27 лютого 2025 р.Справа № 520/7585/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 31.07.24 року по справі № 520/7585/24
за позовом ОСОБА_1
до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплатити позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 21.01.2024 по 21.03.2024 (включно); стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 21.01.2024 по 21.03.2024 (включно) в розмірі 154 478,84 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі №520/7585/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення 20.01.2024, тоді як фактичний розрахунок з нею було проведено 13.02.2024 - у сумі 19 064,52 грн. та 596 697,61 грн. - коментар за випискою деталі операції «заробітна плата»; 26.02.2024 - у сумі 1 305,17 грн. коментар за випискою деталі операції «заробітна плата»; 22.03.2024 у сумі 66 387,69 грн. коментар за випискою деталі операції «заробітна плата» (компенсація вартості за неотримане речове майно). Враховуючи, що відповідач мав провести всі розрахунки та виплати належних позивачці сум у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, однак не зробив цього, та враховуючи те, що відповідач провів фактичний розрахунок із позивачкою поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, а тому є підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідач направив на адресу Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у лавах Державної прикордонної служби України; обіймав штатну військову посаду в організаційній структурі Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України; наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.01.2024р. №29-ос був звільнений з військової служби у запас на підставі п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; 18.01.2024р. подав рапорт про отримання грошової компенсації вартості неодержаного під час проходження військової служби речового майна; наказом начальника Військової частини НОМЕР_2 від 19.01.2024р. №52-ос був виключений із списків військової частини із показником вислуги (календарної військової 25р. 07м. 16дн; пільгової військової 01р. 05м. 10дн.; загальної військової 27р. 00м. 26дн.); остаточною датою військової служби заявника визначено 20.01.2024р.
З 21.01.2024р. заявник отримує пенсію у порядку Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 25 852,92 грн.
Доказів проведення на користь позивача будь-яких платежів суб'єктом владних повноважень саме 20.01.2024р. ані заявник, ані суб'єкт владних повноважень до суду не подали.
13.02.2024р. на рахунок позивача зарахований грошовий платіж у сумі 19064,52грн. (додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168) та у сумі 596 697,61грн. (одноразова грошова допомога при звільненні).
26.02.2024р. на рахунок позивача зарахований грошовий платіж у сумі 1 305,17грн. (індексація грошового забезпечення військовослужбовця за довідкою від 09.02.2024р. №09/33).
22.03.2024р. на рахунок позивача зарахований грошовий платіж у сумі 66 387,69грн. (грошова компенсація вартості неодержаного під час проходження служби речового майна).
Згідно з довідкою від 15.05.2024р. №10/3763-04-Вих Військова частина НОМЕР_2 дислокувалась у населеному пункті АДРЕСА_1 , виконувала бойові завдання у складі Сил Оборони України по відсічі збройної агресії російської федерації (т.1 а.с.76).
За твердженням відповідача, відповідно до бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 10.12.2023р. №288 (гриф) та бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 05.12.2023р. №21522 Військова частина НОМЕР_2 виконувала бойові завдання у складі Сил Оборони України на лінії фронту у Донецькій області, приймав безпосередню участь у бойових діях по 29.01.2024р., знаходилась у підпорядкуванні ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Ці обставини підтверджені відомостями документа про отримання заявником грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у збільшеному до 100 000,00грн. розмірі.
Згідно із складеною відповідачем довідкою від 10.06.2024р. №108 виплата грошового забезпечення здійснюється за КЕК 2112 (т.1 а.с.112), а згідно з наданою на виконання вимогою суду випискою з рахунка станом на 19.01.2024р. залишок коштів за КЕК 2112 складав 15 164 706,82грн. (т.1 а.с.77).
Стверджуючи про протиправність бездіяльності відповідача в частині ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з позовом.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до статті 24 Закону №2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Статтею 43 Конституції України, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах застосовуванню підлягають не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Статтею 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Разом з цим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Крім цього, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Разом з цим, невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання відшкодування за затримку остаточного розрахунку при звільненні, починаючи наступного дня після звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку.
Оскільки відповідачем на час виключення позивачки із списків Військової частини НОМЕР_2 повністю не проведено розрахунку при звільненні з військової служби, то у відповідача виникли підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 нарахуванння та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 21.01.2024 по 21.03.2024 (включно) в розмірі 154 478 (сто п'ятдесят чотири тисячі чотириста сімдесят вісім) грн. 84 коп.
За змістом статті 117 КЗпП України обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі по тексту - Порядок №100), чинність якої згідно з пунктом 2 поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок №100, у відповідній редакції).
Відповідно до п. 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №26 при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.
Судовим розглядом встановлено, що з 20.01.2024 позивачку виключено зі списків особового складу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), відповідно до наказу від 19.01.2024р. №52-ос.
22.03.2024р. відповідачем було проведено остаточний розрахунок з ОСОБА_1 . Так, на рахунок позивача зарахований грошовий платіж у сумі 66 387,69грн. (грошова компенсація вартості неодержаного під час проходження служби речового майна).
Отже, час затримки розрахунку при звільненні обраховується із 21.01.2024 по 21.03.2024 (включно).
Згідно із складеною відповідачем довідкою від 13.05.2024р. №77 показник середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця за два повні календарні місяці перед звільненням складає 1 466,87грн. (44 739,50грн. грошового забезпечення за листопад 2023р. та 44 739,60грн. грошового забезпечення за грудень 2023р.)
Проте, колегія суддів звертає увагу, що середньоденне грошове забезпечення було обчислене відповідачем без урахування платежів з додаткової винагороди, визначеної у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Так, згідно із частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Крім того, у подальшому Законом України від 28 червня 2023 року №3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану», Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було доповнено статтею 9-2 такого змісту: додаткова винагорода військовослужбовцям під час дії воєнного стану. Під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Отже, з прийняттям Закону № 3161-IX створено відповідні умови для забезпечення належного рівня соціального захисту військовослужбовців шляхом законодавчого врегулювання питань виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою №168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні.
Правова природа такої виплати невід'ємно пов'язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.11.2018 у справі № 824/166/15-а, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
Наведені висновки, узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 02.05.2024 року у справі № 160/14528/22.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що позивачка мала право на отримання додаткової щомісячної винагороди в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, установленої Постановою №168.
Крім того, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що така додаткова щомісячна винагорода в порядку Постанови №168 позивачкою отримувалась.
Колегія суддів зазначає, що вказана додаткова винагорода встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні, має регулярний щомісячний характер, а тому підлягає включенню до загального розміру місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 для обчислення середнього заробітку, що спростовує позицію відповідача щодо одноразового характеру такої виплати.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до інформації, відображеній в архівній відомості особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2023 рік, грошове забезпечення:
у листопаді 2023 року становило 74 739,50 грн і включав такі постійні складові, які не мають разового характеру: - посадовий оклад - 5 920 грн; - надбавка за вислугу років - 3 665 грн; - додаткова винагорода ПКМ №168 від 28.02.2022 (30 000) - 30 000 грн; - надбавка за кваліфікацію - 296 грн; - оклад за військовим званням - 1 410 грн; - надбавка за особливості проходження служби - 1 099,50 грн; - премія - 25 752 грн; - надбавка за особливості проходження служби - 6 597 грн;
у грудні 2023 року становило 79 739,50 грн і включав такі постійні складові, які не мають разового характеру: - посадовий оклад - 5 920 грн; - надбавка за вислугу років - 3 665 грн; - додаткова винагорода ПКМ №168 від 28.02.2022 (30 000) - 26 000 грн; - надбавка за кваліфікацію - 296 грн; - премія згідно з наказу - 9 000 грн; - оклад за військовим званням - 1 410 грн; - надбавка за особливості проходження служби - 1 099,50 грн; - премія - 25 752 грн; - надбавка за особливості проходження служби - 6 597 грн. (т. 1 а.с. 43-44).
Окрім того, з наданої НОМЕР_1 Прикордонним загоном Державної прикордонної служби України, на вимогу суду апеляційної інстанції довідки-розрахунку від 24.02.2025 року середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає:
за листопад 2023 року 74 739,50 грн., з яких постійні виплати 44 739, 50 грн. та додаткові (одноразові) виплати 30000, 00 грн. (додаткова винагорода ПКМ №168 від 28.02.2022);
у грудні 2023 року становило 79 739,50 грн, з яких постійні виплати 44 739,50 грн., та додаткові (одноразові) виплати 35 000, 00 грн. (винагорода ПКМ №168 від 28.02.2022 - 26 000 грн; премія згідно з наказу - 9 000 грн) т.2 а.с. 50).
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяця служби перед звільненням становив 154 479 грн. (у листопаді 2023 року - 74 739,50 грн та у грудні 2023 року - 79 739,60 грн)
Отже, сума середньоденного грошового забезпечення позивачки складає 2 532, 44 грн., із розрахунку (154 479, 00 грн. / 61).
Оскільки час затримки розрахунку при звільненні обраховується із 21.01.2024 по 21.03.2024 (включно), тому сума середнього заробітку складає 154 478 (сто п'ятдесят чотири тисячі чотириста сімдесят вісім) грн. 84 коп. (2 532, 44 грн. х 61 дні).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі, колегія за наслідкам апеляційного перегляду цієї справи дійшла висновку, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог про необхідність нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 154 478 (сто п'ятдесят чотири тисячі чотириста сімдесят вісім) грн. 84 коп.
Згідно ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч.5 ст. 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 21.01.2024 по 21.03.2024 (включно) в розмірі 154 478 (сто п'ятдесят чотири тисячі чотириста сімдесят вісім) грн. 84 коп.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 по справі № 520/7585/24 скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 21.01.2024 по 21.03.2024 (включно).
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із 21.01.2024 по 21.03.2024 (включно) в розмірі 154 478 (сто п'ятдесят чотири тисячі чотириста сімдесят вісім) грн. 84 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді В.А. Калиновський О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 10.03.2025 року