Провадження № 11-кп/803/1271/25 Справа № 214/4857/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
05 березня 2025 року м.Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє тв. Інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 12 лютого 2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 12 лютого 2025 року продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив про вагомість ризиків втечі, знищення речових доказів, втечі та вчинення іншого злочину, які на теперішній час не зменшились. Вважає, що більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не здатні забезпечити досягнення мети визначеної ст. 177 КПК України.
На зазначену ухвалу суду захисником ОСОБА_7 подана апеляційна скарга, в якій він просить ухвалу суду першої інстанції відносно ОСОБА_8 скасувати та ухвалити нову, якою змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на будь-який інший запобіжний захід, який не пов'язаний з реальним позбавленням волі з покладенням на нього обов'язків передбачених ст. 194 КПК України. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно продовжує ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів причетності його до інкримінованого йому злочину, а ризики, зазначені судом інстанції, на думку захисника, є необґрунтованими. Вказує, що підозра та обвинувальний акт щодо обвинуваченого є необґрунтованими та незаконними, обвинувачений не вчиняв інкримінованого йому злочину, в діях ОСОБА_9 відсутні ознаки складу інших кримінальних правопорушень. Зазначає, що ОСОБА_10 є загальновідомою особою в м. Херсон, має авторитет серед депутатів міської ради, виключно позитивно характеризується, є підприємцем та меценатом, має міцні соціальні зв'язки, родину в якій утримує та виховує шістьох дітей, перед окупацією міста сховав зброю ЗСУ, яку повернув після деокупації міста, переховував військовослужбовців ЗСУ.
Заслухавши суддю - доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено з матеріалів провадження, запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави відносно ОСОБА_8 продовжено під час судового провадження в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, при продовженні ОСОБА_8 обраного запобіжного заходу суд належним чином оцінив вагомість існуючих ризиків, які на даний час не зменшились, особу винного, його стан здоров'я, репутацію та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Разом з тим, вивчивши всі обставини та матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави відносно ОСОБА_8 .
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того,стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1ст.9 Конституції України,ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь зменшення ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (частина 1 статті 131 КПК). Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам вчинення дій, передбачених частиною 1 статті 177 КПК.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 (частина 1 статті 184 КПК).
При цьому суд враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування альтернативних запобіжних заходів.
Пунктом 4 частиною 4 статті 183 КПК України визначено, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2 КК України.
Тобто, визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави та її розміру у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченою ст. 111 КК України є дискреційним повноваженням суду.
Відповідно до рішення ЄСПЛ за скаргою № 26772/95 від 6 квітня 2000 року по справі «Лабіта проти Італії», п. 152 Про це також зазначено і в рішенні ЄСПЛ «Лабіта проти Італії»: «…відповідно до практики Суду, на питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно……Передусім національні судові органи мають забезпечити, щоб у будь-якому конкретному випадку досудове тримання обвинуваченої особи під вартою не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення…»
Крім того, колегія суддів зазначає, що до вирішення питання про застосування альтернативного запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 , суд першої інстанції підійшов формального, фактично переписавши попередні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, не вивчивши ризики, які зі спливом часу зменшуються.
Як вбачається з наявних матеріалів, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, однак вчинених без застосування насильства або погрози його застосування та без загибелі людей.
Обвинувачений ОСОБА_8 з 21.04.2022 року перебуває під вартою, раніше не судимий, займається підприємницькою діяльністю, одружений, має на утриманні шістьох дітей, постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки.
Однак, необхідно враховувати, що в умовах воєнного стану питання щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 набуває особливого значення.
Оскільки ОСОБА_8 має на утримані шістьох неповнолітніх дітей, в нього є можливість перетнути кордон України, тому колегія суддів вважає, що здача паспорта (паспортів) для виїзду за кордон, інших документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, сприятиме уникненню зазначених ризиків передбачених ст. 177 КПК України, і покладання обов'язку на ОСОБА_8 носити засіб електронного контролю.
На підставі ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, крім випадків передбачених ч.4 ст. 183 КПК України.
Отже, законодавцем визначено, що за умови внесення застави в певному розмірі вона (застава) за своєю ефективністю забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, є еквівалентною такому винятковому запобіжного заходу як тримання під вартою. Інші запобіжні заходи в цьому випадку не здатні забезпечити дієвість кримінального провадження на тому ж рівні що й тримання під вартою
Вирішуючи питання про визначення розміру застави, колегія суддів виходить з наступного.
Розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина 4 статті 182 КПК).
Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого злочину - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 5 статті 182 КПК).
У виключних випадках, якщо колегія суддів встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 5 статті 182 КПК).
Суд в черговий раз звертає увагу, що положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; даних про особу підозрюваного; встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що застава в розмірі 3000 (трьох тисяч) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 9084000 (дев'ять мільйонів вісімдесят чотири тисячі) гривень здатна забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_8 покладених на нього обов'язків та запобігти встановленим ризикам.
Колегія суддів вважає необхідним роз'яснити ОСОБА_8 наслідки невиконання цих обов'язків. Так, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст. 194 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 12 лютого 2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 скасувати.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 задовольнити частково.
Продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 02 травня 2025 року включно.
На підставі ч. 5 ст. 182 КПК України визначити ОСОБА_8 розмір застави у межах 3000 (трьох тисяч) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 9 084 000 (дев'ять мільйонів вісімдесят чотири тисячі) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою на депозитний рахунок Дніпровського апеляційного суду.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі визначеному в цій ухвалі, у національній грошовій одиниці на такий розрахунковий рахунок:
Дніпровський апеляційний суд, код ЄДРПОУ 42270629, МФО 820172, номер рахунку UA098201720355219002001086699.
У разі внесення застави та звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 з під варти, покласти на нього такі обов'язки:
-повідомляти прокурора та суд про зміну місця свого проживання;
-за першим викликом з'являтися до суду;
-не відлучатися з місця проживання без дозволу прокурора та суду;
-здати на зберігання до відповідних державних органів свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
-носити електронний засіб контролю.
У разі внесення застави та з моменту звільнення з під варти, обвинувачений вважається таким, до якого застосований запобіжний захід у виді застави.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді