Справа № 199/6298/23
Провадження № 2/175/1816/23
Іменем України
(Заочне)
"28" листопада 2024 р. смт. Слобожанське
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Білоусової О.М.,
за участю секретаря судового засідання Перепелиці В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Слобожанське Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області про визнання особи такою, що не прийняла спадщину у встановлений законом строк,
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті, відкрилася спадщина на належне йому майно. Крім неї, спадкоємцем першої черги є її брат ОСОБА_4 , який відмовився на користь позивачки від належної йому частки спадкового майна після смерті батька ОСОБА_3 . Позивачка, як спадкоємець за законом після смерті батька, 15.08.2022 року звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, де з'ясувала, що її доля у спадковому майні складає 2/3 частині, оскільки в матеріалах спадкової справи міститься інформація щодо наявності ще одного спадкодавця за законом, а саме дружини спадкодавця ОСОБА_2 , яка вважається такою, що прийняла спадщину на 1/3 частину спадкового майна, оскільки була зареєстрована разом зі спадкодавцем на час його смерті за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, позивачка зазначає, що реєстрація відповідачки по справі - ОСОБА_2 за місцем проживання спадкодавця, в даному випадку не є свідченням прийняття спадщини, так як остання фактично з 2010 року не проживає за вказаною адресою, оскільки виїхала з території України за кордон та більше не поверталася, а отже відсутній факт постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, з урахуванням того, що сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити про своєчасність прийняття спадщини. Лише постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання спадкоємця саме таким. Закон також не ставить прийняття спадщини у залежність від того, яким місцем проживання особа вважала місце відкриття спадщини - постійним чи тимчасовим місцем проживання. Натомість, закон вимагає реального постійного проживання разом зі спадкодавцем на час його смерті без будь-яких застережень та умов.
Звернувшись 05.07.2023 року до нотаріальної контори з питанням щодо можливості видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно, що залишилося після смерті батька, позивачка отримала відмову у видачі вказаного свідоцтва, з вищезазначених підстав.
На підставі зазначеного, позивачка просить визнати відповідачку ОСОБА_2 такою, що не прийняла спадщину через її постійне непроживання разом із спадкодавцем на час його смерті і неподання у встановлений законом строк заяви до нотаріуса про прийняття спадщини за законом.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12.02.2024 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 року повторно витребувано докази у Адміністрації Прикордонної служби Українию.
Представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позов підтримує, просить задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідачка про розгляд справи повідомлена належним чином (поштове відправлення), в судове засідання не з'явилася, заяв та відзив на позовну заяву не надавала.
Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Яковлева І.М в судове засідання не з'явилася, подала заяву, в якій просила розглянути справу без її участі.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення.
Дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши наведені в позові обставини, суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, що міститься в матеріалах справи.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 є батьком позивачки ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .
09.09.1995 року, позивачка уклала шлюб з ОСОБА_6 , який зареєстровано відділом реєстрації актів громадського стану Виконкому індустріальної районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська, та складено актовий запис № 730, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , копія якого знаходиться в матеріалах справи. Після укладення шлюбу прізвище позивачки було змінено з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
08.11.2003 ОСОБА_3 уклав шлюб з відповідачкою по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був зареєстрований Жовтневим відділом РАЦС РС Дніпропетровського МУЮ, що підтверджується інформацією про їх шлюб з актового запису.
Як вбачається з матеріалів спадкової справи 56/2022, зареєстрованої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Яковлевою І.М. після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після смерті спадкодавця прийняла його донька, позивачка по справі ОСОБА_1 , шляхом подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини від 15.08.2022 року. В даній заяві заявник зазначила, що крім неї є інший спадкоємці передбачені ст.1241 ЦК України, а саме її брат ОСОБА_4 , який відмовився від належної йому частки на спадщину на користь позивачки ОСОБА_1 , про що свідчить заява від 15.08.2022 року, котра знаходиться в матеріалах спадкової справи 56/2022.
У липні 2023 року, позивачка звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, за видачею свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно, що залишилося після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до листа-роз'яснення № 295/02-14 від 05.07.2023 року виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Яковлевою І.М., було відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину на все спадкове майно, що належало спадкодавцю ОСОБА_3 на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також роз'яснено, що розмір її частки у спадщині складає 2/3 частини. В свою чергу розмір частки у спадщині відповідачки по справі ОСОБА_2 складає 1/3 частини, оскільки згідно інформації отриманої з відділу обліку проживання фізичних осіб департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської Ради (вих. від 29.08.2022 року № 14/5-70880) вбачається, що на день смерті ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , де також була зареєстрована його дружина ОСОБА_2 , з якою він перебував у шлюбі, зареєстрованому 08.11.2003 року Жовтневим в/РАЦС РС Дніпропетровського МУЮ.
Судом встановлено, що відповідачка по справі ОСОБА_2 у 08.02.2018 році виїхала за межі України. Потім 19.07.2021 року, вона приїхала в Україну, а 23.08.2021 року, знову виїхала за межі України та не поверталася, що підтверджується інформацією витребуваною у Адміністрації Прикордонної служби України від 10.06.2024 № 199/6298/23.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, дана норма закону визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Тому, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
Відповідно до ст.67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не відмовився від неї в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який на час відкриття спадщини не проживав разом із спадкодавцем, для прийняття спадщини має подати в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини. Відповідно до ч.1 ст.1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Положеннями ч.ч.1, 6 ст.29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно з вимогами ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.
Аналіз наведених норм права дозволяє сформулювати суду висновок про те, що сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не може бути підтвердженням, відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, своєчасності й повноти прийняття спадщини спадкоємцем. Для цього, окремо слід довести факт постійного (спільного й безперервного) проживання спадкоємця зі спадкодавцем станом на день смерті останнього.
Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду України у справі №6-27745св08 від 11 березня 2009 року, визначено, що «відповідно до ч. 3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Таким чином саме постійне місце проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання спадкоємця таким, а не лише реєстрація місця його проживання за адресою місця проживання спадкодавця».
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у справі № 342/1447/20 провадження № 61-11029св22 від 12.06.2023 року, де вказано, що «відповідно до ч. 3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Тобто спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини, він не заявив відмову про неї. Якщо спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, він повинен подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини».
Крім того, у вищевказаній справі Верховний Суд висловив наступну правову позицію «Отже, встановивши, що на час відкриття спадщини особа хоча і була зареєстрована у квартирі, але фактично там не проживала, а перебувала та перебуває у Іспанії, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, позивачка не прийняла спадщину.»
Також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17 (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св21) зроблено висновок про те, що державна реєстрація спадкоємця у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації.
Окрім того, аналогічною є правова позиція Верховного Суду у справі № 454/3550/18 (провадження № 61-912св21) від 15 червня 2022 року, де зазначено, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Згідно з частиною шостою статті 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.
У постанові Верховного Суду у справі № 454/3550/18 (провадження № 61-912св21) від 15 червня 2022 року зазначено, що відповідач перебувала тривалий час за кордоном і не проживала на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації, а тому суд приходить до висновку, що державна реєстрація спадкоємця у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації.
Таким чином, інформація отримана приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Яковлевою І.М. з відділу обліку проживання фізичних осіб департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської Ради (вих. від 29.08.2022 року № 14/5-70880) з якої вбачається, що на день смерті ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , де також була зареєстрована його дружина ОСОБА_2 , не є достатньою підставою вважати, що відповідачка по справі ОСОБА_2 вважається такою, що прийняла спадщину, відповідно до положень ч. 3 статті 1268 ЦК України, оскільки протягом строку встановленого статті 1270 ЦК Кодексу, від неї не надходило заяви про відмову від спадщини.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця, оскільки частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам надано роз'яснення, що будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Оскільки положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, то сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не може бути підтвердженням, відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, своєчасності й повноти прийняття спадщини спадкоємцем. Для цього, окремо слід довести факт постійного (спільного й безперервного) проживання спадкоємця зі спадкодавцем станом на день смерті останнього.
Як вбачається з інформації ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 22.01.2024 та Департаменту адмінпослуг від 29.08.2022 відповідачка по справі ОСОБА_2 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично за вказаною адресою не проживає з 23.08.2021 року (перетин кордону).
Таким чином, суд дійшов висновку, що місце реєстрації відповідачки по справі ОСОБА_2 не було постійним місцем її проживання, оскільки сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити про своєчасність прийняття спадщини. Лише постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання спадкоємця саме таким. Закон також не ставить прийняття спадщини у залежність від того, яким місцем проживання особа вважала місце відкриття спадщини - постійним чи тимчасовим місцем проживання. Натомість, закон вимагає реального постійного проживання разом зі спадкодавцем на час його смерті без будь-яких застережень та умов.
Отже, дослідженими судом доказами підтверджено факт непроживання відповідачки - ОСОБА_2 за місцем своєї реєстрації протягом більш ніж трьох років, в тому числі станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на день смерті спадкодавця - ОСОБА_3 .
Також суд враховує ту обставину, що відповідач, не проживаючи разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, та протягом достатньо тривалого часу, протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, заяву про прийняття спадщини не подавала, тому не може вважатися особою, яка прийняла спадщину.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням встановлених судом обставин справи, оцінивши досліджені судом докази з точки зору їх належності, допустимості, достатності та достовірності в їх сукупності, суд дійшов переконання, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 10-12, 81, 133, 223, 263-265, 280-282, ЦПК України, на підставі ст. ст.1216, 1223, 1261, 1268, 1298, 1300 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області про визнання особи такою, що не прийняла спадщину через її постійне непроживання разом із спадкодавцем на час його смерті і неподання у встановлений законом строк заяви до нотаріуса про прийняття спадщини за законом.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) такою, що не прийняла спадщину через її постійне непроживання разом із ОСОБА_9 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час його смерті і неподання у встановлений законом строк заяви до нотаріуса про прийняття спадщини за законом.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом,що його ухвалив,за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя О. М. Білоусова