Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
10 березня 2025 р. №520/19526/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 про повернення безпідставно сплачених коштів ,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернулась Військова частина НОМЕР_1 України з адміністративним позовом, в якому просить суд:
Стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 83869,89 грн. під час фактичного невиконання ним обовязків військової служби з 23.09.2023 до 30.11.2023 на користь військової частини НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 , р/р НОМЕР_3 у Чугуївському управлінні ДКСУ в Харківській області, МФО 820172).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 набув та зберіг майно, а саме грошові кошти в сумі 83869,89 грн. без достатньої правової підстави, оскільки самовільно залишив місце служби під час дії воєнного стану та фактично не виконував військового обов'язку з 23.09.2023 до 30.11.2023, що стало підставою для звернення військовою частиною НОМЕР_1 до суду з даним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу поштою та отримана останнім 25.12.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 161 від 23.06.2022 солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини, на всі види забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.07.2023 №216 солдат ОСОБА_1 убув у основну відпустку, яка була надана на 15 діб по 15.08.2023 включно.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.08.2023 №231 солдат ОСОБА_1 з 14.08.2023 на підставі направлення лікаря-психіатра військової частини НОМЕР_4 направлений на лікування до КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради» м. Полтава.
Згідно листа від командира військової частини НОМЕР_4 від 23.12.2023 солдат ОСОБА_1 перебував на лікуванні у КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради» м. Полтава з 14.08.2023 до 22.09.2023.
До місця служби і дислокації свого підрозділу солдат ОСОБА_1 після лікування не повернувся, тобто з 23.09.2023 є таким військовослужбовцем, що самовільно залишив місце служби в умовах воєнного стану.
Результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_1 були затверджені наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2023 за №1626.
21.01.2024 до Територіального управління ДБР у м. Краматорськ направлено відповідне повідомлення у порядку ст. 214 КПК України для внесення відповідних відомостей до ЄРДР за фактом самовільного залишення місця служби солдатом ОСОБА_1 під час дії воєнного стану, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Враховуючи викладене, а також те, що про виписку з лікувального закладу військова частина дізналася лише 23.12.2023 з відповідного повідомлення шпиталю, має місце безпідставна виплата солдату ОСОБА_1 грошового забезпечення в сумі 83869,89 грн, з яких:
- 23227,53 грн, за період з 23.09.2023 до 30.09.2023;
- 30321,18 грн, за період з 01.10.2023 до 31.10.2023;
- 30321,18 грн, за період з 01.11.2023 по 30.11.2023.
Службовим розслідування вини службових осіб військової частини НОМЕР_1 у зазначеній безпідставній переплаті солдату ОСОБА_1 грошових коштів за вересень-листопад 2023 року не встановлено.
Причинами переплати солдату ОСОБА_1 грошового забезпечення є особиста недобросовісність останнього та вчинення ним кримінального правопорушення. Вжитими до теперішнього часу заходами щодо з'ясування місцезнаходження
зниклого військовослужбовця, а саме спробами встановити з ним телефонний зв'язок, опитування співслужбовців, позитивних результатів не дали, зниклим безвісти він не обліковується.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 безпідставно виплачено грошові кошти в
сумі 83869,89 грн., оскільки самовільно залишив місце служби під час дії воєнного стану та фактично не виконував військового обов'язку з 23.09.2023 до 30.11.2023, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011).
Відповідно до статті 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. На підставі ч. 1 статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч. 4 статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.
Згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї норми матеріального права зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.
Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.
Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
При цьому, суд встановив, що висновком службового розслідування встановлений факт самовільного залишення місця служби під час дії воєнного стану 23.09.2023, у зв'язку з чим матеріали відносно відповідача за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України направлені до Територіального управління ДБР у м. Краматорськ для внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Суд вважає, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі без поважних причин, проте отримував грошове забезпечення за період з 23.09.2023 по 30.11.2023.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок у поверненні безпідставно набутого грошового забезпечення за вищевказаний період.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача зайво виплаченого грошового забезпечення за період фактичного невиконання ним обов'язків військової служби з 23.03.2023 по 30.11.2023 у розмірі 83869,89 грн.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно сплачених коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 83869,89 грн. під час фактичного невиконання ним обовязків військової служби з 23.09.2023 до 30.11.2023 на користь військової частини НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 , р/р НОМЕР_3 у Чугуївському управлінні ДКСУ в Харківській області, МФО 820172).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 10.03.2025 року.
Суддя Бідонько А.В.