Іменем України
Справа № 285/5134/24
провадження у справі № 2/0285/507/25
04 березня 2025 року м. Звягель
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючої судді…...…………….................Літвин О. О.,
секретаря………………………....................Клечковської М. М.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу
за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в м Києві
до ОСОБА_1
про стягнення безпідставно отриманих коштів, -
Представник позивача у жовтні 2024 року звернувся до суду з даним позовом до відповідача, в якому просив стягнути з нього на користь пенсійного органу безпідставно отриману пенсію в сумі 14538,16 грн та сплачений ним судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що відповідач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - пенсійний орган) та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-ІV).
Під час проведення перевірки правильності нарахування пенсії відповідачу було встановлено невірний її розмір.
28.03.2020 пенсійну справу було приведено у відповідність згідно норм чинного законодавства, а саме: встановлено показник середньої заробітної плати за 2018 рік - 5377,90 грн та видалено автоматичний індивідуально-масовий перерахунок індексації з 01.03.2019 з показником середньої заробітної пласти за три попередні роки з коефіцієнтом збільшення - 4404,35 грн, оскільки він менший за показник середньої заробітної плати у 2018 році, у зв'язку з чим виникла переплата пенсії в сумі 14538,16 грн за період з 01.03.2019 по 31.03.2020.
У досудовому порядку позивачем було запропоновано відповідачу добровільно повернути безпідставно отримані кошти, проте останні повернуті не були.
Посилаючись на положення ст.1212 ЦК України та принцип «належного урядування», пенсійний орган просив задовольнити позовні вимоги.
Сторони до суду не прибули, їх представники в заявах просили проводити розгляд справи без їх участі.
Представник позивача підтримав позов.
Представник відповідача, адвокат Семенька В. М., у відзиві від 19.12.2024 /а.с.34-38/ заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст.1215 ЦК, згідно якої, а також ст.50 Закону №1058-ІV, ст.103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) та Порядку №6-4 від 21.03.2003, безпідставно набуте майно не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача.
Позивачем не надано доказів, які б свідчили про рахункову помилку з боку пенсійного органу, або недобросовісність ОСОБА_1 , які стали підставою для перерахунку пенсії 22.02.2019, а також зловживань з його боку при отриманні приведеної в позові суми.
Вказував на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_1 13.12.2017 встановлено ІІ групу інвалідності та він перебуває на обліку в пенсійному органі і отримує пенсію по інвалідності.
Відповідно до ст.40, п.п.4-4 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV пенсії обчислюються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
03.01.2018 відповідач звернувся до позивача із заявою про призначення/перерахунок пенсії.
Згідно з наданим позивачем розрахунку, переплата пенсії ОСОБА_1 за період із 01.03.2019 по 31.03.2020 становить 14538,16 грн.
У позовних вимогах позивач посилався на те, що при призначенні пенсії відповідачу був застосований показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення його за призначенням пенсії, а саме 3764,40 грн (за 2014-2016 роки) та автоматично встановлено при проведенні індивідуально-масового перерахунку індексації з 01.03.2019 показник середньої заробітної пласти 3764,40 з коефіцієнтом збільшення, який враховується для обчислення пенсії відповідно до ч.2 ст.42 Закону №1058-ІV та постанови КМУ від 20.02.2019 №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», а саме: 4404,35 (3764,40х1,17.
У березні 2020 року, після проведення перевірки, було встановлено показник середньої заробітної плати за 2018 рік - 5377,90 грн та видалено автоматичний індивідуально-масовий перерахунок індексації з 01.03.2019 з показником середньої заробітної пласти за три попередні роки з коефіцієнтом збільшення - 4404,35 грн, оскільки він менший за показник середньої заробітної плати у 2018 році.
Вважаючи кошти (пенсію), які отримував відповідач, безпідставно набутими, позивач звернувся до суду з позовом про їх повернення.
Згідно з ст.50 Закону №1058-ІV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Відповідно до ст.103 Закону №1788-ХІІ суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.
Згідно з ч.2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Разом з тим у ст.1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 у справі №545/163/17.
При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум (правова позиція Верховного Суду у постанові Великої Палати від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц).
Слід зазначити, що в українському законодавстві відсутнє визначення поняття «рахункова помилка». У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про працю» надається роз'яснення поняттю лічильної (рахункової) помилки - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період.
Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ця помилка є безпосередньо рахунковою, а не помилкою, пов'язаною з неналежним виконанням обов'язків службовими особами, відповідальними за обчислення та нарахування пенсії, а також здійснення контрольних функцій. Відсутність ознак рахункової помилки підтверджується і самим змістом позовної заяви.
Крім того, рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Тобто набувач коштів вважається таким, що діє добросовісно, а тягар доведення зворотного покладається саме на платника (позивача). Саме позивач повинен довести недобросовісність відповідача при здійснення виплати йому надбавки за науковий ступінь.
Належне урядування «good governance» (добре врядування), на яке позивач посилався у позові, є засадничим принципом, покладеним в основу публічно-правових відносин і без сумніву він є дотичним і до пенсійних спорів, адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має в своєму розпорядження ані державного апарату, ані владних функцій. Сферою відповідальності саме держави є те, щоб пенсія була призначена особі вчасно та у правильному розмірі, а також виплачувалася та перераховувалася у напрямку збільшення без будь-яких затримок. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок «неналежного урядування».
У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суду з прав людини зазначив, що принцип належного урядування встановлює, що на фізичну особу, яка діє добросовісно, не повинна перекладатися відповідальність за допущену органами держави помилку, якщо така помилка стала наслідком недотримання державними органами своїх внутрішніх правил і процедур крім випадків, якщо такі правила не випливають з публічно доступних актів, або якщо така особа була іншим чином обізнана або повинна була бути обізнаною про те, що державний орган не мав повноважень вчиняти відповідні дії. Суд виснував, що особа не має нести відповідальність за недотримання державними органами своїх власних внутрішніх правил та процедур, недоступних для громадськості та які, в першу чергу, призначені для забезпечення підзвітності та ефективності всередині державного органу
Тобто, ризик будь-якої помилки, допущеної державною владою, повинна нести сама держава; помилки не повинні бути усунені за рахунок зацікавлених осіб.
У відповідності до вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків звільнення від доказування, встановлених законом.
На думку суду, позивач не довів належними та допустимими доказами поза розумним сумнівом тієї обставини, що під час отримання пенсії по інвалідності відповідач ОСОБА_1 діяв недобросовісно.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність двох обов'язкових складових, за наявності яких відповідно до вимог ст.1215 ЦК України та ст.50 Закону №1058-ІV можливе повернення безпідставно виплаченої пенсії, суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів факту недобросовісного набуття відповідачем коштів, а також допущення рахункової помилки зі сторони позивача.
Щодо застосування до вказаного позову строків позовної давності, на чому у своєму відзиві наполягав представник відповідача, то слід зазначити наступне.
У ЦК позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння порушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу («Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).
Виходячи з вимог ст.261 ЦК, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язківку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.
Постановою КМУ від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом» з 11.03.2020 впроваджено дію карантину, під час якого строки, визначені, зокрема, ст.257 ЦК України, були продовжені на строк дії такого карантину (п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК).
24.02.2022 Законом України «Про правовий режим воєнного стану в Україні» введено режим воєнного стану. Відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2024, перебіг позовної давності, визначений ЦК, зупиняється на строк дії такого стану.
Дія карантину була завершена 01.07.2023 відповідно до Постанови КМУ №651 від 27.06.2023.
Воєнний стан наразі триває.
У цій справі позивач дізнався про «своє порушене право» у березні 2020 року, коли пенсійну справу відповідача було приведено у відповідність згідно норм чинного законодавства. До суду з позовом пенсійний орган звернувся лише у жовтні 2024 року, але, враховуючи їх продовження спершу на строк дії карантину, а потім на строк дії воєнного стану, позивачем з огляду на зазначені вище норми строк позовної давності не пропущений.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав їх необґрунтованості.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовна заява залишена без задоволення, відсутні підстави для відшкодування судових витрат.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 259 ЦПК України, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в м Києві до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів.
Судове рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на нього протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після апеляційного перегляду.
Дата виготовлення повного тексту рішення - 10.03.2025.
Головуюча суддя О. О. Літвин