Справа № 296/2404/25
1-кс/296/1182/25
Іменем України
05 березня 2025 року м.Житомир
Слідчий суддя Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого управління Головного управління Національної поліції в Житомирській області ОСОБА_3 про арешт майна, погодженого прокурором відділу Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_4 , поданого в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022060510000029 від 28.01.2022, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 246 та ч. 3 ст. 362 КК України,
Слідчий звернувся до слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира із клопотанням про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що у провадженні слідчого управління Головного управління Національної поліції в Житомирській області перебуває кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022060510000029 від 28.01.2022, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 246 та ч. 3 ст. 362 КК України.
25.02.2025 року у вказаному кримінальному провадженні повідомлено про підозру ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190 (в редакції Закону України від 28.03.2021 № 1292-IX) та ч. 3 ст. 362 КК України.
Санкцією ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції Закону України від 28.03.2021 № 1292-IX) передбачено покарання у вигляді конфіскації майна.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) має у власності наступне нерухоме майно:
- житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 1987808214132);
- земельну ділянку з кадастровим номером: 1820387400:06:000:0579, площею 4.8826 га (РНОНМ 1748893718203);
- 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 (РНОНМ 820727568101);
- 1/4 частку житлового будинку з належними до нього господарськими і побутовими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 ;
- житловий будинок з належними до нього господарськими і побутовими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_4 ;
- 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Враховуючи дані встановлені під час досудового розслідування, є достатні правові підстави вважати, що майно про арешт якого йдеться у клопотанні може бути конфісковане на користь держави, а тому арешт майна є доцільним з метою його збереження.
Вказане клопотання просить розглянути без повідомлення власника майна з метою забезпечення арешту майна.
Слідчий ОСОБА_3 подав до суду заяву в якій просить клопотання про арешт майна проводити без його участі (а.с.81).
На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України, слідчий суддя визнав за можливе розглянути клопотання за відсутності володільця майна, оскільки це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 131 КПК України визначено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості провадження. Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном.
Частиною другої цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 р., будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві".
В клопотанні зазначено, що ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190 (в редакції Закону України від 28.03.2021 № 1292-IX) та ч. 3 ст. 362 КК України.
Санкція ч. 4 ст. 190 КК України, передбачає покарання з можливою конфіскацією майна.
Таким чином, в даному випадку метою накладення арешту на майно є забезпечення вироку в частині конфіскації майна.
До матеріалів клопотання додано відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.02.2025 року з яких вбачається, що майно на яке слідчий просить накласти арешт, належить на праві власності ОСОБА_5 , однак дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків такої особи різняться, що вказує на те, що номера належать іншим особам. При цьому слідчий не надає доказів реєстраційного номера облікової картки платника податків, який присвоєно підозрюваному, що унеможливлює накладання арешту з підстав передбачених п. 3 ч.2 ст. 170 КПК України (конфіскації як виду покарання).
З огляду на вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку про недоведеність слідчим можливості накладання арешту на майно, а тому у задоволенні клопотання слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 98, 131-132,170-172, 369-372 Кримінального процесуального кодексу України,
У задоволенні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого управління Головного управління Національної поліції в Житомирській області ОСОБА_3 про арешт майна - відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1