Справа №276/1958/24
Провадження № 1-кп/293/91/2025
10 березня 2025 рокуселище Черняхів
Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
представників потерпілої ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12024060460000159 від 25.05.2024 по обвинуваченню ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Старий Бобрик Володарсько-Волинського району Житомирської області, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч.1 ст. 286-1 КК України, -
13.09.2024 до Черняхівського районного суду Житомирської області з Житомирського апеляційного суду в порядку ст. 34 КПК України надійшов затверджений 23.08.2024 прокурором Хорошівського відділу Коростишівської окружної прокуратури ОСОБА_3 обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч.1 ст. 286-1 КК України.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що 24.05.2024 близько 22 год. 30 хв. водій ОСОБА_4 , в порушення вимог пунктів 1.5, 1.7, 2.1 «а», 2.3 «б», 2.3 «д», 2.9 «а», 11.3 та 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №3306 від 10.10.2001, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за відсутності посвідчення водія на право керування транспортним засобами, керував автомобілем марки «ВАЗ» моделі «21101», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухався ним по зустрічній смузі руху поблизу будинку №6, що по вул. Миру в с. Старий Бобрик Новоборівської ОТГ Житомирського району Житомирської області в напрямку автодороги «Виступовичі-Житомир-Могилів-Подільський.
У вказаний день, час та місці, водій ОСОБА_4 в силу свого алкогольного сп'яніння, проявив небезпечність і неуважність до дорожньої обстановки та її змін, невірно оцінив дорожню обстановку і в порушення вимог пунктів 1.5, 1.7, 2.1 «а», 2.3 «б», 2.3 «д», 2.9 «а», 11.3 та 12.3 Правил дорожнього руху, маючи технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки, своєчасно не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу, не переконався, що це буде безпечним та не створите перешкоди або небезпеку іншим учасникам, змінні напрямок руху, виїхав на зустрічну смугу та рухаючись, передньою лівою частиною керованого ним транспортного засобу здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка йшла по узбіччю дороги в зустрічному напрямку.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому середньої третини лівої стегнової кістки, який утворився від дії тупого твердого предмету та відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості як такий, що не є небезпечним для життя, але призвів до тривалого розладу здоров'я.
Крім того, одразу після наїзду на пішохода ОСОБА_8 водій ОСОБА_4 , будучи причетним до скоєння даної дорожньо-транспортної пригоди, в порушення вимог пункту 2.10 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, не вжив усіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій ОСОБА_8 не викликав карету швидкої медичної допомоги, не відправив потерпілу до лікувального закладу, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган поліції, не вжив усіх можливих заходів для збереженням слідів пригоди, а натомість, з метою уникнення відповідальності за скоєне зник з місця пригоди, чим завідомо залишив без допомоги потерпілу ОСОБА_8 яка перебувала у небезпечному для життя стані та була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, внаслідок безпорадного стану, коли ОСОБА_4 сам поставив потерпілу у небезпечний для життя стан та був зобов'язаний і мав змогу надати потерпілій допомогу.
Дії ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковано як злочин, передбачений ч.1 ст. 286-1 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, та як злочин, передбачений ч. 1 ст. 135 КК України, а саме завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через безпорадний стан, особою, яка мала змогу надати допомогу та сама поставила потерпілу в небезпечний для життя стан.
У судовому засіданні 06.03.2025 обвинувачений ОСОБА_4 надав суду угоду про примирення із законним представником потерпілої ОСОБА_6 , яку просив суд затвердити. Захисник підтримав думку обвинуваченого.
Посилаючись на норми п. 1 ч. 1 ст. 468, ч. 3 ст. 469 КК України, сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди ОСОБА_4 буде призначене покарання за ч.1 ст.286-1 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України (з урахуванням щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільного відшкодування завданого збитку), у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки; за ч.1 ст. 135 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн., та з урахуванням ч.1 ст. 70 КК України, шляхом повного складання призначених покарань остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді штрафу в розмірі 34000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Законний представник потерпілої та представник потерпілої просили угоду затвердити.
Прокурор в судовому засіданні щодо затвердження угоди заперечив, вважає її такою, що суперечить інтересам суспільства та закону, а покарання узгоджене сторонами таким, що не відповідає санкції статті ч. 1 ст. 286-1 КК України та ч.1 ст. 135 КК України. Зокрема зазначив, що ОСОБА_4 свідомо залишив без допомоги потерпілу - неповнолітню дитину, зник з місця пригоди, залишивши її в небезпеці. Звернув увагу суду на те, що вказана угода укладена без будь-якої аргументації її законним представником, хоча може бути укладена лише з бажання та згоди саме потерпілої, водночас, з процесу примирення неповнолітня потерпіла взагалі виключена, що є неприпустимим та суперечить вимогам закону.
Заслухавши думку учасників судового провадження, оглянувши матеріали справи, перевіривши зміст угоди про примирення, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст.286-1 КК України, є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст. 286 КК України, а його додатковим обов'язковим об'єктом - життя та здоров'я особи.
Відповідно до п.3 ч.1, ч.2 ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Санкція ч. 1 ст. 286-1 КК України передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п'яти років.
Згідно з ч.1 ст.69 КК України та приписами п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», зокрема, призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, необхідно виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим, (постанова Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №629/2739/18).
За змістом кримінального закону ступінь тяжкості вчиненого злочину передбачає не тільки врахування самої категорії тяжкості, визначеної статтею12 КК України, а й індивідуальних особливостей злочинного діяння. Жодна із наведених у цій справі пом'якшувальних обставин не може нівелювати стан алкогольного сп'яніння особи, яка знаючи про відповідні заборони, все ж вирішила сісти в такому стані за кермо, піддаючи небезпеці як себе, так інших осіб.
ОСОБА_4 , керуючи джерелом підвищеної небезпеки, грубо порушив ПДР України, які обвинувачений як водій повинен неухильно виконувати, оскільки його право на керування транспортним засобом накладає на нього обов'язок користуватися вказаним правом без завдання шкоди правам інших осіб.
Крім того, суд враховує поведінку обвинуваченого безпосередньо після вчинення дорожньо-транспортної пригоди, який завідомо залишив потерпілу, якою є неповнолітня дитина без допомоги, зникнувши з місця пригоди, поставивши її в небезпечний для життя стан.
Наведене значно підвищує як суспільну небезпечність особи обвинуваченого, так і суспільну небезпечність вчинених злочинів.
Відповідно до правової позиції ВС України, викладеної в постанові від 31.03.2016 року у справі № 5-27кс16, на забезпечення дієвості правових механізмів інституту примирення, його цілей і мети впливають складні зв'язки між принципами публічності і диспозитивності. Як зазначено в цьому рішенні, суд надає особливого значення існуванню в інституті примирення конкуренції принципів публічності і диспозитивності, яка визначає пріоритети публічного і приватного інтересів та їх взаємозв'язок і вважає, що для встановлення співвідношення публічних і приватних пріоритетів в інституті примирення сторін визначальною є категорія «інтерес».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху», прийнятим ВР України 16.02.2021 року, з метою більш жорстокого дотримання учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, КК України доповнено ст.286-1, санкція якої передбачає більш суворе покарання, ніж санкція ст.286 КК України.
Таким чином, законодавцем виокремлено в окремий склад кримінального правопорушення порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку з його підвищеною суспільною небезпечністю порівняно з кримінальним правопорушенням, передбаченим ч.1 ст.286 КК України. Для задоволення інтересу суспільства (публічного інтересу), який полягає у суворому покаранні осіб, які керують транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння.
Згідно положень п.2 ч.7 ст.474 КПК України суд відмовляє у затвердженні угоди, якщо умови угоди не відповідають інтересам суспільства.
Таким чином, суд звертає увагу, що порушення ПДР особою у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння відокремлено законодавцем в окремий склад кримінального правопорушення, саме у зв'язку з його підвищеною суспільною небезпечністю в порівнянні з кримінальним правопорушенням, передбаченим ч.1 ст.286 КК України.
Враховуючи, що інкриміноване ОСОБА_4 правопорушення належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, а тому позиція законного представника потерпілої у справі щодо покарання, яке винний повинен понести за скоєне, під час вирішення цього питання судом, не є вирішальною.
Проаналізувавши зміст угоди про примирення між законним представником потерпілої та обвинуваченим, вид узгодженого покарання, із застосуванням положень ст.69 КК України, тобто більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.1 ст.286-1, ч. 1 ст. 135 КК України, у виді штрафу у розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, суд приходить до висновку, що сама угода спрямована лише винятково на задоволення приватного інтересу обвинуваченого в частині призначення основного покарання, яке не передбачене санкцією ч.1 ст.286-1, ч. 1 ст. 135КК України, тому у суду відсутні підстави вважати, що умови даної угоди відповідають інтересам суспільства, оскільки призначення такого виду покарання, на переконання суду, не є справедливим, співмірним і достатнім для виправлення обвинуваченого, кари та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами, а також таке покарання, визначене в угоді, не буде відповідати таким принципам Конвенції, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета і невідворотність покарання.
Умови угоди між обвинуваченим та законним представником потерпілої суперечать вимогам закону та інтересам суспільства в частині призначення покарання згідно з п.п.1, 2 ч.7 ст.474 КПК України.
Таким чином суд вважає, що при узгодженні сторонами угоди покарання не враховано особу винного, суспільну небезпечність вчинених злочинів, тобто обставини, що впливають на призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України, що суперечить загальним засадам призначення покарання.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 7 ст. 474 КПК України суд відмовляє в затвердженні угоди, в тому числі, якщо умови угоди суперечать вимогам цього кодексу та/або закону, інтересам суспільства.
З огляду на викладене, враховуючи вказані вимоги ч.7 ст.474КК України, суд вважає за необхідне відмовити в затвердженні угоди про примирення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.369, 372, 474 КПК України,
Відмовити в затвердженні угоди про примирення, укладеної 06.03.2025 між обвинуваченим ОСОБА_4 та законним представником потерпілої ОСОБА_6 .
Продовжити судове провадження у загальному порядку.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною 1 статті 392 КПК України.
Суддя ОСОБА_9