18 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 260/6964/24 пров. № А/857/32714/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Носа С.П.;
суддів: Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.;
за участю секретаря судового засідання: Вовка А.Ю.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 260/6964/24 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ про визнання протиправною та скасування постанови,-
суддя у І інстанції Ващилін Р.О.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
06 листопада 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - позивач, ГУ ПФУ в Закарпатській області) звернулося у Закарпатський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (далі - відповідач, ВПВР УЗПВР у Закарпатській області Західного МРУ МЮ), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ Білинця В.О. про накладення штрафу від 16.10.2024 року у розмірі 5100,00 грн. у виконавчому провадженні №73124873.
Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що ним у добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження було виконано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду №260/1797/23. Однак, 30 жовтня 2023 року на адресу ГУ ПФУ в Закарпатській області надійшла постанова відповідача про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим судом першої інстанції в адміністративній справі №260/1797/23. Після отримання позивачем постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ про відкриття виконавчого провадження №73124873 від 24.10.2023, ГУ ПФУ в Закарпатській області повідомило відповідача про виконання рішення суду у виконавчому провадженні №73124873 у добровільному порядку. Незважаючи на добровільне виконання позивачем рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.05.2023 у справі №260/1797/23, державний виконавець виніс оскаржену постанову, з якою Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не згідне, тому і звернулося до суду першої інстанції за захистом свої прав.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови - відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій висловив прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт свою апеляційну скаргу мотивує тими ж доводами, що наводились ним у позовній заяві та вважає, що судом першої інстанції протиправно не взяті їх до уваги.
Відповідач не скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення - без змін з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року в адміністративній справі №260/1797/23 задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Закарпатській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.11.2022 про поновлення виплати пенсії. Зобов'язано ГУ ПФУ в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2022 про поновлення виплати пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Дане рішення набрало законної сили 22 серпня 2023 року.
19 вересня 2023 року Закарпатським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист в адміністративній справі №260/1797/23.
02 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - Відділ примусового виконання рішень) із заявою, в якій просив відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого в адміністративній справі №260/1797/23.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Білинця В.О. від 24.10.2023 ВП №73124873 відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа та зобов'язано боржника виконати таке рішення суду протягом 10 робочих днів.
06 листопада 2023 року ГУ ПФУ в Закарпатській області надіслало до Відділу примусового виконання рішень листа, в якому повідомило про добровільне виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду №260/1797/23 у зв'язку з чим просило закінчити виконавче провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Для підтвердження добровільного виконання рішення суду першої інстанції у справі №260/1797/23 відповідач долучив копію рішення №39 від 20.09.2023 про відмову у поновленні виплати пенсії за вислугу років, мотивуючи відсутністю документів, необхідних для визначення умов поновлення пенсійної виплати особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
За результатами розгляду листа ГУ ПФУ в Закарпатській області державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Білинець В.О. дійшов висновку про фактичне повне виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду №260/1797/23 від 24.05.2023, з огляду на що постановою від 08.11.2023 закінчив виконавче провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом про захист його прав.
За результатами розгляду зазначеного адміністративного позову, суд першої інстанції прийняв рішення від 11 квітня 2024 року в адміністративній справі №260/999/24, яким визнав протиправну та скасував постанову про закінчення виконавчого провадження від 08.11.2023 року державного виконавця Білинець В.О. у виконавчому провадженні ВП 73124873.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Білинця В.О. від 15.04.2024 ВП №73124873 відновлено виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа.
На виконання такої постанови державного виконавця з метою підтвердження добровільного виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року в адміністративній справі №260/1797/23 ГУ ПФУ в Закарпатській області супровідним листом від 19.04.2024 повторно направило рішення №39 від 20.09.2023 про відмову у поновленні виплати пенсії за вислугу років.
23 квітня 2024 року державний виконавець скерував на адресу ГУ ПФУ в Закарпатській області вимогу №73124873/5-2458, в якій вимагав розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2022 про поновлення виплати пенсії та прийняти рішення з урахування висновків суду. При цьому зобов'язав надати відповідь в строк до 3 робочих днів з моменту надходження такої вимоги.
Листом від 01.05.2024 ГУ ПФУ в Закарпатській області повідомило державного виконавця, що судове рішення було виконано в межах покладених зобов'язань з врахуванням висновків суду. Зауважено, що у Головному управлінні відсутні копії пенсійної справи заявника або електронна пенсійна справа, а спеціалістами ГУ ПФУ в Закарпатській області було вжито усі можливі заходи щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Білинця В.О. від 16.10.2024 ВП №73124873 за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, на ГУ ПФУ в Закарпатській області накладено штраф у розмірі 5100,00 грн.
Позивач вважаючи постанову відповідача від 16.10.2024 ВП №73124873 протиправною, звернувся до суду першої інстанції з позовною вимогою про її скасування.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 1 ст. 1 Закону № 1404 виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Нормами ст. 5 Закону №1404 передбачено, що примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404 підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Ст. 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Отже, Конституцією України проголошено принцип обов'язковості судового рішення, що є однією із складових принципу правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово наголошував, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Якщо вбачати у ст. 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 р.).
Ч.ч. 2, 4 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Зазначений принцип закріплений також в українському законодавстві про виконавче провадження. Так, зокрема, одними з основних засад виконавчого провадження, визначеними Законом, є обов'язковість виконання рішень та розумність строків виконавчого провадження (ч. 1 ст. 2 Закону).
Норми статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 1402-VIII 02.06.2016 також регламентують обов'язковість судових рішень. Так, зокрема, ч. 2 ст. 13 зазначеного законодавчого акта визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно ч. 4 ст. 18 Закону №1404 вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону №1404, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Ч. 4 ст. 19 Закону №1404 передбачає обов'язок сторін виконавчого провадження невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону №1404, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Нормами ч. 2 ст. 63 Закону №1404 передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.05.2023 №260/1797/23 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Закарпатській області задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Закарпатській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.11.2022 про поновлення виплати пенсії. Зобов'язано ГУ ПФУ в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2022 про поновлення виплати пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Таким рішенням суду боржника зобов'язано вчинити конкретні дії, а саме: розглянути заяву ОСОБА_1 , за результатами чого прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Суд першої інстанції приймаючи таке рішення прийшов до висновку, що необхідність витребування матеріалів паперової пенсійної справи стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території. А оскільки позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, то він до таких не належить.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що позивач як громадянин України має право на отримання пенсії, призначеної йому відповідно до законодавства України. Маючи статус внутрішньо переміщеної особи, позивач має право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання.
Разом з тим, конституційне право позивача на вже призначену пенсію не може бути поставлено у залежність від місцезнаходження його пенсійної справи, а відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у виплаті пенсії.
Однак, ГУ ПФУ в Закарпатській області розглядаючи повторно на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.05.2023 у справі №260/1797/23 заяву ОСОБА_1 , прийняло рішення про відмову у поновленні виплати пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для визначення умов поновлення пенсійної виплати особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Таким чином, аналізуючи наведені вище рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 у справі №260/1797/23 та рішення відповідача №39 від 20.09.2023 про відмову у поновленні виплати пенсії за вислугу років в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прийняте ГУ ПФУ в Закарпатській області рішення прямо суперечить висновкам Закарпатського окружного адміністративного суду, наведеним в рішенні від 24.05.2023 №260/1797/23.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 229 ч. 4, 243 ч. 3, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 260/6964/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Н. В. Ільчишин
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 28 лютого 2025 року.