Справа № 278/2476/24
Іменем України
07 березня 2025 року м. Житомир
Житомирський районий суд Житомирської області у складі:
головуючого судді - Мокрецького В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Кривенької А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за продане майно,
встановив:
ОСОБА_1 у своєму позові просить стягнути на її користь з ОСОБА_2 690100 грн 32 коп., що дорівнює половині вартості від продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1822082000:02:001:1124 та житлового будинку, які розташовані у АДРЕСА_1 , а також судові витрати. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що під час перебування з відповідачем у період з 08.08.2009 по 26.12.2017 у шлюбі ними набуто у спільну власність згадану земельну ділянку відповідно до договору, посвідченого 11.06.2010 приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Доброльожею В.В. за реєстровим номером 1823 та збудовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.08.2017 за номером 21852652 (реєстраційний номер об'єкта 1325840618220). Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 26.12.2017 шлюб між ними було розірвано. Після розірвання шлюбу між ними була домовленість про те, що житловий будинок та земельна ділянка можуть бути продані виключно за умови придбання за виручені кошти квартири їх спільному малолітньому сину. На виконання згаданої домовленості вона 01.12.2023 надала відповідачу письмову згоду на продаж земельної ділянки та будинку. Однак, відповідач у порушення їх домовленості, відчуживши земельну ділянку і будинок, відмовився купувати їх сину квартиру та повернути їй половину вартості від продажу цього майна, яка складає 690100 грн 32 коп.
У відзиві на позов відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, бо позивачкою не доведено, що спірна земельна ділянка та будинок є їх спільною сумісною власністю подружжя, не надала доказів на підтвердження домовленостей між ними щодо придбання квартири для їх спільної дитини та поділу коштів після продажу цього мана. Також посилався на те, що позивачка сама добровільно надала письмову згоду на продаж землі та будинку.
У відповіді на відзив позивачка зазначила, що відповідач посилаючись на її письмову згоду щодо продажу земельної ділянки та житлового будинку визнав, що дане майно є їх спільною сумісною власністю подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і вона не зобов'язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до спільного майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. На спірне майно розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя, як на придбане в період шлюбу майно. Головним критерієм відшкодування вартості половини проданого майна, як об'єкта права спільної сумісної власності, є припинення між ними правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі. Водночас позивачка вважає, що надання згоди на продаж спільної сумісної власності іншому співвласнику не свідчить про те, що відповідач, підписавши договір купівлі-продажу, отримав право власності на всі грошові кошти отримані за цим договором.
Ухвалою суду від 06.05.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 08.08.2009, який було розірвано рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 26.12.2017. Від даного шлюбу сторони мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу перебуває на вихованні позивачки, що також доводиться згаданим рішенням.
Першого грудня 2023 року виконавчий комітет Глибочицької сільської ради Житомирського району своїм рішенням №3 надав дозвіл ОСОБА_1 на придбання у власність її малолітнього сина ОСОБА_4 , квартири АДРЕСА_2 . Також даним рішенням надано дозвіл позивачці на підписання відповідних документів від імені її малолітнього сина, пов'язаних з придбанням у його власність вказаної кварти.
Першого грудня 2023 року приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л. посвідчено та зареєстровано у реєстрі під №6922 письмову заяву ОСОБА_1 про надання колишньому чоловіку ОСОБА_2 згоди на укладання та підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1266 га, яка розташована у с. Глибочиця, Житомирського району та розташованого на ній житлового будинку АДРЕСА_1 , які набуті ними під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, за ціною, у строки та інших умовах, які будуть визначатися ним самостійно на його розсуд.
Відповідно до договору купівлі-продажу 01.12.2023, який посвідчено приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л. та зареєстрований у реєстрі під № 6923, ОСОБА_5 , який діє від імені ОСОБА_2 , за письмової згоди колишньої дружини ОСОБА_1 , продав спірні житловий будинок за 1025273 грн 14 коп. та земельну ділянку за 354927 грн 51 коп., які Покупець сплатив Продавцю (представнику) до моменту підписання цього договору.
Четвертого січня 2024 року ОСОБА_1 направила відповідачу вимогу перерахувати на її рахунок 50% від вартості проданого спільного майна.
Правовідносини між сторонами врегульовані нормами матеріального права, які містяться у Цивільному кодексі України.
За приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 60 СК України визначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя.
За змістом цієї норми майно, набуте за спільні кошти подружжя за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Статтею 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Під час визначення майна спільною сумісною власністю подружжя слід встановлювати не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця.
За правилами ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У ст. 65 СК України закріплено, що дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За приписами ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 у справі №344/5528/22 зазначив, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування і встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
Як убачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано презумпцію спільної сумісної власності сторін на спірні земельну ділянку та житловий будинок.
Своєю чергою, вказаний факт підтверджується заявою про надання згоди на відчуження земельної ділянки і будинку, договором купівлі-продажу та відзивом на позовну заяву, де відповідач, посилаючись на згадану заяву, фактично визнає, що спірне майно є їх спільною сумісною власністю подружжя.
Згідно зі ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
З аналізу згаданих норм вбачається, що з моменту переходу права власності на нерухоме майно до іншої особи, колишні власники проданого майна набувають права власності на одержані грошові кошти.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Надання дозволу позивачкою на продаж спільної сумісної власності подружжя іншому відповідачу не свідчить про те, що останній отримує право власності на грошові коти отримані в результаті договору купівлі-продажу цього майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», роз'яснив, що у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Проаналізувавши фактичні обставини справи й норми законодавства, якими врегульовані дані правовідносини, судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1822082000:02:001:1124 яка знаходиться у АДРЕСА_1 , який розташований на ній є спільною власністю подружжя та були відчужені відповідачем, у зв'язку з чим з останнього слід стягнути на користь позивачки половину вартості відчуженого майна у розмірі 690100 грн 32 коп.
Окрім цього, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 6901 грн.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 690100 (шістсот дев'яносто тисяч сто) грн 32 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 6901 грн.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Судове рішення складене та підписане 07.03.2025.
Суддя: Мокрецький В.І.