Справа № 293/1539/18
Провадження № 1-кп/292/2/25
10 березня 2025 року с-ще Пулини
Червоноармійського районного суду Житомирської області
Головуюча суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні Червоноармійського районного суду Житомирської області матеріали кримінального провадження , внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12018060310000286 від 18.07.2018 року відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця та жителя
АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, з повною
загальною середньою освітою, не працюючого, одруженого,
військовозобов"язаного, пільг та інвалідності не має
по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України
З участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_3
захисника ОСОБА_5
У провадженні Червоноармійського районного суду Житомирської області знаходиться кримінальне провадження №12018060310000286 від 18.07.2018 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Під час розгляду кримінального провадження прокурор підтримав подане 10.03.2025 через канцелярію суду клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 , який закінчується 22.03.2025, оскільки розгляд справи триває, а ризики, передбачені п.п.1 та 3 ч.1 ст.177 КПК України не зникли. Доказом існування ризику того що ОСОБА_3 буде переховуватись від суду є те , що останній без поважних причин не з"являвся на виклики до суду та до нього неодноразово застосувався привід . Крім того ОСОБА_3 переховувався від суду та його було оголошено в розшук.
Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого обгрунтовано обвинувачується ОСОБА_3 , те, що він не має міцних соціальних зв'язків, постійного місця роботи, проживання та джерел доходів, тому перебуваючи на волі, може вчинити новий злочин. Доказом того, що ОСОБА_3 може вчинити інші кримінальні правопорушення є те, що останній неодноразово судимий, востаннє 19.01.2022 Черняхівським райсудом за 3. ст.185 КК України до 3-х років позбавлення волі. На підставі викладеного вище прокурор вважає, що обрання більш м"якого запобіжного заходу не пов"язаного з позбавлення волі не здатний забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав заявлене клопотання, з підстав, викладених у ньому та просив клопотання задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_5 заперечували щодо задоволення клопотання прокурора про продовження обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 , оскільки останній має сім"ю, на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, ОСОБА_3 має намір після звільнення з місць позбавлення волі проживати за місцем своєї реєстрації зобов"язується у подальшому з"являтися на виклики суду. Ризики , наведені прокурором, передбачені ст.177 КПК України, відсутні. А тому просили суд змінити ОСОБА_3 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м"який-цілодобовий домашній арешт.
Вислухавши позицію прокурора щодо заявленого ним клопотання, та його заперечення щодо клопотання сторони захисту, позицію обвинуваченого та його захисника, дослідивши матеріали кримінального провадження на обґрунтування клопотання у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ухвалою Червоноармійського районного суду Житомирської області від 10.10.2024 ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто з 10 жовтня 2024 року.
Ухвалою Червоноармійського районного суду Житомирської області від 02.12.2024, продовжено дію раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_3 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів, тобто до 30 січня 2025 року.
Ухвалою Червоноармійського районного суду Житомирської області від 22.01.2025, продовжено дію раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_3 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів, тобто до 22 березня 2025 року.
Згідно ст.331 КПК України, суд зобов"язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двохмісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту.
За наслідками розгляду питання, суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати судовому розгляду.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це робиться з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. Враховуються, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Також, суд враховує наявність дійсної необхідності захисту суспільних інтересів, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, має переважне значення порівняно з вимогою поваги до особистої свободи відповідно до ст. 5 Конвенції (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 року у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Згідно положень п. "С" ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Як встановлено в ч. 1, 3 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Судом досліджено питання щодо зменшення ризиків, які існували на момент обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, однак доказів, які б підтверджували вказані обставини, суду не надано та не зазначено про існування таких доказів. Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням наявності ризиків, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_3 , суд на теперішній час не встановив.
Суд, у відповідності до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, враховує той факт, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 7 до 10 років, раніше неодноразово судимий, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, на виклики до суду не з"являвся, перебував у розшуку та на далі може переховуватись від суду. ОСОБА_3 немає постійного місця роботи, проживання та джерел доходів та міцних соціальних зв"язків, тому може у будь-який момент змінити своє місце проживання , що свідчить про існування ризиків, які не зменшились.
Жодних об"єктивних даних, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та даних, які свідчать про наявність обставин, що можуть істотно вплинути на можливість продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 та стати підставою для скасування запобіжного заходу чи зміни запобіжного заходу на інший більш м'який, стороною захисту не надано та в ході судового розгляду справи не встановлено .
Таким чином, не роблячи передчасних висновків щодо вини обвинуваченого ОСОБА_3 , враховуючи доведеність існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобігання яким було підставою для обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 , та які на теперішній час не зникли, а також те, що, на переконання суду, застосування до нього іншого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, в тому числі домашнього арешту чи особистого зобов'язання, є неможливим, позаяк з огляду на дані про особу обвинуваченого, зміст пред'явленого обвинувачення та інші конкретні обставини справи не здатне забезпечити належну процесуальну поведінку та реалізацію завдань кримінального провадження, визначених в ст. 2 КПК України, суд дійшов обгрунтованого висновку про доведеність підстав для продовження застосування раніше обраного запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 , з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також повного, всебічного та об'єктивного судового розгляду даної справи, вважає за доцільне продовжити строк тримання під вартою відносно нього на 60 днів, з урахуванням положень п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183,184, 186, 193, 194, 197, 196, 331, 350,369,372 КПК України, суд,
Клопотання прокурора Хорошівського відділу Коростишівської окружної прокуратури ОСОБА_4 про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , задовольнити.
Продовжити дію раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів, тобто до 08 травня 2025 року, включно.
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника -адвоката ОСОБА_5 про зміну ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м"який запобіжний захід, відмовити.
Копію ухвали вручити учасникам судового провадження та направити її для виконання начальнику ДУ «Житомирська установа виконання покарань (8) ».
Контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурора Хорошівського відділу Коростишівської окружної прокуратури ОСОБА_4 ..
В частині продовження строку дії запобіжного заходу ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її оголошення.
Суддя ОСОБА_1