10 березня 2025 р. Справа № 480/4366/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 25.11.24 по справі № 480/4366/24
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області , Сумського районного суду Сумської області
про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумського районного суду Сумської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити дії, і просила:
- визнати протиправним наказ керівника апарату Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2024 року № 22/06-09 «Про встановлення надбавки за вислугу років працівникам апарату» на державній Службі в розмірі 30 відсотків секретарю судового засідання Сумського районного суду Сумської області ОСОБА_1 та скасувати наказ керівника апарату Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2024 року № 22/06-09 в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожен календарний рік стажу державної служби ОСОБА_1 в розмірі 30 відсотків посадового окладу;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 секретарю судового засідання Сумського районного суду Сумської області, відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу керівника апарату Сумського районного суду Сумської області від 20.10.2017 року № 31-06-09, починаючи з 22 січня 2024 року, із урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є працівником Сумського районного суду Сумської області та з 23.10.2000 працює на посаді секретаря судового засідання.
Згідно наказу "Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 " від 20.10.2017 № 31-06-09 позивачці було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу.
Із набранням з 01.01.2024 чинності Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" № 3460-ІХ, яким розмір надбавки за вислугу років обмежено 30 відсотками посадового окладу, наказом керівника апарату «Про встановлення надбавки за вислугу років працівникам апарату суду» від 09 лютого 2024 року № 22/06-09 на підставі пункту 12 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" позивачу було встановлено надбавку за вислугу років на державній службіз 22.01.2024 у розмірі 30 відсотків посадового окладу. Позивач вважає, що оспорюваним наказом порушені її права на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України "Про державну службу" у зв'язку з чим звернулася до суду за захистом свої прав.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 року позов ОСОБА_1 до Сумського районного суду Сумської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити дії - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ керівника апарату Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2024 року № 22/06-09 «Про встановлення надбавки за вислугу років працівникам апарату суду», яким встановлено з 22.01.2024 надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 30 відсотків секретарю судового засідання Сумського районного суду Сумської області ОСОБА_1 .
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області здійснити з 22.01.2024 перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України "Про державну службу" і наказу Сумського районного суду Сумської області "Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 " від 20.10.2017 № 31-06-09, у розмірі 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що ДСА України та Територіальне управління як органи державної влади діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ТУ ДСА України в Сумській області як розпорядник коштів нижчого рівня не має правових підстав для самостійного нарахування поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-ІХ. Абзацом 2 пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі на рівні 2% посадового окладу державного службовця, за кожен календарний рік, але не більше 30% посадового окладу.
На виконання вимог зазначеного Закону був винесений наказ керівника апарату Сумського районного суду Сумської області Васяєва Сергія Анатолійовича від 09 лютого 2024 року № 22/06-09 «Про встановлення надбавки за вислугу років працівникам апарату суду» - 30 % посадового окладу.
Зауважує, що Територіальним управлінням ДСА України в Сумській області були здійснені заходи, спрямовані на виконання вимог Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік», виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.10.2023 року № 1109 «Про підготовку до запровадження умов оплати праці державним службовців на основі класифікації посад у 2024 році».
Позивач не скористалася своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є працівником Сумського районного суду Сумської області та з 23.10.2000 працює на посаді секретаря судового засідання.
Згідно наказу "Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 " від 20.10.2017 № 31-06-09 позивачці було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу.
У подальшому, на підставі статті 52 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016 року, відповідно до пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року, наказом керівника апарату Сумського районного суду Сумської області «Про встановлення надбавки за вислугу років працівникам апарату суду» від 09 лютого 2024 року № 22/06-09 позивачці встановлено надбавку за вислугу років на державній службі з 22.01.2024 у розмірі 30 відсотків посадового окладу.
Не погодившись із зазначеним наказом, позивачка ініціювала даний спір.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що норма ч. 1 ст. 52 Закону №889-VIII є нормою спеціального Закону щодо спірних правовідносин на відміну від п.12 Закону №3460-IX, який діє лише у межах бюджетного року (2024 року), тому до спірних правовідносин застосуванню підлягає ч.1 ст.52 Закону №889-VIII як пріоритетна норма. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ керівника апарату Сумського районного суду Сумської області «Про встановлення надбавки за вислугу років працівникам апарату суду» від 09 лютого 2024 року № 22/06-09 щодо встановлення секретарю судового засідання ОСОБА_1 надбавки за вислугу років в розмірі 30 відсотків, суперечить нормі ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу» не відповідає критеріям, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.
За визначенням статті 1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.
Згідно ч. 6 ст. 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Отже, питання оплати праці державних службовців апарату суду регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Так, відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про державну службу», держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Згідно з ч. 2 ст. 50 Закону України «Про державну службу», заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).
Згідно з ч. 4 ст. 50 Закону України «Про державну службу», джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
При цьому, за приписами ч. 5 ст. 50 Закону України «Про державну службу», скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
У відповідності з ч. 1 ст. 46 Закону України «Про державну службу», стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Отже, ч. 1 ст. 46, ст. 50 та ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» гарантоване право державних службовців надбавка за вислугу років на державній службі у чітко визначеному ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» розмірі, а саме: 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Однак, Верховною Радою України 9 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зазначені висновки викладені колегією суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду в рішенні від 06.04.2023 по справі № 260/3564/22.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки, а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.
Вирішуючи спір, колегія суддів враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.
Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб'єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.
Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.
Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не закон про затвердження бюджету України на відповідний рік.
У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.
У свою чергу, роз'яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.
Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що наказ керівника апарату Сумського районного суду Сумської області «Про встановлення надбавки за вислугу років працівникам апарату суду» від 09 лютого 2024 року № 22/06-09 щодо встановлення секретарю судового засідання ОСОБА_1 надбавки за вислугу років в розмірі 30 відсотків, суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» та не відповідає критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Сумського районного суду Сумської області від 09 лютого 2024 року № 22/06-09 «Про встановлення надбавки за вислугу років працівникам апарату суду», яким встановлено з 22.01.2024 надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 30 відсотків секретарю судового засідання Сумського районного суду Сумської області ОСОБА_1 та зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області здійснити з 22.01.2024 перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України "Про державну службу" і наказу Сумського районного суду Сумської області "Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 " від 20.10.2017 № 31-06-09, у розмірі 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 року по справі № 480/4366/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 по справі № 480/4366/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк