Справа № 184/221/25
Номер провадження 3/184/115/25
27 лютого 2025 рокум. Покров
Суддя Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області Томаш В.І.., розглянувши матеріали справи, які надійшли від Відділення поліції № 2 Нікопольського РУП ГУНП України в Дніпропетровській області про притягнення:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
до відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР № 224028 від 18.01.2025 року, 18.01.2025 року о 12 годині 00 хвилин по вул. І.Малки, м. Покров Дніпропетровської області, водій ОСОБА_1 керував т/з автомобілем OPEL VEKTRA днз. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей), від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, під запис бодікамери №796594, 799443, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП не визнав, проти фактичних обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення заперечує та суду пояснив, 18.01.2025 року їхав по вул. Івана Малки під час руху автомобілю він почув дивний звук, зупинив автомобіль на обочині, щоб переглянути що сталось, вийшовши з автомобілю і побачив що задній номерний знак відсутній і лежить на проїзній частині дороги. Забравши номер він почав його прикручувати, через 1-2 хвилини під'їхав службовий автомобіль, з якого вийшли поліцейські та запитали у нього де номерний знак На що він вказав, що під час руху він відпав і він його ремонтує. Працівники поліції відносно нього склали постанову за ч.1 ст. 121-3 КУпАП, якою наклали стягнення у виді штрафу, який він сплатив. Дану постанову він не оскаржував, з нею згідний. При цьому, працівники поліції почали пропонувати йому пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння. Будь-яких роз'яснень про процедуру та порядок проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, а також про наслідки відмови від освідування, поліцейськими не роз'яснено. Та працівник поліції самостійно дійшов висновку, щодо перебування його у стані алкогольного сп'яніння. Вказує, що належних доказів, які могли б підтвердити факт скоєння ним правопорушення, поліцейським не надано, та факт вчинення правопорушення не зафіксовано належним чином, як того вимагає КУпАП. Просить провадження у даній справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та дослідивши матеріали справи, а саме: протокол про адміністративне правопорушення, направлення на огляд водія транспортного засобу; довідку про те, що ОСОБА_1 має посвідчення водія; відеозапис, рапорт патрульного поліції Бородай О.В., суддя приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст.245 КУпАП, одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Статтею 252 КУпАП, встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
За змістом ст.ст.279, 280 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення має розглядатись суддею у межах тих обставин, які зазначенні у протоколі про таке порушення.
У відповідності до ст.130 КУпАП, відповідальність за даною статтею настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частина 1 статті 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Об'єктивна сторона зазначеного складу адміністративного правопорушення - керування транспортними засобами особами в стані сп'яніння. Під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання функцій водія під час руху транспорту, тобто вплив на органи керування транспортного засобу, що призвело до зміни його положення відносно початкового.
Суб'єктами правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у цьому випадку є водії транспортного засобу.
Відповідно до п. 27 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» судам слід враховувати, що відповідальність за ст.130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Керування транспортним засобом слід розуміти, як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Відповідно до DVD диску з відеозаписом, наданий як доказ працівниками поліції, з якого не вбачається факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом яким працівниками поліції порушено ст.ст. 31, 40 Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до ч. 5 розділу II Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року №1026, в частині здійснення безперервності відео фіксації, оскільки фіксація відеозаписів без назви здійснювалася за допомогою не ідентифікованих відео пристроїв, які не містять, передбачених п. 2 Розділу ІІ Інструкції інвентарного та номенклатурного номерів, що в свою чергу є належною підставою для визнання указаних відеозаписів неналежними та недопустимими, а на мобільний телефон. Неоднозначне, нічим не обґрунтоване запитання патрульного про проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп'яніння на місці або в медичному закладі є провокативним і по своїй суті мало абсолютно чіткий контекст щодо відмови як від проходження огляду на стан сп'яніння в медичному закладі, що є абсолютно недопустимим, а тому працівниками поліції грубо порушено вимоги п. 6 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» та статті 266 КУпАП в частині незаконної відмови від проведення огляду в закладі охорони здоров'я. Після відмови ОСОБА_1 патрульний мав забезпечити доставку останнього до найближчого закладу охорони здоров'я (не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для проведення огляду, на встановлення стану сп'яніння), однак в порушення п.6 Порядку, п.7 Інструкції та статті 266 КУпАП цього не зробив. Більше того, навіть не порахував за необхідне роз'яснити необхідність такого проходження та надати відповідне направлення, де б ОСОБА_1 , мав би надати свою згоду або відмову.
На підставі наведеного, вважаю, що працівниками поліції була порушена процедура проведення огляду на стан сп'яніння, оскільки не було дотримано всіх законодавчо встановлених вимог щодо проведення такого огляду, як наслідок, відповідне направлення патрульним виписалось формально, належної відмови щодо огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я, що підтверджується і відеозаписом, не було.
Крім того, ОСОБА_1 , не роз'яснено жодного права, передбаченого ст.268 КУпАП, в тому числі ст. 63 Конституції України, що чітко зафіксовано на доданих відеозаписах.
Відповідно до вимог ст.ст.251,252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, в якому зазначається суть правопорушення та інші дані, необхідні для розгляду справи, і не може вважатися беззаперечним доказом вини особи. Протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується і стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v.theUnitedKingdom), п. 161, Series А заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".
Також слід зазначити, що як слідує з рішення ВС/КАС у справі №524/5741/16-а від 20.05.2020 року рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень, а сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів.
Як вбачається з досліджених судом матеріалів справи, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом не підтверджується жодним доказом.
Досліджені судом докази свідчать про те, що відсутні беззаперечні докази факту безпосереднього керування ОСОБА_1 автомобілем, а наданий суду диск не дає однозначної відповіді на питання.
Використання відеозаписів з відео реєстратора та нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) поліцейських передбачено ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» та Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них», затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції від 03.02.2016 року №100.
Після перегляду відеозапису встановлено, що на ньому не зафіксовані жодних відомостей, які б свідчили, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Дані відеозапису не доводять того, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції під час керування транспортним засобом. Відсутні дата та час зйомки. Дані відеозапису не доводять також того, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції під час керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Відео записом поліцейського зафіксована лише те, що в невідомий час та місці працівник поліції запитує у ОСОБА_1 чи хоче останній пройти тест за допомогою приладу «Драгер», а також чи відмовляється ОСОБА_1 проїхати до лікарні для проходження мед огляду, після чого відеозапис закінчено.
Досліджені судом докази свідчать про те, що відсутні беззаперечні докази факту керування ОСОБА_1 автомобілем при обставинах зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення, а наданий суду диск з записом поліцейського не дає однозначної відповіді на це питання.
Статтею 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння та відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на зазначений стан.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони за ст. 130 КУпАП є саме керування особою транспортним засобом, при цьому не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння, керувала транспортним засобом.
Під керуванням транспортним засобом розуміється вчинення технічних дій, пов'язаних з приведенням транспортного засобу в рух, зворушенням з місця, процесом самого руху аж до зупинки, відповідно до призначення і технічних можливостей транспортного засобу. Однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 як водієм, були вчинені дії, пов'язані з приведенням транспортного засобу в рух відповідно до призначення і технічних можливостей транспортного засобу.
Згідно правової позиції викладеної ВСКАСу справі № 216/5226/16-а в постанові від 18.07.2019 року вказав, що доказом порушення ПДР не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність вчинюваних процесуальних дій.
Що стосується наданого до матеріалів справи направлення на огляд водія транспортного засобу.
Дніпровський апеляційний суд в постанові у справі № 215/8060/21 зазначив наступне: «Направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння не можна визнати належним доказом, оскільки підпису або відмітки про видачу водію цього направлення в матеріалах справи немає.
Крім того, за положеннями ч. 1 ст. 266 КУпАП на поліцейських уповноваженого підрозділу Національної поліції України покладено обов'язок по відстороненню від керування транспортним засобом осіб, які ними керують і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість руху.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання вимог коментованої норми закону щодо відсторонення водія від керування транспортним засобом при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, незважаючи на те, що у винуватість ОСОБА_1 ставиться керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Оскільки матеріали адміністративного провадження не містять доказів відсторонення ОСОБА_1 від керування автомобілем та передачі керування іншій уповноваженій особі, викликає сумнів у законності дій поліцейського при оформленні матеріалів, та його дії не узгоджуються з формулюванням правопорушення, викладеним у протоколі.
За таких обставин, враховуючи досліджені докази, пояснення ОСОБА_1 та відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, вважаю що в діях останнього відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. І ст.130 КУпАП.
Згідно роз'яснень, що містяться у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування, судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилав правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Крім того, судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
Наведене у своїй сукупності дає підстави стверджувати про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП не доведена беззаперечними доказами, а сумніви, які виникли у ході розгляду цієї справи, мають бути витлумачені на користь останнього. Його вина у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не підтверджується належними, допустимими, достатніми доказами, які доповнюють один одного та були дослідженими під час розгляду матеріалів адміністративної справи та не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series А заява №25), який застосовується при оцінці доказів.
Положеннями ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зобов'язано суди застосовував при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" №39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18.01.1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series А заява №25).
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У той же час, у справі «Barbera, MesseguandJabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008р., «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001р., «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002р., неодноразово вказує що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпції.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Слід зазначити, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка є викладом обставин складу адміністративного правопорушення, що ставиться у вину особі, винуватість якої у вчиненні правопорушення має доводитися в суди суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки суд, діючи таким чином, порушує вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод перебираючи на себе функції прокурора та позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, суддя приходить до висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП є підставою для закриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 40-1, 130 ч. 1, 221, 276, 279, 283-284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанову суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя Орджонікідзевського міського суду В. І. Томаш