Справа № 758/7634/15-ц
Провадження № 2/758/1269/25
Категорія 1
26 лютого 2025 року місто Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Волошиній А.М., Оболонській Ю.С.
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Бачука Б.Я.,
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача - адвоката Клопенка О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в місті Києві за правилами загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Державна реєстраційна служба України, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна», Київська міська рада, Четверта київська державна нотаріальна контора, про зміну розміру часток у праві спільної власності, виділення частки будинку у власність, виділення частини земельно ділянки у власність, зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні земельної ділянки, -
У липні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зміну розміру часток у праві спільної часткової власності, виділення частки будинковолодіння в натурі, визначення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод у її користуванні.
Позов мотивований тим, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємицею ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 на час її смерті належала частина жилого будинку АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 1218 м2. Відповідно до договору купівлі-продажу від 19.03.1952 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 купили будинок у ОСОБА_6 . За договором від 22.10.1956 року ОСОБА_5 продала 2/5 частини будинку, залишивши за собою 1/10 частину. ОСОБА_4 станом на 16.03.1981 року користувалася частиною будинку, що складалося із трьох жилих кімнат, жилою площею 34,- м2, загальною площею 56,4 м2. У подальшому ОСОБА_4 збільшила корисну площу будинку за власний рахунок, зробивши добудови, які були узаконені. Вказала, що рішенням виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів від 16.03.1981 року № 123 були узаконені самовільно добудовані до будинку: коридор площею 2,7; ванну кімнату площею 3,2 м2; кухню площею 7,2 м2; коридор площею 5,1 м2. Розпорядженням представника Президента України від 16.05.1994 року № 430 узаконені самовільно добудовані ОСОБА_4 до будинку: кухня площею 10,2 м2; переобладнану жилу кімнату площею 7,2 м2; санвузол площею 3,2 м2. Надалі за договором від 21.09.2001 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подарували ОСОБА_4 1/10 частину будинку. Позивач зазначила, що на даний час 7/10 частина будинку перебуває у її власності, інша 3/10 частина будинку належала ОСОБА_9 , яка померла у 2005 році, і її спадкоємцями є відповідачі. Видаючи 09.01.2004 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом державний нотаріус Четвертої київської державної нотаріальної контори Бірюк О.А. не взяла до уваги наявність у спадковій масі узаконених самовільних добудов до будинку і видала свідоцтво на 3/5 спадкового майна, що суперечить фактичному прийнятті спадщини на 7/10 часток будинку. Крім того, у межах розгляду Подільським районним судом м. Києва було проведено будівельно-технічну експертизу щодо визначення варіанту розподілу будинковолодіння та в натурі з урахуванням порядку користування, визначення можливого варіанта порядку користування земельною ділянкою. У подальшому ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03.11.2008 року позовну заяву залишено без розгляду. Таким чином, вказала, що отримала у спадщину і фактично користуються 7/10 частками будинку, що становить 83,3 м2. Однак, згідно документів, а саме свідоцтва про права на спадщину за заповітом, у приватній власності перебуває лише 3/5 частини будинку. Також зазначила, що було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку 0,0597 га, кадастровий номер 8000000000:85:133:0006, успадковану за заповітом від 25.06.2003 року. Посилаючись на те, що будинок розташований на земельній ділянці площею 1218 м2, її частка, яка перейшла по спадщині складає 7/10 частин будинку, вказала, щотоді і відповідно виникає право власності на 7/10 часин земельної ділянки. Враховуючи вищевикладене, позивач просила змінити розміри часток співвласників у праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 , а саме: - визнати за ОСОБА_1 7/10 частин у праві власності на цій будинок; - визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 3/10 частин у праві власності на цій будинок. Позивач просила виділити їй в натурі у власність із майна, що є у спільній часткові власності, 7/10 частин цього житлового будинку, виділити їй у власність земельну ділянку площею 844,95 м2 (694/1000 частин) з урахуванням існуючого права власності на земельну ділянку площею 0,0597 га, кадастровий номер 8000000000:85:133:0006по зазначеній у позові межі та зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 844,95 м2.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року відкрито провадження у даній справі (суддя Шаховніна М.О.)
29.09.2015 року представником третьої особи-3 - Київської міської ради надані письмові пояснення, у яких зазначено, що позивачу слід надати підтверджуючи документи на власність земельної ділянки 0,0597 га. Крім того вказав,що жодних заяв про надання у власність земельної ділянки площею 844,95 м2 чи іншої площі, позивачем до Київської міської ради не подавались. Представник Київської міської ради вказав, що норма ст. 120 ЗК України не передбачає автоматизованого переходу права власності на земельну ділянку до нового власника жилого будинку, а новий власник набуває лише право користування землею, яке необхідно оформити у встановленому земельним законодавством порядку. Враховуючи вищевикладене, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині виділення у власність земельної ділянки площею 844,95 м2 та в частині усунення перешкод у користуванні земельною цією земельною ділянкою.
Ухвалою від 28 квітня 2016 р. позивачу відмовлено у прийнятті заяви про зміну предмета та підстав позову
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року за заявою представника позивача позов ОСОБА_1 залишено без розгляду у частині позовних вимог до ОСОБА_3 на підставі ст.207 ч.1 п.5 УПК України (2003 р.)
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року за клопотанням позивача у справі призначено будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлені такі питання:1) Яка дійсна вартість будинковолодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 1218 м2 по АДРЕСА_1 , на якій розташоване вказане будинковолодіння?
2) Як змінився розмір фактичної частки ОСОБА_4 (спадкодавця ОСОБА_1 ) в будинковолодінні АДРЕСА_1 , після зроблених та в установленому порядку узаконених 06.03.1981 року та 16.05.1994 року добудов до зазначеного будинковолодіння, а саме позначених у поверховому плані технічного паспорту на вказаний житловий будинок, складеному 17.10.2003 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна під № №І поверх літ «А»:
- 2-1 кухні площею 10,2 кв.м.;
- 2-9 житлової кімнати площею 7,2 кв.м.;
- 2-4 кухні площею 5,1 кв.м.;
- 2-7 тамбура площею 2,7 кв.м.;
- 2-8 санвузла площею 3,2 кв.м.,
загальна площа яких становить 28,4 кв.м.
3) Визначити всі можливі варіанти поділу (виділення часток в натурі) будинковолодіння АДРЕСА_1 у відповідності до часток співвласників, а саме: 7/10 та 3/10.
4) Визначити всі можливі варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 1 218 кв.м. по АДРЕСА_1 , у відповідності до часток співвласників, а саме: 7/10 та 3/10.
5) Визначити розмір відповідних грошових компенсацій у разі відступлення від ідеальних часток сторін при поділі будинковолодіння АДРЕСА_1
Провадження по справі зупинено на час проведення зазначеної експертизи.
09 березня 2017 року справа повернулась з Українського центу судових експертиз з висновком експерта від 03.03.2017 року № 1-03/03 за результатами проведення судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, оціночно-земельної та земельно-технічної експертизи.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 10 березня 2017 року відновлено провадження у даній справі.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи 24.03.2017 року матеріали вищевказаної справи перерозподілено судді Роману О.А.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи 22.11.2017 рокуматеріали вищевказаної справи перерозподілено судді Супрун Г.Б.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи 12.09.2018 року матеріали вищевказаної справи перерозподілено судді Ларіоновій Н.М.
Відповідно п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.) застосуванню при розгляді даної справи підлягають норми чинного з 15.12.2017 р. ЦПК України (2017 р.). В зв'язку з чим розгляд справи проведений в порядку загального позовного провадження.
В судовому засіданні 11.03.2019 р. спрощене позовне провадження замінено на загальне позовне провадження.
11 березня 2019 року позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій вказала, що враховуючи висновок експерта від 03.03.2017 року № 1-03/03, просила:
- Змінити розмір часток співвласників у справі спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 , зокрема, визнати за позивачем 71/100 частину у праві власності на будинок АДРЕСА_1 .
-Виділити позивачу в натурі у власність із майна, що є у спільній частковій власності, 71/100 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , що становить 83,3 м2 і складається зприміщень, позначених у поверховому плані технічного паспорту на вкказаний житловий будинок, складеного 17.10.2003 Київським міським БТІ, під №№І поверх літ. «А» 2-1 кухню площею 10,2 м2, 2-2 житлову кімнату площею 9,8м2, 2-3 житлову кімнату площею 13,7 м2, 2-4 кухню площею 5,1 м2, 2-5 коридор площею 4,2 м2, 2-6 житлову кімнату площею 10,5 м2, 2-7 тамбур площею 2,7 м2, 2-8 санвузол площею 3,2 м2, 2-9 житлову кімнату площею 7,2 м2, підвал літ «А» ІІ тамбур площею 3,4 м2, ІІІ кладову площею 13,3 м2, відповідно до варіанту № 1 додатку № 2 до висновку експерта від 03.03.2017 року № 1-03/03 за результатами проведення судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, оціночно-земельної та земельно-технічної експертизи.
-Виділити позивачу у власність земельну ділянку площею 786,1 м2 (7/10 частин) з урахуванням існуючого права власності на земельну ділянку площею 0,0597 га, кадастровий номер 8000000000:85:133:0006, відповідно до варіанту № 2 додатку № 3 до висновку експерта від 03.03.2017 року № 1-03/03 за результатами проведення судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, оціночно-земельної та земельно-технічної експертизи, та межі розподілу прокласти по лініям, запропонованими експертом у цьому варіанті.
-Зобов'язати відповідача не чинити позивачу перешкоди у користуванні земельну ділянку площею 786,1 м2 (7/10 частин) за адресою: АДРЕСА_1 , визначеної відповідно до варіанту № 2 додатку № 3 до висновку експерта від 03.03.2017 року № 1-03/03 за результатами проведення судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, оціночно-земельної та земельно-технічної експертизи.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому відповідач вважає вимоги позивачки безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. У відзиві зазначив, вимоги учасника спільної часткової власності на жилий будинок, який збільшив у ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови або перебудови, можуть бути задоволені, якщо прибудови були проведені з дозволу виконкому місцевої ради і за згодою решти учасників спільної власності. Відповідач вказав, що колишньому співвласнику спірного будинку ОСОБА_4 ніхто із співвласників не надавав згоду на здійснення прибудов або перебудов. Також ніхто із співвласників не надавав згоду на узаконення перебудов в цьому будинку. Таким чином вважає, що частка позивача у спільній власності не підлягає збільшенню за рахунок вказаних добудов та перебудов. Отже не підлягає і виділення в натурі у власність 71/100 частин спірного будинку. Також відповідач зазначив, що згідно вимог законодавства зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв'язку з прибудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою. Отже, навіть, якщо б частка позивача у праві спільної власності на цей будинок підлягала збільшенню за рахунок вказаних добудов та перебудов, то все одно частка позивача у праві користування спірною земельною ділянкою збільшенню не підлягає. Таким чином, відповідач просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
В підготовчому засіданні 13.06.2019 р. закрито підготовче провадження з призначенням справи до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили задовольнити позов з підстав, наведених в ньому, надали пояснення, аналогічні викладеним в позові обставинам.
Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні заперечували проти позову, пояснення надали аналогічні, зазначеним у відзиві, просили відмовити задоволенні позову.
Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємицею ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 19.03.1952 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 купили будинок АДРЕСА_1 у ОСОБА_6 (т.1, а.с.11-14)
За договором купівлі-продажу від 22.10.1956 року ОСОБА_5 продала 2/5 частини будинку, залишивши за собою 1/10 частину. (т.1 а.с.15-16)
Рішенням виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів від 16.03.1981 року № 123 були узаконені самовільно добудовані до будинку: коридор площею 2,7; ванну кімнату площею 3,2 м2; кухню площею 7,2 м2; коридор площею 5,1 м2. (т.1, а.с. 17)
Розпорядженням представника Президента України Подільської районної державної адміністрації міста Києва від 16.05.1994 року № 430 узаконено ОСОБА_4 самовільні прибудови та споруди та внесені зміни в технічну документацію: в 3/5 частини будинку АДРЕСА_1 кухнюплощею 10,2 м2, переобладнані: жилу кімнату площею 7,2 м2; санвузол площею 3,2 м2. (т.1., а.с. 18)
Згідно договору дарування від 21.09.2001 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подарували ОСОБА_4 1/10 частину спірного житлового будинку. (т.1., а.с. 19)
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 отримала у власність 3/5 частин жилого будинку АДРЕСА_1 . (т.1. а.с. 10)
У свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 09.01.2004 року вказано, що спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з: 3/5 частин цього жилого будинку, яке належало померлій на підставі документів, якими є: на частину жилого будинку - договір купівлі-продажу 19.03.1952 року; на 1/10 частину жилого будинку - договір дарування 21.09.2001 року.
Позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що у свідоцтві про право на спадщину за заповітом державний нотаріус не взяла до уваги наявність у спадковій масі узаконених самовільних добудов до будинку і видала свідоцтво на 3/5 спадкового майна, що суперечить фактичному прийнятті спадщини на 7/10 часток будинку.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України.
Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов'язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктів власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.
Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Судами встановлено, що позивачці належить 3/5 частин домоволодіння, при цьому в свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 09.01.2024 року чітко вказано, що спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з: частину жилого будинку - договір купівлі-продажу 19.03.1952 року; на 1/10 частину жилого будинку - договір дарування 21.09.2001 року.
До правовідносин, що виникли між сторонами необхідно застосувати норми ЦК УРСР від 18.07.1963 року, так як спадщина після померлої ОСОБА_4 відкрилась до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно ч. 1 ст. 105 ЦК УСРС 1963 року громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозвіл, або без належного затвердженого проекту, або з істотним відхиленням від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
Відповідно до ст. 152 ЖК УСРС переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, проводяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Пунктом 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572, передбачено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 було самовільно добудовано до спірного будинку коридор площею 2,7; ванну кімнату площею 3,2 м2; кухню площею 7,2 м2; коридор площею 5,1 м2, які потім були узаконені рішенням виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів від 16.03.1981 року № 123.
Потім ОСОБА_4 було самовільно переобладнані у цьому будинку кухню площею 10,2 м2, жилу кімнату площею 7,2 м2; санвузол площею 3,2 м2, які потім узаконені розпорядженням представника Президента України Подільської районної державної адміністрації міста Києва від 16.05.1994 року № 430.
Вищезазначені документи були підставою для внесення змін в технічну документацію та визнання права користування добудовою та переобладнаними приміщеннями.
Рішенням виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів «Про узаконення самовільних добудов до будинку АДРЕСА_1 » та розпорядження представника Президента України Подільської районної державної адміністрації міста Києва «Про узаконення самовільні прибудови та споруди» не є правовстановлюючими документами.
У Додатку № 1 до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року визначено Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Українського РСР.
Вищезазначені документи не входили до вказаного переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Українського РСР.
Таким чином, суд дійшов висновку, що при видачі свідоцтво про право на спадщину державний нотаріус правильно не взяв до уваги документи, якими узаконені самовільні добудову до будинку як спадкову масу.
Крім того, юридична доля поліпшень, зроблених одним із співвласників у спільному майні, підлягає визначенню згідно із положеннями частин третьої-п'ятої статті 357 ЦК України, за змістом яких співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов'язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об'єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту частини першої статті 187 ЦК України, нерозривний зв'язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном у відповідності з домовленістю між співвласниками.
У разі, якщо співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди зробив у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, він набуває право власності на таку добудову (прибудову) виключно, якщо це не порушує прав інших співвласників.
Частки співвласників можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності хоча б однієї із наведених умов поліпшення жодним чином не вплине на зміну часток у праві спільної часткової власності.
Наведені правила частини третьої статті 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. При цьому обов'язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не торкаються іншої частки у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до якої не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов'язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.
У ЦК України встановлюються особливі правила щодо правового регулювання і статусу добудови (прибудови), здійсненої одним із співвласників житлового будинку, іншої будівлі або споруди.
Така добудова (прибудова) не є об'єктом права спільної власності і жодним чином не впливає на розмір часток, а стає об'єктом права власності лише того співвласника, який її зробив, за таких умов: 1) добудова (прибудова) зроблена за рахунок лише цього співвласника, а не інших співвласників;
2) добудова (прибудова) здійснена у встановленому законом порядку, що є необхідною передумовою для державної реєстрації права на нерухоме майно і набуття права власності на нього (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України); 3) добудова (прибудова) не порушує прав інших співвласників, наприклад, не створює для них перешкод у користуванні майном, яке вони здійснюють згідно за домовленістю між собою (частини другої статті 358 ЦК України).
Таким чино, якщо поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не торкаються іншої частки у спільному майні, то не відбувається зміна розміру часток співвласників. (даний правовий висновок визначений у постанова КЦС Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №554/1146/15-ц)
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Таким чином, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про відмову задоволенні позовних вимог про зміну розміру часток співвласників у справі спільної часткової власності.
Щодо позовних вимог про виділення позивачу у власність 71/100 частину житлового будинку слід зазначити таке.
ОСОБА_1 , посилаючись на ст. 364 ЦК України, просила виділити в натурі у власність із майна, що є у спільній частковій власності, 71/100 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , що становить 83,3 м2 відповідно до варіанту № 1 додатку № 2 до висновку експерта від 03.03.2017 року № 1-03/03 за результатами проведення судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, оціночно-земельної та земельно-технічної експертизи.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від площі іншого (інших) співвласників, тобто має складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція № 55).
Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції № 55 поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
Таким чином, при виділі у власність позивачу частини спірного житлового будинку суд першої інстанції повинен був зазначити у судовому рішенні, яка частка виділяється відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об'єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача.
Правовий режим спільної власності має враховувати інтереси усіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Даний правовий висновок визначений у постанові КЦС Верховного суду від 08.03.2023 року у справі 559/1923/17. Аналогічного висновку у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року в справі № 462/1585/16-ц (провадження № 61-6705св20).
Загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати інтереси усіх сторін.
Позивачем не обґрунтовано, яким чином, враховуючи технічні можливості, виділити частину в натурі позивачу, а яку частину будинку виділити саме відповідачу.
Спірний будинок належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, у зв'язку з чим виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється.
Суд звертає увагу, що виділ частки в цьому будинку лише для позивачки неможливий, а відповідач заперечує щодо виділу в натурі частини будинку.
Враховуючи вищевикладене та те, що позивач володіє тільки 3/5 частиною спірного будинку, а не 71/100 частин, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог про виділ в натурі частини спірного будинку слід відмовити.
Щодо позовних вимог про виділення позивачу у власність земельну ділянку площею 786,1 м2 (7/10 частин) слід зазначити наступне.
Згідно частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).
Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п'ята статті 319 ЦК України).
Отже, при вирішенні спору, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно.
Позивачем взагалі не обґрунтовано позовні вимоги щодо виділення позивачу у власність земельну ділянку площею 786,1 м2 (7/10 частин), не надано жодного належного та допустимого доказу, що вона володіє частиною земельної ділянки та на якій підставі вважає, що слід збільшити та виділити 7/10 частин земельної ділянки.
Таким чином, вимоги позивача про виділення позивачу у власність земельну ділянку площею 786,1 м2 (7/10 частин) є безпідставними, не заснованими на законі та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому не підлягають задоволенню.
Оскільки вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є похідними від вимог про виділення позивачу у власність земельну ділянку площею 786,1 м2 (7/10 частин), то в задоволенні вимог в цій частині суд також вважає за необхідне відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, оцінивши пояснення сторін, свідків, надані докази, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки не підлягають задоволенню.
Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
На підставі викладеного,ст. 105 ЦК УСРС 1963 року,ст. 152 ЖК УСРС , ст.ст. 15, 317, 319, 357, 364 ЦК України, ст.ст. 86, 88 ЗК України, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263,264, 265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, -
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Державна реєстраційна служба України, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна», Київська міська рада, Четверта київська державна нотаріальна контора, про зміну розміру часток у праві спільної власності, виділення у власність, зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні земельної ділянки - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текс складено 10.03.2025 року.
Повне найменування учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 );
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 );
третя особа-1 - Державна реєстраційна служба України (місцезнаходження: 02660, м.Київ, вул.Марини Раскової, буд.15; код ЄДРПОУ 37508344);
третя особа-2 - Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна» (місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Трьохсвятительська, буд.4-В, код ЄДРПОУ 03359836);
третя особа-3 - Київська міська рада (місцезнаходження: 01044, м.Київ, вул.Хрещатик, буд.36; код ЄДРПОУ 22883141);
третя особа-4 - Четверта київська державна нотаріальна контора (місцезнаходження: 04071, м.Київ, вул.Верхній Вал, буд.32).
Повний текст складено 10.03.2025 року.
Суддя Н. М. Ларіонова