10 березня 2025 рокусправа № 380/17284/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, -
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не провів своєчасно розрахунок у зв'язку із звільненням, а саме, своєчасно не виплатив грошове забезпечення. Вказує, що оскільки відповідачем на день звільнення зі служби не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Позивач добровільно написав рапорт на здачу справ та посади, стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП України є безпідставним. Представник відповідача зазначає, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають в порядку виконання судового рішення про присудження виплати середньої виплати. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 14 серпня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 25 жовтня 2024 року зупинено провадження у справі № 380/17284/24 до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №440/6856/22.
Ухвалою від 7 березня 2025 року поновлено провадження у справі №380/17284/24.
Всебічно дослідивши та об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26.08.2020 «№171 ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №380/14669/23 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 26.08.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 26.08.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення з 30.01.2020 по 26.08.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за весь час затримки виплати - з 30.01.2020 по день фактичної виплати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2024 року у справі №380/14669/23 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №380/14669/23 - скасовано у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати та про зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення з 30.01.2020 по 26.08.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за весь час затримки виплати - з 30.01.2020 по день фактичної виплати, та у задоволенні таких позовних вимог - відмовлено. У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №380/14669/23 - залишено без змін.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №380/14669/23 відповідач 11 липня 2024 року здійснив виплату на рахунок позивача у розмірі 63250,08 грн.
Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено йому всіх належних сум, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв'язку із чим звернувся до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме, встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ положення ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Суд ураховує, що ст.116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст.117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
При цьому, жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23).
Відтак, враховуючи, що не проведення з вини роботодавця розрахунку з працівником у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.
Як видно з матеріалів справи та й не заперечується відповідачем, остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (індексації грошового забезпечення), здійснений відповідачем лише 11.07.2027 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №380/14669/23.
Періодом протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 27.08.2020 (з дня, наступного за датою звільнення) по 11.07.2024 (включно).
Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом №2352-ІХ і після цього.
Період з 27.08.2020 по 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.
Проте період з 19.07.2022 по 18.01.2023 регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями, але вже без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23 та від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.
Згідно з ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).
Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Згідно з п.7 розділу І цього Порядку середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Суд встановив, що відповідно до довідки розрахунок військової частини НОМЕР_2 від 8 травня 2024 №124, розмір грошового забезпечення у червні 2020 році склав - 14864,25 грн та у липні 2020 році - 14864,25 грн.
Кількість календарних днів за червень-липень 2020 року становить 61 день.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 487,35 грн (29728,5 грн (розмір грошового забезпечення за червень-липень 2020 року) / 61 (кількість календарних днів).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 27.08.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 691 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 336758,85 грн (487,35 грн х 691 календарних днів).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) по 18.01.2023 (але не більш як за шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 184 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 89672,4 грн (487,35 грн х 184 календарних дні).
Водночас, надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 по 18.07.2022, суд звертає увагу на таке.
У порівнянні із розміром присудженого позивачу грошового забезпечення (63250,08 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з період з 27.08.2020 по 18.07.2022 (336758,85 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона у більш ніж 5 разів її перевищує.
Отож, суд дійшов переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п.71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
У контексті викладеного суд відзначає, що сума виплаченого позивачеві 11.07.2024 грошового забезпечення (63250,08 грн) є у 5 разів меншою, ніж визначена судом сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 по 18.07.2022 (336758,85 грн).
З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 по 18.07.2022 зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 60616,59 грн, зважаючи на такий розрахунок.
Зокрема, істотність частки складових грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 по 18.07.2022 становить:63250,08 грн (сума грошового забезпечення) / 336758,85 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,18.
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,18, становить 60616,59 грн: 487,35 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,18 х 691 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 по 18.07.2022).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 27.08.2020 по 18.07.2022, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 року включно (у межах шести місяців), становить 89672,4 грн.
Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до ст.117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19.07.2022 Законом №2352-ІХ і після цього, становить 150288,99 грн (60616,59 грн + 89672,4 грн).
З урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі, який просить позивач, а саме 150288,99 грн.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань військової частини понесені позивачем судові витрати.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
вирішив:
адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 150288 грн 99 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) 968 грн 96 коп сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБрильовський Роман Михайлович