05 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 921/78/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 (головуюча - Бонк Т. Б., судді: Бойко С. М., Якімець Г. Г.) і рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.05.2024 (суддя - Хома С. О.) у справі
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Державного підприємства «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу»
про стягнення 1 518 382,95 грн
Верховний Суд ухвалою від 06.02.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «Нафтогаз України», позивач, скаржник) на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.05.2024.
Суд, ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, встановив наступне.
АТ «Нафтогаз України» звернулось до суду з позовом до Державного підприємства «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу» (далі - ДП «Кременецьке УПРГ», відповідач) про стягнення 99 436,04 грн 3% річних та 1 418 946,91 грн інфляційних витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 16-219-Б від 30.12.2015 в частині розрахунків за отриманий природний газ.
Господарський суд Тернопільської області рішенням від 29.05.2024, яке залишив без змін Західний апеляційний господарський суд постановою від 13.01.2025, позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 49 718,02 грн 3% річних та 1 418 946,91 грн інфляційних витрат. В іншій частині позову відмовив.
Суди обох інстанцій визнали обґрунтованими та арифметично вірними розрахунки позивача щодо нарахування 3% річних за період з 01.10.2021 по 29.11.2023 та інфляційних витрат за період з 01.10.2021 по 31.10.2023.
У той же час місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольнив клопотання відповідача та зменшив заявлену до стягнення суму відсотків річних на 50%, з метою дотримання балансу інтересів обох сторін, враховавши, зокрема відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану позивача, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача, а також те, що останній повністю сплатив суму боргу позивачу, стягнуту за рішенням суду у справі №921/14/18.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в позові про стягнення 3% річних з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
За доводами скаржника суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 599, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), порушили статті 236, 282 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 15.06.2023 у справі № 921/94/21, від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21, від 07.03.2023 у справі № 910/17556/21, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/1379/20, 922/474/20), від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-Г (927/1074/20), від 24.06.2021 у справі № 904/3177/20, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Суди не врахували, що право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити своє майнове право та інтерес і полягають у відшкодуванні матеріальних втрат останнього від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів. Суди не встановили очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, тоді як розмір відсотків річних відповідає мінімальному розміру, встановленому законом. Наведені ж відповідачем обставини не можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
На предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.
Заперечуючи висновки судів попередніх інстанцій про можливість зменшення відсотків річних, скаржник посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, № 915/880/18, № 912/48/19, №908/1379/17, № 905/600/18 про те, що за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд зазначає, що вказані висновки суду касаційної інстанції щодо правової природи нарахувань за статтею 625 ЦК України є усталеними та загальними для усіх спорів про стягнення відповідних сум боргу, а питання щодо правомірності нарахування позивачем суми заборгованості на підставі наведеної правової норми не є спірним у справі, що переглядається. Натомість питання зменшення розміру процентів річних, яке є спірним у справі, що переглядається, не було предметом судового розгляду у жодній із зазначених справ.
Висновки Верховного Суду, викладені в наведених скаржником справах № 5023/10655/11 (922/1379/20, 922/474/20), № 927/184/13-Г (927/1074/20), № 918/116/19, № 904/3177/20, № 914/2453/21, № 910/15411/21, № 910/17556/21, № 921/94/21 стосуються неможливості зменшення розміру 3% річних без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин.
Разом з тим відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
У цій справі, що розглядається, попередні судові інстанції дослідили обставини справи та наявні у ній докази, застосовуючи дискрецію у вирішенні питання щодо зменшення розміру відсотків річних, надали оцінку аргументам сторін та установили наявність обставин, за яких можливе зменшення розміру заявленої до стягнення пені, навівши відповідні мотиви такого зменшення.
При цьому Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Таким чином правовідносини у справі, яка розглядається, і в зазначених скаржником постановах Верховного Суду, є істотно відмінні за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведених до порівняння постановах Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається, насамперед за змістовим критерієм.
Відтак визначений скаржником виключний випадок для касаційного перегляду судових рішень не підтвердився.
За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою позивача підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» не підлягають.
Керуючись статтями 234, 287, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.05.2024 у справі № 921/78/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.