про залишення позовної заяви без руху
10 березня 2025 рокусправа № 380/4280/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Сподарик Н.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з вимогами:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні мені в період з 18.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 20.05.2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок з 18.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 20.05.2023 року належних мені у вказаний період виплат - грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 рік та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 рік, на відповідні тарифні коефіцієнти, та здійснити їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши матеріали позову встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, передбачених ст. 161 КАС України.
Відповідно до п.8 ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві зазначається перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Частиною 4 ст. 161 КАС України визначено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно з ч.ч.2, 4, 5 ст.94 КАС України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно до ч.1-2 ст. 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Частиною 1 ст. 80 КАС України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 80 КАС України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Обставини свідчать про те, що з позовної заяви неможливо встановити, з яких підстав позивач дійшов висновку, що його права порушені, яким чином і якими конкретними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача відбулося втручання у права позивача.
Суд зазначає, що посилання позивача на нормативно-правові акти та правові позиції Верховного Суду в інших справах, не підкріплені фактичними даними щодо нарахування та виплати відповідачем позивачу грошового забезпечення не може вважатися викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги (в розумінні пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 згаданого Кодексу.
Суд роз'яснює, що вказана норма, в сукупності із положеннями пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України передбачає обов'язок позивача не лише сформулювати свої позовні вимоги, а й зазначити виклад обставин, якими позивач такі обґрунтовує, з наданням доказів, що підтверджують такі обставини. Натомість, позовна заява не містить ні викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, ні доказів, що підтверджують вказані обставини.
Суд також враховує, що обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності не звільняє позивача від обов'язку обґрунтувати свої позовні вимоги та вказати, в чому, на його думку, така протиправність полягає.
Суддя зазначає, що доводи позивача про неправильне обчислення відповідачем спірних сум індексації грошового забезпечення ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджених жодними належними та допустимими доказами.
Доказів, що відповідачі відмовляють надати запитувані документи, позивачем не надано, як і не подано доказів щодо неможливості звернення щодо отримання таких доказів.
Суд зауважує, що позовна заява не відповідає вимогам, встановленим КАС України з огляду на таке відповідно до пунктів 5,8 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються:
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
- зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
- перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Позивач у позовній заяві зазначає, що з 18.03.2022 проходила військову службу по мобілізації на посаді офіцера відділення рекрутингу та комплектування І відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 04.12.2024 призначено на посаду офіцера групи цивільно-військового співробітництва штабу військової частині НОМЕР_3 . Як стало відомо, відповідач в період з 18.03.2022 по 20.05.2023 не здійснював нарахування грошового забезпечення виходячи з прожиткових мінімумів встановлених законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 - викладає позивач у позовній заяві. При цьому, позивач не пояснює, на підставі аналізу яких доказів «стало відомо», що позивачу не у повному обсязі були нараховані та виплачені зазначені виплати, не надає жодних доказів на підтвердження цих обставин. Крім цього, не надає доказів проходження військової служби з 18.03.2022 по 20.05.2023 у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Суд звертає увагу, що при обґрунтуванні позовних вимог вживання словосполучень «як стало відомо», «як було встановлено» без наведення конкретних обставин (які суми було виплачено, на які суми претендує позивач) та без надання підтверджуючих доказів, свідчить про неналежну підготовку представником матеріалів позовної заяви.
Аналіз положень КАС України дозволяє чітко розмежувати процесуальні права та обов'язки учасників справи (позивача, відповідача), в тому числі обов'язок доказування:
- позивач зобов'язаний викласти обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також додати до позову докази на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів;
- відповідач - суб'єкт владних повноважень у спорі про протиправність його рішень, дій чи бездіяльності зобов'язаний доказувати правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, при цьому повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Іншими словами, процесуальні обов'язки мають обидві сторони спору. Обов'язок відповідача доводити правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності не означає, що позивач та його представник замість викладу фактів можуть обмежитися твердженнями "як стало відомо", "як було встановлено" та не дотримуватися законодавчих вимог до позовної заяви, помилково сприймаючи їх як надмірний формалізм.
В контексті виконання процесуального обов'язку доведення правомірності оскаржених рішень/дій/бездіяльності відповідач буде зобов'язаний надати суду всі наявні у нього докази, проте це жодним чином не звільняє позивача від обов'язку (а) викласти в позові факти та (б) назвати/надати суду докази на підтвердження існування фактів, з якими позивач пов'язує порушення своїх прав, свобод та інтересів.
З огляду на наведене суд приходить до висновку, що на підтвердження, обставин, які викладені у позовній заяві, представник позивача не надав суду жодних доказів, що суперечить вимогам п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України і за захистом таких звернувся до суду, однак доказів порушеного права не надав.
Згідно з ч. 1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З аналізу вказаних приписів КАС України слідує, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відтак, чинне процесуальне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Пунктом 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Враховуючи, що позивач проходить військову службу, заявлені позовні вимоги стосуються правовідносин щодо проходження публічної служби, а тому підлягає застосуванню спеціальний місячний строк, встановлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак підпунктом 18 пункту 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року, назву та частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 року, у Кодексі законів про працю України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Оскільки спірні правовідносини стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу під час проходження ним публічної служби, а не виплати сум, належних позивачу при звільненні, застосуванню підлягають положення ч. 1 статті 233 Кодексу законів про працю України.
Так, підставою звернення до суду з цим позовом стала невиплата позивачу грошового забезпечення в повному розмірі у період з 18.03.2022 по 20.05.2023.
З огляду на те, що до 19.07.2022 діяла норма, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, тому суд приходить до висновку, що в частині позовних вимог за період з 18.03.2022 по 18.07.2022 позов подано з дотриманням строку звернення до суду.
Що стосується позовних вимог за період з 19.07.2022, суд зазначає таке.
Встановлюючи момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, судом звертає увагу, що грошове забезпечення підлягає виплаті військовослужбовцю щомісячно, а тому про порушення свого права щодо отримання грошового забезпечення не у повному обсязі, позивач повинен був дізнатися при отриманні грошового забезпечення не пізніше останнього числа кожного місяця, в якому така винагорода мала бути виплачена.
Тобто відлік тримісячного строку на звернення позивача до суду з вимогою щодо виплати грошового забезпечення розпочинається з першого числа місяця, наступного за тим, в якому грошове забезпечення мало бути виплачена і, відповідно, закінчується останнього числа такого місяця.
При цьому, суд звертає увагу, що в даному випадку має місце трудовий спір, а не спір у справах про звільнення, оскільки, згідно з витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) №403 від 11.12.2024, позивачку виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення у зв'язку з призначенням на посаду офіцера групи цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_3 , тобто позивач продовжує проходити військову службу.
Отже, позивач мав бути обізнаний про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення не пізніше першого числа місяця, що слідує за наступним від оплаченого, тому тримісячний строк звернення до суду щодо виплати йому грошового забезпечення спливає через три місяці з дня, коли він дізнався про порушення свого права.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 400/5432/24.
Оскільки позовна заява подана 05.03.2025, тому, суд приходить до висновку, що з позовними вимогами про здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, позивач звернулася зі значним пропуском строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, позов залишається без руху, якщо підстави, вказані нею у заяві про поновлення строку, визнані судом неповажними.
При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою та вказати інші підстави для поновлення строку, якщо такі існують.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, враховуючи наведене, позовну заяву належить залишити без руху, а позивачу надати строк для усунення недоліків відповідно до ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 171, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
Позовну заяву залишити без руху.
Встановити позивачу строк, протягом десяти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання доказів, що підтверджують обставини справи та клопотання про поновлення строку звернення до суду та докази у підтвердження викладеного у такому клопотанні з обґрунтуванням поважності причин пропуску звернення до суд, а також обґрунтування такого тривалого зволікання зі зверненням до суду.
Роз'яснити, що у випадку неусунення у встановлений строк недоліків, позовна заява вважатиметься неподаною та буде повернута позивачу.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна