № 3623, належать чотири торгівельних павільйони, один з яких знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 64 кв.м..
Встановлено, що державна реєстрація проведена державним реєстратором Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області на підставі ЗУ «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» Жук В.М. з відкриттям розділу, індексний номер № 360147252 від 07 липня 2017 року на торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 . на підставі договору купівлі-продажу від 31 грудня 2003 року № 3623 та посвідченого 31 грудня 2003 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мельником О.І. за реєстром № 3623, а також рішення органу місцевого самоврядування «Про присвоєння поштової адреси торговельному павільйону літ. Т по АДРЕСА_2 » від 22 жовтня 2010 № 815-р., видавник Дніпропетровський міський голова ОСОБА_4 , номер запису про право власності - 21291882, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1295265512101).
06 жовтня 2017 року на підставі договору про поділ спільного майна подружжя, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого державним нотаріусом П'ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Рівною О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 5-547, до ОСОБА_3 , перейшло право особистої власності на частину будівлі Т-1 торгівельного павільйону, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Державна реєстрація проведена державним нотаріусом П'ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Рівною О.В. на частину будівлі Т-1 торгівельного павільйону, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , на підставі договору про поділ спільного майна подружжя від 06 жовтня 2017 року № 5-547 та договору купівлі-продажу від 31 грудня 2003 року № 3623, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37448774 від 06 жовтня 2017 року, номер запису про право власності - 22706614, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1295265512101.
06 жовтня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2017 року №5-550, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом П'ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Рівною О.В., зареєстрованого в реєстрі за №5-550, ОСОБА_2 купила у ОСОБА_1 частину будівлі Т-1 торгівельного павільйону, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Державна реєстрація проведена державним нотаріусом П'ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Рівною О.В. на частину будівлі Т-1 торгівельного павільйону, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2017 року № 5-550, (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37448774 від 06 жовтня 2017 року, номер запису про право власності - 22707018, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1295265512101).
Відповідно до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 22 жовтня 2018 року № 4/11 -2308 «Про надання інформації», Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради не виявлено реєстраційних записів щодо договорів оренди землі, укладених між міською радою та юридичними або фізичними особами на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста, будь-яка інформація стосовно об'єкта та земельної ділянки за зазначеною адресою відсутня, відповідних розпорядчих документів, на підставі яких була присвоєна або змінена ця адреса, у розпорядженні Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, немає. Містобудівні умови та обмеження, або будівельний паспорт забудови земельної ділянки за вказаною адресою управлінням не надавались.
Листом управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 11 жовтня 2018 № 4/1-644 повідомлено Департамент правового забезпечення Дніпровської міської ради про те, що в архіві управління відсутня будь-яка інформація про замовника та забудовника об'єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 5 ЦПК України, передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст.ст. 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За змістом ст.ст. 316, 317, 321, 391 ЦК України, право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Гарантуючи захист права власності, закон надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
У ст. 328 ЦК України зазначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 386 ЦК України, встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень», визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об'єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону №1952-IV).
У пунктах 1 та 2 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV зазначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ №1127 від 25 грудня 2005 року.
Відповідно до п. 40 Порядку, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, що КП «Реєстратором майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області, при здійснені державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на будівлю торгівельного павільйону, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , було порушено вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в частині реєстрації права власності на підставі наданих документів.
При цьому, позивачем не заявлялися будь-які клопотання про витребування доказів, зокрема: клопотання про витребування реєстраційної справи для перевірки документів, які стали підставою реєстрації прав власності, клопотання про призначення експертизи для встановлення самочинності будівництва спірного об'єкту, не витребовувалася інвентарна справа за даним об'єктом, не проводилося обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідками якого можливо було б ідентифікувати самочинно побудований об'єкт нерухомого майна.
Право власності набувається особами з підстав, що не заборонені законом, в тому числі із правочинів (ст. 328 ЦКУ), якщо інше не випливає із закону, або не встановлено судом, право власності вважається набутим правомірно.
Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині скасування рішення державного реєстратора КП «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області від 07 липня 2017 року, запис про право власності номер 21291882 (індексний номер 36047252), задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності посилань позивача щодо порушення його прав як володільця земельної ділянки самочинним будівництвом на земельній ділянці комунальної власності, що не була відведена у встановленому законом порядку, так як вони спростовуються матеріали справи, а саме: рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року (Т. 2 а.с. 87, 88) та рішенням суду від 25 червня 2021 року (Т. 2 а. с. 159-161), з яких вбачається, що між позивачем та ОСОБА_3 є спір з приводу відведення та користування земельної ділянки під спірним об'єктом.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за земельну ділянку, на якій розташований спірний торгівельний павільйон сплачується земельний податок з 2010 року.
При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду в частині відмови у задоволенні вимог Дніпровської міської ради про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя від 06 жовтня 2017 року та договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2017 року, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та двохсторонніми, багатосторонніми (договори).
Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Разом із тим, як на правові підстави своїх вимог в цій частині позивач посилався на те, що такі договори порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
Правочинами, що порушують публічний порядок є такі, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
Керуючись вказаними нормами закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів, оскільки станом на час укладення цих договорів, ОСОБА_1 був титульним власником об'єкту нерухомого майна (договір купівлі-продажу від 31 грудня 2003 року, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно, не був визнаний недійсним).
Крім того, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що Дніпровська міська рада не є стороною даних правочинів та може їх оспорювати лише у випадку порушення її прав даними правочинами. Будь-яких належних та допустимих доказів, що дані правочини порушують права Дніпровської міської ради, останньою надано не було.
Що стосується вимог позову Дніпровської міської ради про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 07 липня 2017 року та від 06 жовтня 2017 року, то такі вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від задоволення інших вимог.
Розглядаючи позовні вимоги щодо зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку територіальній громаді міста Дніпра привівши її у придатний для подальшого використання стан, шляхом знесення самочинно побудованих споруд, суд вірно виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, що спірний об'єкт нерухомості, будівля торгівельного павільйону, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , побудований ОСОБА_1 самочинно.
А тому, встановленим і не спростованим є той факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули право власності по частці на це нерухоме майно у встановленому законом порядку.
Крім того, зобов'язання, саме ОСОБА_1 , що полягає в примусовому порядку повернути земельну ділянку територіальній громаді міста Дніпра, привівши її у придатний для використання стан, шляхом знесення самочинно побудованих споруд, коли він вже не є власником будівлі торгівельного павільйону, фактично означає знесення належного ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві власності майна, що є порушенням їх права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, колегія суддів вважає слушним посилання суду першої інстанції на неналежність та недопустимість доказів листів, якими встановлено, що у розпорядженні вказаних органів відсутні відповідні рішення про оренду землі, про відсутність довідки та дозволу на виконання будівельних робіт тощо, оскільки ці документи не містять інформації про період перевірки реєстру будівельної діяльності та реєстраційних документів, та взагалі відомостей про те, з якого часу ці реєстри ведуться. Отже, сама по собі відсутність або наявність державної реєстрації не впливає на зміст права власності.
Доводи апелянта в скарзі про те, що судом першої інстанції не надано оцінки інформації КП “Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації», відповідно до якої, станом на 31 грудня 2012 року технічна інвентаризація права власності на спірний об'єкт не проводилася, колегія суддів вважає безпідставними, так як вони були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Твердження апелянта про те, що земельна ділянка ОСОБА_1 під будівництво не надавалась, право власності чи користування на неї не оформлювалось, колегія суддів також вважає необґрунтованими, з огляду на те, що з 2003 року по 2017 рік ОСОБА_1 був власником торговельного павільйону, договір купівлі-продажу від 31 грудня 2003 року дійсний. Більш того, матеріали справи свідчать про те, що як колишні власники павільйону, так і теперішні вчиняють дії щодо відведення та користування земельної ділянки під спірним об'єктом нерухомого майна.
Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини проголошено в судовому засіданні 04 березня 2025 року.
Повний текст постанови складено 10 березня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова