05 березня 2025 року
м. Київ
справа № 640/16236/19
касаційне провадження № К/9901/29238/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.02.2020 (суддя Каракашьян С.К.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020 (головуючий суддя - Кобаль М.І., судді - Бужак Н.П., Лічевецький І.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області (далі - Управління) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління, в якому, з урахуванням заяви про доповнення підстав позову, просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення 05.06.2019: № 0228896-5006-1021, № 0228897-5006-1021, № 0228898-5006- 1021.
На обґрунтування зазначених вимог позивач послалася на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на те, що об'єкти нерухомого майна, щодо яких було здійснено донарахування, не є об'єктом оподаткування, оскільки використовуються в промисловості та виробництві сільськогосподарської продукції. Також ОСОБА_1 вказала про пропуск Управлінням строку, встановленого підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 03.02.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення 05.06.2019 № 0228897-5006-1021. В решті позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову у визначеній частині, суди виходили з того, що контролюючим органом правомірно визначені податкові зобов'язання на нерухоме майно згідно податкових повідомлень-рішень 05.06.2019 № 0228896-5006-1021 та № 0228898-5006- 1021, оскільки: ОСОБА_1 не надано суду належних доказів, що вона є сільськогосподарським товаровиробником, займається виробництвом продукції, має відповідний статус та здійснює операції з постачання сільськогосподарської продукції; контролюючим органом нараховано податок на нерухоме майно ОСОБА_1 за три роки - 2016, 2017 та 2018, тобто останнім базовим податковим (звітним) періодом (роком) є 2018 рік. У свою чергу, оскаржуване ППР винесено податковим органом 05.06.2019 року, тобто до 01 липня. Також, суди зазначили, що норми підпункту266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України передбачають звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання, проте не визначають обставини звільнення від обов'язку зі сплати такого податку.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на те, що суди не надали належної правової оцінки тому, що цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1, не підлягає оподаткуванням податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки відноситься до будівель сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та безпосередньо використовується ТОВ «Агропромислова компанія «Київщина» саме у такій діяльності. При цьому, скаржник зазначає, що внаслідок прийняття Тетіївською міською радою рішення від 22.09.2017 № 383 ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості за базовий (звітний) період - 2017 рік не встановлено, а дія раніше затверджених ставок на 2015, 2016, 2017 роки - скасована. Також, скаржник вказує, що контролюючим органом було порушено строки надіслання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стосовно 2016-2017 років, оскільки останнім днем надіслання таких повідомлень були 01.01.2017 та 01.07.2018. Крім того, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не були враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24.04.2020 у справі № 540/2206/19 та від 04.12.2018 у справі № 649/593/16-а.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11.11.2020 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Управління у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.03.2025 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 05.03.2025.
Переглянувши судові рішення в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірив повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ОСОБА_1 перебувають наступні об'єкти нежитлової нерухомості:
- єдиний майновий комплекс загальною площею 14292 кв. метрів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.05.2016);
- цілісний майновий комплекс загальною площею 4381,2 кв. метрів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.11.2016);
- нежитловий будинок - заклад громадського харчування загальною площею 3504,4 кв. метрів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.17.2013).
05.06.2019 Управлінням було сформовано позивачу податкові повідомлення-рішення щодо податку на нерухоме майно за 2016-2018 роки, у зв'язку з наявністю права власності ОСОБА_1 на зазначені об'єкти:
- №0228896-5006-1021 на суму 1108235,03 грн.;
- №0228897-5006-1021 на суму 75827,62 грн.;
- №0228898-5006-1021 на суму 262865,04 грн..
Вказані податкові повідомлення рішення були надіслані ОСОБА_1 поштою та отримані нею 25.06.2019.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України).
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2016) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2017 до 31.12.2018) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування
За правилами підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп.266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 "Будівлі для тваринництва"; 1271.2 "Будівлі для птахівництва"; 1271.3 "Будівлі для зберігання зерна"; 1271.4 "Будівлі силосні та сінажні"; 1271.5 "Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства"; 1271.6 "Будівлі тепличного господарства"; 1271.7 "Будівлі рибного господарства"; 1271.8 "Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва"; 1271.9 "Будівлі сільськогосподарського призначення інші".
За визначенням, наведеним у підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Відповідно до визначення, наведеного у наведеним у статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Разом з цим, суди попередніх інстанцій, не установили, чи займається ОСОБА_1 виробництвом сільськогосподарської продукції як фізична особа, фізична особа-підприємець чи як власник (засновник/учасник) сільськогосподарського підприємства, оскільки належних та допустимих доказів, які б підтверджували або спростовували таку інформацію, як-то: відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо видів діяльності, які здійснює позивач, та/або щодо того чи є ОСОБА_1 власником (бенефіціаром) сільськогосподарських підприємств, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, на території єдиного майнового комплексу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, матеріали справи не містять.
Разом з цим, вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом, оскільки за приписами пункту 30.2 статті 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач здійснює діяльність у галузі промислового виробництва та/або сільського господарства та використовує об'єкти нерухомості саме з цією метою. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.
Крім іншого, суди попередніх інстанцій не надали будь-якої правової оцінки доводами позивача про те, що пунктом 3 рішення Тетіївської міської ради від 22.09.2017 № 383 «Про внесення змін до додатку № 1 до рішення 65 сесії міської ради від 14.01.2015 № 912 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» було визнане таким, що втратило чинність рішення сімнадцятої сесії міської ради сьомого скликання № 264 від 25.01.2017.
В свою чергу, рішенням Тетіївської міської ради №264 від 25.01.2017 «Про внесення змін до додатку №1 до рішення 65 сесії міської ради від 14.01.2015 №912 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» були встановлені ставки податку, зокрема, для об'єктів нежитлової нерухомості з 01.01.2017.
Поряд з цим, суди попередніх інстанцій взагалі не навели мотивів стосовно правомірності нарахувань позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, по об'єкту: нежитловий будинок - заклад громадського харчування загальною площею 3504,4 кв. метрів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.17.2013).
З урахуванням наведеного касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Керуючись чп. 2 ч. 1 ст. 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова