10 березня 2025 р. Справа № 520/28517/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.12.24 по справі № 520/28517/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області № 204960011658 від 08.05.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди: навчання з 01.09.1980 року по 08.06.1985 року- 4 роки, 9 місяців, 8 днів (1742 дні); роботи з 02.09.1980 року по 12.11.1984 року - 4 роки, 2 місяці, 11 днів (1533 дні); роботи з 12.11.1984 року по 24.03.1986 року - 1 рік, 4 місяці, 13 днів (498 днів); роботи з 02.09.1986 року по 01.09.1987 року - 1 рік, 0 місяців, 0 днів (365 днів); роботи з 17.10.1989 року по 12.12.1989 року - 1 місяць, 26 днів (57 днів); роботи з 01.09.2006 року по 31.03.2011 року - 4 роки, 7 місяців, 0 днів (1673 дні).
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.04.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у сумі 968, 96 гривень солідарно.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,- задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області № 204960011658 від 08.05.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.04.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відмовлено в задоволені інших позовних вимог.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у сумі 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні сорок вісім копійок).
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом І інстанції при винесенні рішення не враховано, що згідно статті 24 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того судом І інстанції при винесенні рішення не враховано, що відповідно до статті 13 Закону України від 23.06.2005 № 2709-IV “Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Стверджує, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року. Документи, необхідні для призначення пенсії, про стаж роботи до 31.12.1991 враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений. Таким чином відповідачем до страхового стажу не враховано періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 року.
Отже страховий стаж позивача склав 16 років 09 місяців 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058.
Таким чином, на думку відповідача, висновок суду про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від № 204960011658 від 08.05.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком є хибним.
Позивач не скористалася своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідачем оскаржується рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволення позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 30.04.2024 року повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком. За результами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області було прийнято рішення № 204960011658 від 08.05.2024 року про відмову Позивачці у призначенні пенсії за віком. В обгрунтування принятого рішення, ГУ ПФУ в Миколаївській області було зазначено наступне: «За результатми розгляду документів до страхового стажу не було зараховано періоди: 1) Навчання з 01.09.1980 року по 08.06.1985 рік, згідно з дипломом НОМЕР_1 від 08.06.1985 року, оскільки період навчання перетинається з періодом роботи з 02.09.1980 року по 12.11.1984 року. Рекомендовано надати уточнюючу довідку щодо періоду навчання за денною формою; 2) Роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 13.09.1978 року: з 02.09.1980 року по 12.11.1984 року, оскільки в підставах внесення запису про прийняття наявне виправлення дати наказу; з 12.11.1984 року по 24.03.1986 року, оскільки наявне виправлення дати звільнення; з 02.09.1986 року по 01.09.1987 року в Харківському педагогічному училищі, оскільки відсутній запис про звільнення з посади або про переведення до Червонозаводського райкому комсомолу, засвідчений підписом відповідальної особи та печаткою закладу; з 17.10.1989 року по 12.12.1989 року, оскільки наявне виправлення дати прийняття (обрання) на посаду; протягом січня - березня 2002 року, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб.
Наявні довідки: від 10.04.2019 року № Ж-551, 552, від 11.05.2021 року, № 77 про заробітну плату за періоди роботи протягом вересня 1980 року - жовтня 1984 року, вересня 2006 року - березня 2011 року; від 14.12.2018 року № 132, від 29.01.2019 року № 248 про періоди роботи з 12.11.1984 року по 26.03.1986 року, з 01.09.2006 року по 31,03.2011 року; від 25.09.2018 року про роботу протягом вересня 1978 року - березня 1986 року, від 06.02.2019 року про заробітну плату протягом січня-лютого 1986 року, без зазначення номерів довідок, тобто, відсутня реєстрація документів. В зв'язку з цим, вказані довідки не є документами, підтверджуючими страховий стаж та заробітну плату.
Крім того, надано архівні копій розпоряджень від 15.11.1984 року № 79-к, від 28.01.1985 року № 2-к, від 14.02.1986 року № 10-к.
Вищезазначені документи видані та засвідчені установами російської федерації, дані яких не прийнято до уваги при обчисленні страхового стажу, оскільки на документах не проставлено апостиль компетентним органом держави.
Таким чином за розрахунком територіального органу Пенсійного фонду України підтверджений страховий стаж Позивачки на момент звернення складав 16 років 9 місяців 11 днів, також визначено дату виникнення права на пенсію - 25.04.2026 року.
Не погоджуючись з вищевказаним, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області № 204960011658 від 08.05.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.04.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі за текстом - Закон № 1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за № 1058-IV (далі за текстом - Закон № 1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058 закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
З 01 січня 2004 року при призначенні пенсії відповідно до Закону органи Пенсійного фонду України використовують поняття страховий стаж.
За приписами ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004).
Тобто до 01.01.2004 страховий стаж зараховується на підставі записів у трудовій книжці, або на підставі документів, передбачених Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993, № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку № 637).
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.11 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до п. 2.12 Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, за якою на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.
Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку а загальних підставах.
Таким чином, колегія суддів не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивачки вказаного у її трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутність на першій сторінці печатки підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка).
Варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач виносячи оскаржуване рішення не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
Відтак, посилання апелянта на наявність недоліків у трудовій книжці є неприйнятними.
Обов'язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (п.13 Основних положень).
Щодо документів виданих і засвідчених установами російської федерації, колегія суддів зазначає.
Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 04.02.2023р. №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з російської федерації та Республіки Білорусь діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з прийняттям цієї постанови КМУ від 04.02.2023р. №107 документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку 6 місяців після його припинення передбачається проставлення апостиля, що випливає з наведеного вище.
Разом із тим, Україна залишається учасницею іншого міжнародного договору, а саме Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, про яку йде мова у спірному рішенні ГУ ПФУ в Хмельницькій області. російська федерація та Республіка Білорусь також залишаються учасницями цієї Конвенції. Зазначена Конвенція передбачає проставлення апостиля, якщо угода між двома чи декількома договірними державами не відміняють чи не спрощують дану формальну процедуру або не звільняють сам документ від легалізації (ст. 2.3 цієї Конвенції).
Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що спірні періоди позивачем підтверджені, а отже мають бути враховані посадовими особами органу Пенсійного Фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області № 204960011658 від 08.05.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.04.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 року по справі № 520/28517/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 по справі № 520/28517/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич