Справа № 173/79/25
Провадження №2/173/507/2025
іменем України
03 березня 2025 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Кожевник О.А.,
за участю секретаря судового засідання Демяненко С.І.,
представника позивача Романовської Т.М.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, -
13 січня 2025 року ОСОБА_3 звернулась до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утриманні дитини.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 16.03.2018 вона уклала шлюб з ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 яке видане виконавчим комітетом Верхівцевської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області від 16.03.2018, про що зроблено відповідний актовий запис № 10. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них з відповідачем народився син ОСОБА_4 , про що в Книзі реєстрації народжень виконавчим комітетом Верхівцевської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області зроблено актовий запис № 26 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .
Спільне сімейне життя майже припинилось. Основною причиною стала несумісність характерів з відповідачем.
Вирішення питання матеріального утримання дитини в добровільному порядку не вдалось, що й стало підставою звернення до суду. Позивачці відомо, що відповідач здоровий та дієздатний чоловік, на утриманні нікого не має, тому в змозі забезпечити належне утримання своєї дитини, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини у розмірі частини від заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду і до повноліття дитини.
Ухвалою судді від 14 січня 2025 відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
В судове засідання позивачка не прибула, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, заяв про відкладення судового засідання на адресу суду не надала.
Представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримала, пояснила, що шлюбні стосунки у позивача з відповідачем припинено з січня 2025 року, проте на її утриманні перебуває малолітній син, який потребує коштів на його утримання, в той же час батько дитини може надавати такі кошти. Просила задовольнити позов в повному обсязі. Додала, що відповідач - батько дитини забрав ОСОБА_6 до себе лише на тиждень, однак не повернув його матері.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні щодо розірвання шлюбу не заперечував, проте щодо стягнення аліментів зазначив, що з 25 січня 2025 року його син ОСОБА_7 проживає разом з ним, оскільки його мати на початку січня 2025 року переїхала проживати в іншу місцевість та забрала дитину. Нове місце проживання позивача є наближеним до лінії зіткнення, а тому відповідач поїхав до неї та забрав сина. На теперішній час дитина проживає з ним, забезпечена всім необхідних, а тому в задоволені позову щодо стягнення аліментів просив відмовити, оскільки син вже знаходиться на його утриманні.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечував щодо розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем. Звернув увагу суду, що законодавство передбачає стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким проживає дитина. Зазначив, що з 25 січня 2025 року дитина проживає разом з батьком, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Додав, що місце проживання дитини не визначено судом або домовленістю батьків, а тому дії відповідача цілком правомірні.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов висновку про таке.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 виданого 16 березня 2018 року виконавчим комітетом Верхівцевської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, сторони уклали шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 10.
Від спільного проживання у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про що в Книзі реєстрації народжень виконавчим комітетом Верхівцевської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області зроблено актовий запис № 26 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, згідно з яким сторони зазначені батьками.
В судовому засіданні встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини і ведення спільного господарства.
Причиною розпаду сімейних відносин стало відсутність між сторонами, взаємопорозуміння, взаємоповаги, взаємодопомоги та неможливе проживання один з одним.
Зазначені обставини, на думку суду створюють неможливі умови для подальшого спільного проживання сторін та збереження шлюбних стосунків.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, - чоловіки та жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознаками раси, національності або релігії одружуватись і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження, під час шлюбу та під час його розірвання шлюбу.
Сторони наполягають на розірванні шлюбу.
Згідно зі статтею 51 Конституції України, шлюб, ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України - шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
За приписами частини 1 статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частиною 3 статті 105 СК України, шлюб, припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
Стаття 112 СК України передбачає, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя та постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 3 ст. 109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Враховуючи визнання відповідачем позову в цій частині, а також те, що сторони подружніх стосунків не підтримують, спільне господарство не ведуть, суд дійшов висновку, що шлюб між сторонами існує лише формально, заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача, після розірвання шлюбу не будуть порушені його особисті та майнові права, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання, що не позбавляє сторін права повторно зареєструвати шлюб після усунення обставин, що були підставою для його розірвання.
Відповідно до частини 2 статті 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Суд вважає за необхідне роз'яснити, що згідно з абзацом 2 частини 3 статті 115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
За приписами ст. 115 СК України рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу державної реєстрації актів цивільного стану громадян для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та про ставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України та враховуючи, що ухвалюється рішення про задоволення позовних вимог з урахуванням вини обох сторін у розірванні шлюбу, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 605.60 грн., на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору. В іншій частині понесені судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення аліментів на утримання дитини суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ(78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини, частинами сьомою, восьмою статті 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. В усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 18 Конвенції про права дитини зазначено про необхідність докладання всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної і однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язку щодо дитини.
Відповідно до вимог ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частина 2 статті 182 СК України).
Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Позивачем надано копію акту від 05.02.2025 обстеження матеріально-побутових умов сім'ї ОСОБА_3 , з якої вбачається, склад сім'ї ОСОБА_3 та її син ОСОБА_8 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 працює плодоовочівником в господарстві ФОП ОСОБА_9 з 06 лютого 2025 р.
Відповідачем на спростування тверджень позивача суду надано акт депутата Верхівцевської міської ради Чабанюк Л.С. від 29 січня 2025 року відповідно до якого ОСОБА_4 фактично проживає з ОСОБА_1 , за місцем реєстрації, а саме: АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 з родиною не проживає, орієнтовне місце знаходження: Дніпропетровська область, Синельниковський район, с. Вишневе.
Довідка ПП Лінгвіст плюс № 11 від 24.02.2025 видана про те, що ОСОБА_8 відвідав заняття: 08.02.2025, 15.02.2025, 22.02.2025 з курсу «Підготовка до школи» в м. Верховцеве.
Оцінюючи вказані докази, доходжу висновку про те, що під час судового розгляду встановлений та доведений доказами той факт, що малолітній ОСОБА_4 з 25 січня 2025 року проживає з батьком та знаходиться на його утриманні. Представник позивача зазначила, що дійсно дитина проживає разом з батьком, мати дитини на його утримання коштів не надає, проте не згодна з діями відповідача, оскільки останній взяв дитину лише на тиждень та не повернув їй сина, а тому ініціювала звернення до суду з позовом про встановлення місця проживання дитини.
Таким чином, вказані обставини мають істотне значення, які відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України дають підстави для відмови в позові, оскільки дитина проживає разом з батьком.
Керуючись ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити частково.
Шлюб, зареєстрований 16 березня 2018 року виконавчим комітетом Верхівцевської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, про що зроблено відповідний актовий запис № 10 між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 і ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , 605 грн. 60 коп., на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання заяви про розірвання шлюбу. В іншій частині понесені судові витрати по сплаті судового збору покласти на ОСОБА_3 .
Після набрання рішенням законної сили його копію направити Верхньодніпровському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
У стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини від заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову, тобто з 13.01.2025, і до досягнення дитиною повноліття відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення апеляційного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 07.03.2025.
Суддя О.А. Кожевник