1-кп/278/464/25
278/1041/25
Іменем України
10 березня 2025 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши клопотання прокурора про продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу по кримінальному провадженню по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
Прокурор звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Своє клопотання обґрунтовує наявністю ризиків, які виправдовують застосування до останнього саме цього запобіжного заходу, а строк дії тримання під вартою закінчується 11.03.2025. Зокрема, прокурор у своєму клопотанні зазначає, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання у виді тривалого позбавлення волі, може впливати на потерпілого і свідків, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від суду й вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Обвинувачений просив змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт обґрунтовуючи його тим, що має постійне місце проживання у АДРЕСА_1 , з 2013 перебуває на контрактній службі у ЗСУ, а з 2014 року приймав участь у антитерористичній операції, за що має нагороди та відзнаку Президента України.
Заслухавши пояснення учасників кримінального провадження суд вважає, що клопотання обвинуваченого щодо зміни йому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.
Так, ОСОБА_4 інкримінується вчинення тяжкого кримінального правопорушення за яке передбачене покарання у виді тривалого позбавлення волі.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», розглядаючи питання про доцільність тримання особи під вартою, суди повинні брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи, зокрема, характер (обставини) і тяжкість інкримінованого злочину, покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження, характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки із суспільством.
Однак, суд бере до уваги доводи обвинуваченого про те, що він має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_1 , до кримінальної відповідальності притягується вперше, у розшуку по даній справі не перебував, з 2013 року перебуває на військовій службі у ЗСУ, а з 2014 року приймав участь у антитерористичній операції по захисту України від військової агресії рф, має нагороди та відзнаку Президента України, вказане свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв'язків та відсутність ризиків ухилення від правосуддя. До того ж, суд враховує думку потерпілого ОСОБА_5 , який не має до обвинуваченого будь-яких претензій та просить не позбавляти волі останнього.
Європейський суд з прав людини у справі «W v.Switzerland», Заява №14379/88 від 26.01.1993 вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою.
У п. 58 справи «Бекчиєв проти Молдови» Європейський суд з прав людини резюмує, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Разом з тим, прокурор у своєму клопотанні, окрім тяжкості інкримінованого злочину та суворості покарання, не навів ґрунтовних підстав та не надав суду будь-яких доказів наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Твердження прокурора про те, що останній може переховуватись від суду, вчиняти інші кримінальні правопорушення, є лише його припущенням та враховуючи, що на даний час на території України діє воєнний стан, суд не вбачає наявності загрози втечі обвинуваченого від правосуддя.
Також, доводи прокурора про те, що у разі обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді домашнього арешту, останній може впливати на потерпілого та свідків є неспроможними, бо суд визначив перебування обвинуваченого під цілодобовим домашнім арештом за місцем його проживання у с. Чайки, Києво-Святошинського району Київської області, а не у військовій частині, де потерпілий та свідки проходять військову службу.
Відповідно до п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри та тяжкість вчинених злочинів, перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші аргументи для тримання особи під вартою.
З огляду на викладене вище, особу обвинуваченого, думку потерпілого, суд вважає, що необхіднім і достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, буде обрання йому запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту з носінням засобів електронного контрою.
Також суд зобов'язує обвинуваченого уникати спілкування та зустрічі з потерпілим та свідками по даному кримінальному провадженню, що виключить можливість останнього впливати на розгляд цього кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 177, 372 КПК України, суд,
У задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відмовити.
Клопотання обвинуваченого задовольнити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою на домашній арешт.
Заборонити ОСОБА_4 цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 2 місяці, тобто до 10 травня 2025 року.
Зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_4 носити цілодобово засіб електронного контролю, з'являтись за викликом до Житомирського районного суду, уникати спілкування та зустрічі з потерпілим та свідками на строк 2 місяці, тобто до 10 травня 2025 року.
Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання відповідному органу Національної поліції.
Зобов'язати вказаний орган негайно поставити на облік ОСОБА_4 та повідомити про це Житомирський районний суд Житомирської області, а також закріпити обвинуваченому електронний засіб контролю.
Роз'яснити обвинуваченому, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися у житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Звільнити негайно ОСОБА_4 з-під варти у залі суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: