05.03.2025 Справа № 756/6458/24
Унікальний 756/6458/24
Провадження №2/756/394/25
26 лютого 2025 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:
головуючого судді Диби О.В.,
за участю секретаря Загороднюк В.В.,
представника позивача Кравченко О.М.,
представника відповідача адвоката Боркова С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат,
Позивач звернувся із позовом до відповідача про стягнення заборгованості, в якому зазначив, що відповідно до укладеного договору №K3T0GA15006339 від 04.07.2007 ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 143220 доларів США на наступні цілі: на споживчий кредит у розмірі 130 000 доларів США та на сплату страхових платежів у розмірі 13 220 доларів США, строком до 04.07.2017, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. Відповідач свої зобов'язання за договором не виконує, не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 05.10.2010 складає 196 033,13 доларів США.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.12.2010 у справі №2-13719/10, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» в рахунок погашення кредитного договору №K3T0GA15006339 від 04.07.2007 суму коштів у розмірі 1 550 402,45 грн.
В подальшому, Оболонським ВДВС м. Києва на виконання вказаного рішення суду було відкрито виконавче провадження НОМЕР_3.
27.06.2013 Оболонським ВДВС м.Києва винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
13.01.2014 Богунським ВДВС Житомирського МРУЮ відкрито виконавче провадження НОМЕР_2.
Постановою Богунського ВДВС Житомирського МРУЮ від 29.04.2016 виконавчий лист повернуто стягувачу у зв'язку з відсутністю майна та коштів, на які можливо звернути стягнення.
Як зазначає позивач, в період з 01.05.2016 по 31.07.2017 за кредитним договором №K3T0GA15006339 від 04.07.2007 відбулося погашення боргу на суму 469 858,59 грн.
Оскільки внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов'язання у позивача виникло право на отримання сум передбачених ст.625 ЦК України, позивачем було нараховано 3% річних у розмірі 97 337,77 грн. та інфляційне нарахування у розмірі 236 276,52 грн., які позивач просить стягнути з відповідача, а також судові витрати по справі.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10.06.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, вказував, що відсутня інформація щодо того, яким чином і скільки було стягнуто з відповідача за період перебування виконавчого провадження на примусовому виконанні, зазначив, що в ході виконавчого провадження реалізовано автомобіль відповідача, про що стороною позивача не зазначено, а також чи було зараховано суму реалізації до суми погашення, при цьому копію виконавчого листа до матеріалів справи не надано, його місцезнаходження невідоме, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини.
Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
У відповідності до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Оскільки ст.625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 (справа №14-10цс18) та від 04.07.2018 (справа №14-154цс18) містяться висновки, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому, для застосування ч.2 ст. 625 ЦК України необхідним є встановлення обсягу грошового зобов'язання, що виникло у боржника перед кредитором.
За наведеним у ч.2 ст. 625 ЦК України регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч.2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
За період після прострочення повернення позики після закінчення дії кредитного договору підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06.12.2007).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2023 у справі №554/9126/20 (провадження №61-13760сво21) зазначено наступне: «Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства».
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі №757/44680/15-ц (провадження №61-32171сво18).
Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.11.2022 в справі №285/3536/20 (провадження №61-261св22)».
Такі ж правові підходи також застосовано, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №753/369/21 (провадження №61-5785св23), що свідчить про сталість судової практики з питання застосування ст. 625 ЦК України у натуральному зобов'язанні.
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: натуральним зобов'язання (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності; законодавець в п. 4 ч.1 ст. 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов'язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред'явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов'язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в п. 4 ч.1 ст. 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред'явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності; очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов'язанні має бути й стосовно 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов'язанні. Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги; приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 в справі №757/44680/15-ц (провадження №61-32171сво18) зроблено висновок, що «натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку».
Як зазначено стороною позивача в позовній заяві, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.12.2010 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» в рахунок погашення кредитного договору №K3T0GA15006339 від 04.07.2007 суму коштів у розмірі 1550402,45 грн. Вказане рішення набрало законної сили, на час звернення до суду з позовом не виконане. Відкритих виконавчих проваджень щодо виконання вказаного рішення немає, виконавчий лист про стягнення зазначеної суми коштів ні в приватного, ні в державного виконавця на примусовому виконанні не перебуває.
Враховуючи заявлені позовні вимоги та підстави, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, враховуючи, що можливість забезпечення примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.12.2010 втрачена, підстави для задоволення позову про стягнення 3% річних нарахованих на грошове зобов'язання визначене таким рішенням, а також інфляційного збільшення суми боргу відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення 3% річних та інфляційних втрат - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Повний текст рішення складено 05.03.2025.
Суддя: Олексій ДИБА