Справа № 640/23597/19 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
19 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Беспалов О.О.
Заїка М.М.
за участі:
секретар с/з Кващук Т.А.
пр-к відповідача Кутєпов О.Є.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, поновлення на посаді, стягнення коштів
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора № 1309-ц від 29 жовтня 2019 року про звільнення позивача з посади старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31 жовтня 2019 року;
- поновити позивача на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора призначити (перевести) позивача на рівнозначну посаду прокурора чи адміністративну посаду в Офісі Генерального прокурора;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, обрахованого з моменту звільнення по 15 січня 2020 року, враховуючи, що розмір середньоденного заробітку позивача складає 1817,02 грн.;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, обрахованого з 16 січня 2020 року по дату винесення судового рішення, враховуючи, що розмір середньоденного заробітку позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» та пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 складає 6995,53 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що його звільнення є незаконним та безпідставним, оскільки відповідачем, на його думку, порушено норми Конституції України, звужено зміст та обсяг прав і свобод людини, при цьому, відповідачем було проігноровано, що звільнення з посади старшого слідчого в особливо важливих справах на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є неможливим, адже на слідчих органів прокуратури, зокрема й на позивача, не поширюються положення Закону України «Про прокуратуру» та вимоги про подання заяви про проходження атестації. Також посилався на те, що в наказі про звільнення відсутні конкретні підстави звільнення, що призводить до правової невизначеності. Зазначав, що поняття «прокурор органу прокуратури», визначений в Законі України «Про прокуратуру», не охоплює поняття слідчого прокуратури. У зв'язку з цим, підстави для звільнення, визначені ст. 51 Закону № 1697, до нього не можуть бути застосовані, натомість, підстави звільнення слідчого прокуратури врегульовано нормами КЗпП. Зауважував, що правові наслідки неподання заяви про намір пройти атестацію у вигляді звільнення встановлені саме для прокурорів, а не для слідчих прокуратури. Крім того, позивач зазначав, що єдиною та головною умовою формування кадрових комісій є створення Офісу Генерального прокурора. Проте, на момент його звільнення накази про ліквідацію чи/або реорганізацію Генеральної прокуратури України та про скорочення штатної чисельності не видавалися, посаду ну він займав станом на 29.10.2019, не скорочено.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 20 липня 2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій Верховний Суд у постанові від 20 липня 2023 року вказував, що вирішуючи питання правомірності застосування до позивача положень Законів № 1697-VII і №113-IX в цілому, суди попередніх інстанцій у цій частині послалися виключно на норму пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, не зробивши жодних висновків щодо застосування або тлумачення цієї норми закону у системному зв'язку з іншими нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
Також, Верховний Суд зауважив, що станом на час виникнення спірних правовідносин, зазначена норма не , хоча і регулювала питання переведення слідчих органів прокуратури на посаду прокурора у реформованих органах прокуратури, але не означала застосування до таких осіб усіх професійних процедур, обов'язкових для посади прокурора. Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що на момент видачи оскаржуваного наказу, у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача з посади старшого слідчого в особливо важливих справах на підставі пп.1 п.19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, оскільки чинна на той час редакція Закону не передбачала застосування вказаного пункту до слідчих органів прокуратури.
Разом з тим, направляючи справу на повторний розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд вказував на необхідність дослідження обставин справи в частині поновлення позивача на попередній посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які судами попередніх інстанцій не досліджувалися.
При повторному розгляді справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 1309-ц від 29 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31 жовтня 2019 року;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 01 листопада 2019 року;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 002 356,07 грн;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалене рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Також, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Офіс Генерального прокурора подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалене рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апелянта, обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийняте ним відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2024 року та 09 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзивів на апеляційні скарги, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Також, відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2024 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Разом з тим, рішенням Вищої ради правосуддя від 29.10.2024 № 3148/0/15-24 ОСОБА_2 було звільнено з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до ч. 9 ст. 31 КАС України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ у разі, коли суддя-доповідач із складу колегії суддів у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкоджати розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
Згідно п. 3.3.3 Засад використання автоматизованої системи у Шостому апеляційному адміністративному суді у випадках, передбачених п. «б» п. 3.3.1, передача справи до Відділу забезпечення судового процесу для здійснення повторного автоматизованого розподілу здійснюється суддею (помічником судді) за актом прийому-передачі. У разі, якщо залишок нерозглянутих справ, що передаються до Відділу забезпечення судового процесу для здійснення повторного автоматизованого розподілу з підстав, передбачених п. «б» п. 3.3.1, перевищує 5 справ, повторний автоматизований розподіл здійснюється виключно на підставі відповідного рішення зборів суддів.
Рішенням зборів суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024 вирішено здійснити повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебували у провадженні судді ОСОБА_2
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дану справу передано до розгляду наступної колегії суддів: головуючий суддя - Грибан І.О., судді - Беспалов О.О., Заїка М.М.
20 листопада 2024 року справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29 січня 2025 року.
Окрім цього, 23 січня 2025 року позивачем подано на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду додаткові пояснення по справі №640/23597/19.
29 січня 2025 року у судовому засіданні оголошено по справі перерву до 19 лютого 2025 року.
14 лютого 2025 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У судове засідання позивач не з'явився та явку уповноваженого представника до суду не забезпечив. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити.
Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач працював в органах прокуратури України з 04 грудня 2006 року. Наказом Генерального прокурора від 03 червня 2016 року № 641-ц позивача призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
Верховною Радою України прийнято Закон України № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі також - Закон № 113-ІХ), яким передбачено створення у системі органів прокуратури Офісу Генерального прокурора.
Позивачем не подавалась заява до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора за формою, визначеною чинним законодавством та про намір пройти атестацію у зв'язку з реформуванням органів прокуратури.
У зв'язку з цим, наказом Генерального прокурора від 29 жовтня 2019 року № 1309-ц, позивача звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону від 25 вересня 2019 року).
Вважаючи наказ суб'єкта владних повноважень про звільнення з займаної посади протиправними, а своє право порушеним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження правомірності його рішень.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року (далі - Закон №1697-VII).
Згідно статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Статтею 14 Закону № 1697-VII, у зв'язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ, передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
Згідно з пунктом 21 № 113-IX у тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Абзацом 1 та 2 пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
Пунктами 4-6 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України». Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Пунктом 7 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Згідно з пунктом 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Так, на виконання норм розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур (далі - Порядок № 221).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Атестація слідчих органів прокуратури відбувається за процедурою, передбаченою для прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур відповідно до цього Порядку.
Пунктом 5 розділу І Порядку № 221 визначено, що предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Відповідно до пунктів 9, 10 розділу І Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви, зокрема, прокурора Генеральної прокуратури України про переведення на посаду в Офісі Генерального прокурора, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Така заява подається у строк до 15 жовтня 2019 року (включно) та підписується прокурором особисто. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку, в редакції, що діяла на час спірних правовідносин.
За приписами підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Наказом Генеральної прокуратури України від 23.08.2018 №168 затверджено Положення про Головне слідче управління Генеральної прокуратури України (далі - Положення).
Згідно пунктів 1.1 і 3.1 цього Положення Головне слідче управління Генеральної прокуратури України (далі - Головне управління) є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України (на правах Департаменту), одним із основних завдань якого є організація та проведення відповідно до вимог пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України та пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України досудового розслідування кримінальних правопорушень.
До складу Головного управління, зокрема, входять: управління з розслідування особливо важливих справ, управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки, управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, кожне з яких діє у складі відповідних відділів. До складу управління з розслідування особливо важливих справ входить третій відділ з розслідування кримінальних проваджень (п. 2.1 Положення)
До штату структурних підрозділів Головного управління входять прокурори, старші слідчі та слідчі в особливо важливих справах, а також головні, провідні спеціалісти, спеціалісти, старший інспектор (п. 2.5 Положення)
Наразі, колегія суддів зазначає, що позивач, як старший слідчий в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, в розумінні пункту 17 частини 1 статті 3 КПК України, виконував обов'язки слідчого органу досудового розслідування, службове становище і процесуальний статус якого, з огляду на приписи статей 36 і 40 КПК України, статей 22-26 Закону №1697-VII, є відмінними від правового статусу прокурора.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 640/22657/19, суд сформував правовий висновок щодо застосування пунктів 7, 9, 10, підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, абзацу 2 пункту 2 розділу I Порядку № 221 до слідчих органів прокуратури.
У вказаній справі Верховний Суд зазначив, що приписи пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що визначали порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII під час проведення їхньої атестації, стосувалися виключно прокурорів. При цьому системний аналіз положень Закону № 113-ІХ у взаємозв'язку з положеннями Закону № 1697-VII не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону № 113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні «прокурори».
Верховний Суд указав, що норма пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, яка була єдиною в цьому Законі станом на час виникнення спірних правовідносин, що стосувалася слідчих органів прокуратури і передбачала можливість їх переведення на посаду прокурора у реформованих органах прокуратури за умови успішного проходження ними атестації, не означала застосування до таких осіб усіх професійних процедур, обов'язкових для посади прокурора, а також можливість звільнення їх з посад слідчих в разі непроходження або неуспішного проходження атестації для зайняття посади прокурора.
Таким чином, Верховний Суд висловив позицію, що позивачі, перебуваючи на посадах слідчих органів прокуратури, а не прокурора Генеральної прокуратури України, не могли бути звільнені на підставі пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX, позаяк редакція цієї норми, чинна станом на дату видання оскаржуваних в наведених справах наказів про звільнення позивачів, яка регулювала звільнення із посади у випадку, зокрема, неподання заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора і намір пройти атестацію, стосувалася виключно прокурорів.
Аналогічні висновки наведені й у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 640/25387/19, від 30 серпня 2022 року у справі № 640/1514/20, від 27 жовтня 2022 року у справі № 640/3612/20, від 31 січня 2023 року у справі № 160/7620/20, № 640/23690/19, від 11.04.2024 у справі № 640/22750/19.
Позивач, обіймаючи посаду старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, не виконував повноваження прокурора, передбачені КПК України і Законом №1697-VII, а отже, не мав статусу прокурора, що виключало можливість застосування до нього станом на день звільнення (29 жовтня 2019 року) положень Закону №1697-VII, в тому числі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону щодо звільнення прокурора з посади з підстави ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Враховуючи висновки Верховного суду наведені у вищевказаних постановах, колегія суддів вважає, що питання подальшого перебування позивача на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, мало вирішуватися в інший спосіб, аніж звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII.
Фактично оскаржуваним наказом Генерального прокурора від 29.10.2019 №1309ц позивача незаконно звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII, що є достатньою підставою для поновлення його на попередній роботі (без надання оцінки іншим підставам позову та апеляційної скарги відповідача) з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність наказу Генерального прокурора № 1309ц від 29 жовтня 2019 року щодо звільнення позивача з посади старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 жовтня 2019 року, з підстав, не поширення на позивача як слідчого органів прокуратури пункту 9 частини 1 статті 51 цього Закону, як можливість звільнення останнього з займаної посади.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права буде поновлення позивача на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 01 листопада 2019 року.
Частиною 2 статті 235 Кодексу про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Отже, у разі поновлення незаконно звільненого працівника відшкодуванню підлягає середній заробіток за час незаконного недопущення його до роботи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено з довідки Генеральної прокуратури України від 16 грудня 2019 року №18-1185зп, середньоденна заробітна плата позивача складає 1 817,02 грн.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в цьому випадку з 01 листопада 2019 року по 29 березня 2024 року.
Кількість днів вимушеного прогулу, які підлягають оплаті за період з 01 листопада 2019 року по дату прийняття рішення в цій справі складає 1102 днів (робочих).
Таким чином, у зв'язку з незаконним звільненням з відповідача на користь позивача потрібно стягнути 2002356,07грн. (1102 х 1817,02 грн) середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання обов'язкових податків і зборів.
Щодо питання застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, колегія суддів зазначає про безпідставність відповідних доводів, оскільки положення пункту 10 Порядку, що регулюв це корегування при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, була виключена постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100», яка набула чинності 12 грудня 2020 року.
Щодо вимог позивача про негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі заробітної плати за один місяць, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Тобто, в даному випадку, закон прямо визначає порядок виконання судового рішення щодо зазначених питань без урахування дискреції суд.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 01 листопада 2019 року та стягнення на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 38157,42 грн. - підлягає до задоволення.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги позивача частково спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги позивача в межах спірних правовідносин частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що, на переконання колегії суддів, є достатньою правовою підставою для зміни спірного рішення.
Поряд з цим, доводи апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду та відмови в задоволенні позовних вимог, позаяк не містять аргументовані доводи щодо дотримання вимог закону при звільненні ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року змінити в мотивувальній та резолютивній частинах.
Доповнити резолютивну частину рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року абзацом шостим та сьомим такого змісту:
- звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 01 листопада 2019 року.
- звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 38157,42 грн. (тридцять вісім тисяч сто п'ятдесят сім гривень 42 копійок).
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: О.О. Беспалов
М.М. Заїка
(повний текст постанови складено 10.03.2025р.)