10 березня 2025 року справа №320/28253/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №31/07-41-VIII від 26.10.2023 року про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,04 га на території Садового товариства «Ветеран-2» в смт Козин Обухівського району Київської області - незаконним та скасувати його;
- зобов'язати Козинську селищну раду Обухівського району Київської області надати дозвіл ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,04 га на території Садового товариства «Ветеран-2» в смт Козин Обухівського району Київської області згідно клопотання 16.10.2023 року.
Свої позовні вимог позивач обґрунтував тим, що він звернувся до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,04 га на території Садового товариства «Ветеран-2» в смт Козин Обухівського району Київської області. Проте рішенням №31/07-41-VIII від 26.10.2023 року позивачу відмовлено у наданні дозволу у зв'язку з тим, що під час дії воєнного стану забороняється безоплатна передача земель державної та комунальної власності у приватну власність. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки відповідно до п.п.5 п.27 розділу Х Земельного кодексу України передбачено, що положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/28253/24 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.
На виконання ухвали суду від 05.08.2024 надійшла заява про усунення недоліків позову.
Таким чином недоліки позову усунуті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/28253/24 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
13.11.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечує проти вимог позову, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2002 року, який доповнив Розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України пунктами 27 і 28, які урегульовують більшість питань щодо використання земельних ділянок. Відповідно до п.5 п.27 під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. За таких обставин, враховуючи пряму вимогу Кодексу, у відповідача не було повноваження не ухвалення будь-якого іншого рішення.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою останній не погоджується з доводами відповідача та підтримує свої позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач, ОСОБА_1 , є власником садового (дачного) будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.11.2018 року та технічним паспортом будинку.
Сторонами по справі не заперечується, що будинок розташований на земельній ділянці площею 0,04 га, яка була передана у користування позивачу в 1985 році, що, в свою чергу, підтверджується листом директора пансіонату «Жовтень» від 17.10.1985 року № 12/32 та довідкою № 5 від 09.10.2018 року, виданої СТ «Ветеран-2». Відповідно до довідки, позивач є членом Садового товариства «Ветеран-2» на підставі протоколу № 5 від 07.12.2008 року.
Позивач неодноразово звертався до Козинської селищної ради з клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,04 га. Однак отримував відмови, що підтверджується рішеннями селищної ради:
№ 42/11-27-VIII від 28.11.2022 року - відмова мотивована забороною на безоплатну передачу земель державної та комунальної власності під час дії воєнного стану;
№ 34/04-34-VIII від 17.05.2023 року - відмова з тих самих підстав, а також через відсутність графічних матеріалів із зазначенням місця розташування земельної ділянки;
№ 37/05-39-VIII від 21.09.2023 року - відмова через відсутність графічних матеріалів;
№ 31/07-41-VIII від 26.10.2023 року - відмова з тих самих підстав, а також у зв'язку з тим, що відповідно до наданого кадастрового плану земельна ділянка розташована на території Київської міської ради.
Після останньої відмови позивач звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, що підтверджується копією клопотання від 15.11.2023 року.
Відповідно до відповіді Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації від 12.12.2023 року, неможливо встановити, чи знаходиться запитувана ділянка в межах Києва чи Козинської селищної територіальної громади. Матеріали були передані до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.
Згідно з відповіддю Головного управління Держгеокадастру від 26.12.2023 року, інформацію про земельні ділянки можна отримати лише за кадастровими номерами або даними власника. У зв'язку з цим надання запитуваної інформації виявилося неможливим.
Позивач вважає, що оскільки садовий будинок позивача розташований у смт Козин, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав, технічним паспортом та довідкою № 5 СТ «Ветеран-2» від 09.10.2018 року, земельна ділянка під цим будинком належить до юрисдикції Козинської селищної ради, а не Київської міської ради. Крім того, відповідно до підпункту 5 пункту 27 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, заборона на безоплатну передачу земель не поширюється на випадки, коли власник нерухомості набув право користування земельною ділянкою до набрання чинності ЗК України.
Таким чином, позивач вважає рішення відповідача № 31/07-41-VIII від 26.10.2023 року щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою неправомірним, таким, що порушує права позивача, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України).
Згідно ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).
Частинами 3 та 4 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною 1 ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Частиною 1 ст. 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Частиною 5 ст. 46 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 20.01.2021 у справі № 360/1590/16-а, від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17.
Відповідно до положень ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому ст. 186-1 ЗК України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність згідно ст. 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 р. у справі № 808/3187/17.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, ОСОБА_1 , є власником садового будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом із реєстру прав та технічним паспортом. Земельна ділянка площею 0,04 га була передана йому в користування у 1985 році, що підтверджується матеріалами справа. Позивач неодноразово звертався до Козинської селищної ради щодо відведення цієї землі у власність, але отримував відмови через воєнний стан, відсутність графічних матеріалів та невизначеність юрисдикції ділянки. Після останньої відмови він звернувся до Київської міської ради, проте територіальна належність ділянки залишилася невизначеною.
Суд зазначає, що в силу приписів ст. 118 ЗК України відповідач був зобов'язаний розглянути зазначене клопотання та, зокрема, надати мотивовану відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому чинним законодавством не передбачено права суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Отже, за результатом розгляду клопотання фізичної особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 у справі № 140/1992/18.
Відповідно до пп. 5 п. 1 ч. 1 Закону України від 24.03.2022 р. № 2145-ХІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набув чинності з 07.04.2022, до Розділу X "Перехідні положення" ЗК України внесено зміни, а саме доповнено пунктами 27 і 28. Згідно п.27 під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Так, відповідач, посилаючись на норму пп. 5 п. 27 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, що містить заборону надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі під час дії воєнного стану на території України, відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
З урахуванням вищевказаних положень ч. 7 ст. 118 ЗК України суд зауважує, що чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України в разі прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.
При цьому суд зазначає, що перевірка відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів та нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, належить до повноважень відповідача, у зв'язку з чим відповідач може прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування або у власність або про відмову у наданні такого дозволу, якщо на підставі такої перевірки буде виявлено невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Виходячи з позиції відповідача, суд зауважує, що останнім не надано документів, які б підтверджували, що була проведена така перевірка, відповідно до результатів якої встановлено невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно, суд констатує, що до справи відповідачем, на дотримання положень ч. 7 ст. 118 ЗК України, не надано доказів прийняття спірної відмови саме з підстав, визначених вказаною нормою чинного земельного законодавства.
Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Стосовно посилання у спірному рішенні на пп. 5 п. 27 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, суд зазначає наступне.
Так, вказаний Закон може бути застосований в тих випадках коли існують підстави для обмеження особи у праві на наданні дозволу на розробку проекту землеустрою саме під час дії воєнного стану та до оголошення його закінчення, та саме обмеження у наданні дозволу на розробку спірного проекту, а не як підстава для відмови у такому, оскільки підстава для такої відмови визначена ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Відповідно, рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, із належним посиланням на норму чинного законодавства із зазначенням конкретних підстав, зокрема, відмови у задоволенні вимог особи, яка виявила бажання скористатись правом на проходження порядку безоплатної приватизації земельної ділянки із земель комунальної власності.
Таким чином, оскаржуване рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порушення вимог положень ст.118 ЗК України не можна вважати вмотивованим із наведенням усіх підстав такої відмови.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Суд враховує, що у зв'язку з розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, який продовжується і на теперішній день.
Таким чином, станом на день прийняття відповідачем спірного рішення в Україні діяв воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12.05.2015 р. № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану".
Законом України від 24.03.2022 № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до ЗК України.
Вказаним законом розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено п. 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:
безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Таким чином, наразі, через дію мораторію на надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, у міської ради відсутня можливість надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
Отже, суд з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вважає за необхідне зобов'язати прийняти рішення про надання позивачу дозволу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,04 га на території Садового товариства «Ветеран-2» в смт Козин Обухівського району Київської області згідно клопотання 16.10.2023 року після закінчення дії обмежень, які передбачені пп. 5 п. 27 розділу X ЗК України, під час дії воєнного стану.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з коригуванням обраного способу захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №31/07-41-VIII від 26.10.2023 року про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,04 га на території Садового товариства «Ветеран-2» в смт Козин Обухівського району Київської області - незаконним та скасувати його.
Зобов'язати Козинську селищну раду Обухівського району Київської області прийняти рішення про надання позивачу дозволу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,04 га на території Садового товариства «Ветеран-2» в смт Козин Обухівського району Київської області згідно клопотання 16.10.2023 року після закінчення дії обмежень, які передбачені пп. 5 п. 27 розділу X ЗК України, під час дії воєнного стану.
В іншій частині вимог позову відмовити.
Стягнути судові витрати (судовий збір) у розмірі 1211,20 грн. користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (ЄДРПОУ 04362697).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.