10 березня 2025 року
м. Київ
справа №280/6952/24
адміністративне провадження № К/990/7411/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №280/6952/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просив суд:
- визнати бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди позивачу з розрахунку 100 000,00 гривень на місяць за участь у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступ), контратаки) до батальйону включно, у період з 18 квітня 2024 року до 4 червня 2024 року (включно), з 12 червня 2024 року до 30 червня 2024 року (включно) - протиправною;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу додаткову винагороду з розрахунку 100 000, 00 гривень на місяць за участь у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у гом) числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно у період з 18 квітня 2024 року до 4 червня 2024 року (включно), з 12 червня 2024 року до 30 червня 2024 року (включно) із врахуванням виплачених позивачу сум додаткової винагороди за вказаний період.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2024 року позовну заяву задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати додаткової винагороди ОСОБА_1 з розрахунку 100 000, 00 гривень на місяць, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнною стану", за кожен день участі ОСОБА_1 у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно, у періоди з 18 квітня 2024 року до 30 квітня 2024 року, з 1 травня 2024 року до 31 травня 2024 року, з 1 червня 2024 року до 4 червня 2024 року, з 12 червня 2024 року до 30 червня 2024 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду з розрахунку 100 000, 00 гривень на місяць, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнною стану", за кожен день участі ОСОБА_1 у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно, у періоди з 18 квітня 2024 року до 30 квітня 2024 року, з 1 травня 2024 року до 31 травня 2024 року, з 1 червня 2024 року до 4 червня 2024 року, з 12 червня 2024 року до 30 червня 2024 року із врахуванням виплачених сум додаткової винагороди за вказаний період.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На зазначене рішення суду, відповідачем було подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року визнано причини пропуску строку, вказані військовою частиною НОМЕР_1 в клопотання про поновлення строку неповажними та апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2024 року у справі №280/6952/24 залишено без руху.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2025 року відмовлено військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2024 року в адміністративній справі №280/6952/24.
Не погоджуючись із таким рішенням апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 21 лютого 2025 року через підсистему "Електронний суд".
Скаржник просить скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2025 року та направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Суд зазначає наступне.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України, оскарження судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Отже, оскарження судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
За правилами пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Частиною другою статті 333 КАС України установлено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року визнано причини пропуску строку, вказані військовою частиною НОМЕР_1 у клопотанні про поновлення строку неповажними та апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року в адміністративній справі №280/6952/24 залишено без руху. Зокрема, апелянту запропоновано усунути недолік апеляційної скарги шляхом надіслання на адресу суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням (інших) поважних причин пропуску строку.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду було прийнято 2 жовтня 2024 року. Натомість, апеляційна скарга подана відповідачем лише 29 грудня 2024 року, тобто із пропуском строку, встановленого статтею 295 КАС України.
Апелянтом було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому останній зазначав, що первісна апеляційна скарга подана у строки, встановлені процесуальним законодавством, проте повернута з підстав несплати судового збору. Заявник вказував, що постійно звертаючись з апеляційною скаргою він демонструє сумлінне ставлення до своїх процесуальних обов'язків, що вказує на поважність причин пропуску строку, просив забезпечити йому доступ до суду.
Суд апеляційної інстанції розглянув вказане клопотання та вказав, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору та дійшов висновку, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не є поважними підставами при вирішенні питання про поновлення строку апеляційного оскарження.
До того ж, колегія суддів, залишаючи без руху апеляційну скаргу, звернула увагу скаржника, що на момент подачі повторної апеляційної скарги оскаржуване рішення набрало законної сили, у зв'язку з чим заявник апеляційної скарги мав навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску ним строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами).
На виконання вимог ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтоване тим, що вперше апеляційна скарга була подана у передбачений процесуальним законодавством строк.
Надаючи оцінку доводам апелянта, суд зазначив, що положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Колегія суддів наголосила, що у ситуації із пропуском строків державними органами поважними причинами апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої організації роботи суб'єкта владних повноважень, яка перебуває у прямій залежності від волі скаржника. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж. Так, невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення апеляційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику апеляційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд не вбачав підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження Запорізького окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2024 року, оскільки апелянтом не доведено наявності обставин, що перешкоджали йому звернутись до суду в межах строку, визначеного статтею 295 КАС України та становили об'єктивно непереборні перешкоди, які пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення.
Верховний Суд погоджується з вищенаведеним висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.
Статтею 295 КАС України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення.
За правилами частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 КАС України).
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 КАС України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Установлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про визнання зазначених відповідачем підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження неповажними.
Твердження скаржника в частині неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі №200/3692/21 є безпідставними, з огляду на наступне.
Так, у постанові від 24 липня 2023 року справа №200/3692/21 Верховний Суд сформував висновок, відповідно до якого строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що вперше апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції відповідачем подано 9 листопада 2024 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження та судом апеляційної інстанції поновлено строк на апеляційне оскарження. Натомість, документ про сплату судового збору до вказаної скарги апелянт не долучив, що обґрунтовано слугувало підставою для залишення без руху первинної апеляційної скарги.
Заявником вимоги ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху не виконано, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції ухвалою від 6 грудня 2024 року апеляційну скаргу повернуто.
Отримавши копію ухвали про повернення апеляційної скарги від 6 грудня 2024 року, скаржник лише 29 грудня 2024 року, тобто приблизно через 20 календарних днів, звернувся лише до Третього апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою повторно. Сплив такого проміжку часу об'єктивно не може бути визнаним таким, що свідчить про подання повторної апеляційної скарги без надмірних зволікань.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
Ураховуючи те, що зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі №280/6952/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
…………………………….
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду