Справа №761/23420/24
Провадження № 2/752/1942/25
Іменем України
03.03.2025 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Чекулаєва С.О.,
за участі секретаря судового засідання - Пастух З.Ф.
розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у приміщенні суду цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.
За участю:
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника третьої особи
про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 (надалі за текстом також - позивач) звернулася з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом також - відповідач), в якому просила:
-позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, пояснень третьої особи
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем був зареєстрований шлюб, у якому у сторін народилася спільна дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач стверджує, що 29.11.2009, відповідач її побив, після чого вона забрала свої речі та дитину з помешкання де проживала разом з відповідачем, та була змушена поїхати до своєї матері.
11.02.2011 шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний. Відповідач з моменту розірвання шлюбу не бере участі у вихованні дитини; доньку не відвідує; згідно рішення суду виплачує аліменти на утримання дитини у розмірі 600,00 гривень; жодної іншої матеріальної допомоги відповідач не надає.
На думку позивача, у зв'язку з тим, що відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, є всі підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 .
Відповідач своїм процесуальним правом щодо подання відзиву на позов не скористався, водночас у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову; вказав, що не спілкується з дочкою, оскільки в цьому йому чинить перешкоди позивач та чоловік з яким вона проживає; надав докази сплати аліментів.
Від третьої особи до суду надійшов Висновок щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.
Процесуальні дії у справі
26.06.2024 позивач звернулася з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав до Шевченківського районного суду міста Києва.
28.06.2024 ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва справа була передана за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.
30.07.2024 справа надійшла до Голосіївського районного суду міста Києва.
30.07.2024 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею у справі визначений суддя Голосіївського районного суду міста Києва Чекулаєв С.О.
Згідно ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 01.08.2024 відкрито провадження у справі, за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 28.08.2024.
14.08.2024 до суду надійшла заява від третьої особи - Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про розгляд справи без участі їх представника.
28.08.2024 підготовче судове засідання не відбулося у зв'язку з відсутністю у суді енергопостачання; підготовче судове засідання відкладено на 18.09.2024.
18.09.2024 підготовче судове засідання було відкладено до 28.10.2024 у зв'язку з відсутністю Висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність або недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
04.10.2024 до суду надійшла заява від третьої особи - Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про розгляд справи без участі їх представника, а також був наданий Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.
28.10.2024 підготовче судове засідання було відкладено на 06.11.2024 у зв'язку з клопотанням відповідача, який заявив про неможливість проведення підготовчого судового засідання без участі представника третьої особи.
06.11.2024 ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні на 10.01.2025.
10.01.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 22.01.2025.
22.01.2025 у судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила суд позов задовольнити. Відповідач заперечив що задоволення позову та просив суд відмовити в його задоволенні. У зв'язку з необхідністю з'ясувати думку дитини щодо заявленого позову, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 24.02.2025.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні, дослідивши її матеріали, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні учасників справа та заслухавши показання свідків, думку самої дитини, суд, відповідно до статті 244 ЦПК України оголосив 24.02.2025 про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив про проголошення судового рішення 03.03.2025.
Фактичні обставини справи встановлені судом
13.06.2009 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було зареєстровано шлюб Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м.Києві, про що зроблено відповідний актовий запис за №419 в Книзі реєстрації шлюбів та видане Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 9). Прізвище дружини змінено з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 ».
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується наявною матеріалах справи копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 18).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.02.2011 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Згідно Висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації щодо доцільності позбавлення батьківських прав від 02.10.2024 №109-5649 (а.с.62-63), встановлено, що відповідач, після розірвання шлюбу, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків та надання всебічної допомоги у вихованні доньки, піклування про її стан здоров'я. Після розірвання шлюбу, відповідач бачив доньку лише декілька разів; не цікавився станом здоров'я ОСОБА_7 ; ігнорує загальні потреби неповнолітньої; батьківські збори за місцем навчання дитини не відвідує; дитина залишилася на вихованні та утриманні позивача; відповідач має заборгованість по аліментам у розмірі 91 490,00 гривень. Враховуючи викладені факти та обставини, а також положення СК України, Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно його неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 .
Згідно наявної в матеріалах справи характеристики ОСОБА_3 , виданої закладом освіти - «Ліцей №3 Подільського району» (а.с.17), ОСОБА_7 виховує мати - ОСОБА_8 ; батько успішністю дочки не цікавиться; батьківські збори не відвідує.
Суд також встановив, що згідно рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06.03.2015 у справі № 761/5987/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, було визначено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі, що становить 575,00 гривень, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 15.07.2014.
В судовому засіданні відповідач надав суду несистематизовані квитанції про переказ грошових коштів отримувачу - « ОСОБА_2 », призначення платежу - «аліменти» за різні дати починаючи з 2011 року по 2018 рік (а.с.78-98).
Водночас відповідач не зміг чітко пояснити, чи були вказані платежі сплачені саме як аліменти на дитину ОСОБА_3 чи як аліменти на утримання позивача.
Згідно платіжної інструкції №26535 від 25.07.2024 (а.с.99) з ОСОБА_2 були стягнуті на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 42 813,82 гривень із вказанням у графі призначення платежу - «№2-7903/10 ОСОБА_2 НОМЕР_3 Кошти за ВД стягнуті на користь стягувача. Аліменти».
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого Голосіївським відділом державної виконавчої служби у місті Києві від 12.09.2024 № 22119577 (а.с.71-73) згідно виконавчого листа №2-14334/10 від 01.10.2010 виданого Шевченківським районним судом міста Києва, станом на 01.09.2024 заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 становить 98 612,95 гривень.
Також суд встановив, що відповідач має інших дітей, а саме ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.104) та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.105).
В судовому засіданні 10.01.2025 були допитані як свідки, зі сторони позивача: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та зі сторони відповідача ОСОБА_15 .
Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у своїх показаннях повідомили, що неповнолітня ОСОБА_3 проживає разом із своєю матір'ю - ОСОБА_1 ; батько - ОСОБА_2 у вихованні та забезпеченні дитини участі не бере.
Свідок ОСОБА_15 у своїх показаннях суду повідомила, що причиною розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем стала неналежна поведінка саме ОСОБА_1 ; відповідач неодноразово намагався відновити свої відносини з дочкою проте не міг цього зробити у зв'язку з протидією позивача та її нового чоловіка.
У судовому засіданні 24.02.2025, в присутності представника Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації суд безпосередньо з'ясував думку неповнолітньої ОСОБА_3 (15 років), яка висловила своє небажання спілкуватися з батьком, відновлювати з ним будь-які відносини; повідомила, що взагалі не пам'ятає відповідача, який ніколи до неї не приходив, не забезпечував її потреби, не дарував подарунків; вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо неї відповідатиме її інтересам; просить позов задовольнити.
Мотиви, з яких суд дійшов висновків та закон, яким керувався суд
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
Також у цій справі («Хант проти України») суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2020 у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.10.2019 у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному и міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11.09.2020 у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29.04.2020 у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13.04.2020 у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11.03.2020 у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
У справі, яка розглядається суд встановив, що відповідач - ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з позивачем (тобто з 2011 року) не спілкувався та не вживав активних заходів для відновлення спілкування зі своєю дочкою - ОСОБА_16 .
Будь-яких об'єктивних перешкод для спілкування відповідача з дитиною, які б існували протягом всього цього періоду суд не встановив.
Пояснення відповідача, що він не міг підтримувати зв'язок з дочкою через протидію позивача та її нового чоловіка суд не вважає належними, оскільки по-перше, доказів такої поведінки позивача до суду не надано, по-друге, за період близько 13 років особа, яка має право та бажання спілкуватися зі своєю дитиною не позбавлена законних шляхів забезпечити таке спілкування.
Доказів того, що ОСОБА_2 звертався до суду з метою врегулювання спору щодо виховання дитини, або для встановлення порядку побачення з дитиною до суду не надано.
Водночас відповідач повідомив суд, що звертався у 2018 році з позовом про зменшення розміру аліментів на утримання дочки - ОСОБА_3 (а.с.100-103), вважаючи, що аліменти визначені у твердій грошовій сумі у розмірі 575,00 гривень, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, є надмірними.
Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у своїх показаннях повідомили, що відповідач не спілкується з дитиною та не бере участі у її вихованні та матеріальному забезпеченні.
Водночас свідок ОСОБА_15 , яка є матір'ю відповідача, у своїх показаннях суду вказувала більше на причини розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем і на неналежну поведінку ОСОБА_1 як дружини.
Суд зазначає, що заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав відносно його дочки - ОСОБА_3 та висловленого усно бажання спілкуватися з дитиною не підкріплюється активними діями зі сторони відповідача спрямованими на відновлення такого спілкування.
Суд враховує те, що навіть після подання позивачем позовної заяви про позбавлення відповідача батьківських прав у червні 2024 року, і протягом всього часу розгляду справи у суді, відповідач не вчиняв жодних дій для налагодження стосунків із дочкою, що свідчить про малоймовірність зміни його поведінки у майбутньому.
Суд звертає увагу, що хоча наявна заборгованість відповідача зі сплати аліментів на утримання дочки, станом на 01.09.2024 у загальному розмірі 98 612,95 сама по собі не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, проте, свідчить у сукупності з іншими доказами про те, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від матеріального забезпечення своєї дитини.
Така поведінка відповідача, свідчить про його свідоме та винне ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини, піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя та є підставою, згідно пункту 2 частини першої статті 164 СК України, для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його дочки - ОСОБА_3 .
При ухвалені рішення суд враховує Висновок органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 02.10.2024 за №109-5649 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дочки - ОСОБА_3 , а також суд враховую думку самої неповнолітньої дитини (15 років), яка висловлена в судовому засіданні, та свідчить про категоричне небажання ОСОБА_17 спілкуватися з батьком, який, із самого її народження, не виявляв до неї жодного батьківського піклування.
Суд, з огляду на обставини справи, вважає малоймовірною зміну поведінку відповідача щодо його спілкування та забезпечення дитини у кращу сторону, оскільки, окрім слів та заяв відповідача про його бажання брати участь у житті дочки, жодних активних дій ним у цьому напрямку не вчиняються.
Водночас, висловлене відповідачем у суді бажання здійснювати свої батьківські права та обов'язки, без реальних вчинків, реального піклування про дитину, в жодному разі не може свідчити та не свідчить про те, що відмова у задоволенні цього позову та збереження батьківських прав відповідача відповідатиме інтересам дитини.
Враховуючи вказані вище обставини, досліджені докази та поведінку учасників справи, керуючись найкращими інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків, при цьому зважаючи, що позбавлення батьківських прав, не звільняє відповідача від обов'язку щодо утримання дитини, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 .
Суд вважає за необхідне роз'яснити, що правовими наслідками позбавлення батьківських прав є: 1) втрата особистих немайнових прав щодо дитини та звільнення від обов'язків щодо її виховання (водночас особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини); 2) неможливість бути законним представником дитини; 3) втрата права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) неможливість бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) позбавлення права одержання в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які особа могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрата інших прав, заснованих на спорідненості з дитиною.
Згідно частини першої статті 168 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною.
Згідно статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.
Оскільки позивач у позовній заяві не просила про збільшення розміру аліментів на дитину призначених за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.03.2015 у справі № 761/5987/15-ц, суд у цій справі не приймає рішення про стягнення з відповідача аліментів на дитину, згідно положень частини третьої статті 166 СК України.
Керуючись статтями: 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України, статтями: 150, 164, 165, 166, 182-184 СК України, суд,-
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ), батьківських прав щодо неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.О. Чекулаєв