про повернення позовної заяви
10 березня 2025 року м. Київ № 320/10447/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Перепелиця А.М., ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання незаконною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання незаконною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:
- вимагати у відповідачів паспорт громадянина рф, виданий на ім'я ОСОБА_2 , як документ, що підтверджує перебування ОСОБА_2 у шлюбі з позивачкою; ???
- вимагати у відповідачів закордонний паспорт громадянина рф, виданий на ім'я ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) як такий, що дозволяє встановити дату і, надалі, підставу допуску ОСОБА_2 на територію України; ???
- вимагати у відповідачів висновків медичного огляду ОСОБА_4 , а також медичну карту ОСОБА_5 , як доказ наявності обставин, що перешкоджали допуску ОСОБА_2 до військової служби;
- вимагати у відповідачів оригінал(и) контракту (контрактів), укладеного (укладених) між ОСОБА_5 та уповноваженим структурним підрозділом Міністерства оборони України, оригінал особистої справи ОСОБА_2 , включаючи анкети, автобіографії та інші документи, заповнені за участю ОСОБА_5 , рішення (рішення) про зарахування (перевід) ОСОБА_5 до підрозділів Міністерства оборони України - як такі, що містять відомості про підстави допуску ОСОБА_5 до служби у складі Збройних Сил України;
- визнати незаконною бездіяльність першого відповідача, яка виразилася в не повідомленні позивачки про результат розгляду звернень позивачки;
- визнати незаконною бездіяльність другого відповідача, що виразилася у порушенні терміну розгляду звернень позивачки;
- визнати бездіяльність відповідачів, що виразилася в ухиленні від проведення повноцінного медичного огляду ОСОБА_5 , прямим наслідком якого стали допуск ОСОБА_5 до участі в бойових діях та смерть ОСОБА_5 , які не відповідають вимогам статті 2 Конвенції про захист прав та основних свобод ( в аспекті позитивних зобов?язань України );
- визнати дії посадових осіб відповідачів, які виразились у поширенні в засобах масової інформації без згоди позивачки інформації про смерть ОСОБА_5 в зоні бойових дій, що не відповідають вимогам статті 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод;
- визнати дії посадових осіб відповідачів, які виразилися у відмові у видачі позивачці тіла ОСОБА_5 і з наступною довільною, без згоди позивачки кремацією тіла ОСОБА_5 , а також у відмові у видачі позивачці праху ОСОБА_5 , які не відповідають вимогам статті 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод;
- визнати дії посадових осіб відповідачів, які виразилися у відмові у видачі позивачці особистих речей та документів, що належали (що були у розпорядженні) ОСОБА_5 , такими, які не відповідають вимогам статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод;
- покласти на відповідачів солідарний обов'язок щодо видачі позивачці праху ОСОБА_5 , а також особистих речей та документів, що належали (що були у розпорядженні) ОСОБА_5 .
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах щодо спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 3 частини першої статті 4 цього Кодексу міститься визначення поняття "адміністративний суд", згідно з яким - це суд, до компетенції якого зазначеним Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. За пунктом 5 цієї частини статті під адміністративним судочинством розуміється діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за цим позовом, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 172 КАС України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Пов'язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.
Таким чином, у випадку заявлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог до різних відповідачів , що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують ці обставини, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Частиною першою статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного права позивача та об'єктивного обов'язку відповідача.
У силу вимог частини першої статті 21 Кодексу, позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Суд звертає увагу, що системний аналіз предмету та підстав позову свідчить про те, що правовідносини між позивачем та відповідачами не пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, не є основними та похідними позовними вимогами, оскільки склались за різних обставин, за різного правового регулювання та на підставі різних дій суб'єктів владних повноважень.
Фактично, звернувшись до суду з таким позовом, позивач має намір одночасно врегулювати усі наявні спірні правовідносини з відповідачами, незважаючи на те, що підстави їх виникнення є різними та не пов'язаними між собою.
З урахуванням встановлених обставин, суд доходить висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги мають різні підстави їх виникнення, які не пов'язані між собою та обґрунтовуються різними доказами, що, у свою чергу, не відповідає правилам об'єднання позовних вимог, які викладені у статті 172 КАС України.
Передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу ускладненими позовними заяви, вимоги яких мають розглядатися в окремих провадженнях.
Суд зауважує, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом надмірного формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин, тобто є необхідним (позитивним) формалізмом, який сприяє належному здійсненню правосуддя. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду у належному (встановленому законом) порядку.
У пункті 35 рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, №18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це правоне є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніхтапсихічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, Reports 1996-IV, с. 1502-3, пп. 51-52; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, серія A, №316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема,чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношенняміж застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейнпроти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія A, №93, сс. 24-25, п. 57).
У пункті 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013 (Заява №49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до судуза своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб(див. рішення від 28 травня 1985 року у справі Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, щонадмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справахv. Croatia,and Others v. the Czech Republic, №47273/99, пп. 50-51 та 69, таWalchli v. France, №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду.Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу.
Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №917/1377/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80470812), від 27.02.2019 у справі №922/2225/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80308662), від 14.08.2018 у справі №910/3569/188 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75896052), Великою палатою Верховного Суду у постанові від 02.03.2023 рокуу справі №215/3640/22.
Відтак, суд доходить висновку про наявність підстав для повернення позову.
Керуючись статтями 21, 169, 171, 172, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання незаконною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - повернути позивачу.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Перепелиця А.М.