27 лютого 2025 року (о 12 год. 12 хв.)Справа № 280/4798/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Артоуз О.О.,
за участю секретаря Власюк В.І.,
представника позивача Лугового Б.В.
представника відповідача Невесенко І.М.
розглянув за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник адвокат Луговий Борис Владленович (69005, м Запоріжжя, пр. Соборний 135, оф. 603, РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Служби безпеки України (01061, м Київ-1, вул. Володимирська, 33, ЄДРПОУ 00034074) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
24 травня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Служби безпеки України (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення органу владних повноважень - Служби безпеки України, оформлене наказом начальника Департаменту військової контррозвідки №13-ОС/дск від 23.01.2024 в частині зниження підполковнику ОСОБА_1 , розмір доплати згідно з главою 5 до 5% посадового окладу та преміювання згідно з главою 13 до 5% посадового окладу з 11 грудня 2023 року;
зобов'язати Службу безпеки України перерахувати та додатково виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі з період з 11 грудня 2023 року по дату постановлення рішення у справі, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач проходить військову службу в 3 секторі 4 відділу 5 управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України у військовому званні підполковник. В лютому - березні 2024 року позивач взагалі не отримував грошове забезпечення. З квітня 2024 року отримує грошове забезпечення в значно меншому розмірі (якщо в грудні 2023 року складало близько 60 тис.грн, то на даний час близько 20 тис.грн). В подальшому, позивач з'ясував, що в січні 2024 року йому було зменшено розмір грошового забезпечення. Про причини такого рішення позивачу повідомлено не було, з відповідним наказом позивача не ознайомлено. При ньому, невиплата грошового забезпечення в лютому та березні 2024 року пов'язана з утриманням грошового забезпечення. Листом ФЕУ СБ України № 21/5-Л-827/5 від 01.05.2024 на адвокатський запит повідомлено, що позивачу з грудня 2023 року знижено розмір доплати згідно з главою 5 до 5% відсотків посадового окладу та преміювання згідно з главою 13 до 5% посадового окладу. До відповіді долучено витяг з наказу №13-ос/дск від 23.01.2024. В наказі наявне посилання на рапорт начальника управління від 18.12.2023, який, однак, до відповіді долучено не було. Раніше розміри вказаних видів грошового забезпечення складали 20%та 610% посадового окладу відповідно. В період січня - березня 2024 року позивач не притягався до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності. В період часу з вересня 2023 року по січень 2024 року перебував у службовому відряджені. Жодних суттєвих змін в організації служби позивача у вказаний період не відбувалось. У зв'язку з викладеним, вважаючи, що відповідачем безпідставно та протиправно зменшено розмір його грошового забезпечення позивач звернувся з даним позовом до суду і просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.05.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 12.08.2024 вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.09.2024 о 10:30 год.
Ухвалою суду від 10.09.2024 відкладено підготовче засідання у справі на 10.10.2024 о 12:00 год.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2024 зупинено підготовче провадження у справі до 03.12.2024 о 12:30 год.
21 жовтня 2024 року на адресу суду відповідачем надано довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з грудня 2023 по жовтень 2024 року.
Від відповідача на адресу суд 27.11.2024 надійшли копія рапорту від 18.12.2023 та витяг з наказу ЦУ СБУ від 10.04.2018 № 515/ДСК. Оскільки вказані документи мають гриф «Для службового користування» розпорядник просив повернути вказані документи після розгляду справи та обмежити до них доступ інших осіб.
На адресу суду 02.12.2024 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує проти задоволення позову та наголошує на тому, що Порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженою наказом Центрального управління СБ України від 10.04.2018 №515/ДСК (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 25.04.2018 за №512/31964). Наказом начальника ДВКР СБ України від 23.01.2024 №13-ОС/дск, на підставі рапорту начальника 5 управління ДВКР СБ України від 18.12.2023 №17/5-6247дск, за порушення військової дисципліни, неналежне виконання службових обов'язків та відсутність позитивних результатів в роботі з особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі ОСОБА_1 з 11.12.2023 знижено розміри доплати до 5% посадового окладу згідно з главою 5 та преміювання до 5% посадового окладу згідно з главою 13 розділу ІІІ Інструкції №515/ДСК. З огляду на викладене, зменшення зазначеної вище доплати та преміювання ОСОБА_1 здійснювалося СБ України в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинними нормативно-правовими актами України та відомчими наказами СБУ. Відповідач наголошує на пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом та просить відмовити у задоволенні позову.
Протокольними ухвалами суду від 03.12.2024 поновлено провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 17.12.2024 о 12:00 год.
16 грудня 2024 року до суду засобами системи «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Представник позивача зауважує, що підстави для зменшення грошового забезпечення у рапорті начальника 5 управління ДВКР СБ України №17/5-6247дск від 18.12.2023 не конкретизовано щодо їх видів. Можна лише здогадуватись чи були порушення військової дисципліни та неналежне виконання службових обов'язків також підставою для зменшення розміру надбавки. Зазначений рапорт не може вважатися мотивованим належним чином. Більше того, рапорт не містить опису конкретних підстав для значного зменшення розміру премії. Відповідач у відзиві зазначає, що преміювання встановлюється в залежності від особистого внеску. Яким чином змінився особистий внесок позивач, що йому необхідно зменшити розмір премії з 600% посадового окладу до 5% посадового окладу? На дане питання відповідачем ані у відзиві, ані у поданих документів відповіді не надано. Також представник звертає увагу на те, що на позивача не накладалось жодних дисциплінарних стягнень. В таких умовах твердження про порушення ним військової дисципліни є необґрунтованим. Відповідачем не надано жодних документів, які б містили інформацію про будь-яке конкретне порушення позивачем військової дисципліни (накази про накладення стягнень, акти службових розслідування, рапорти або пояснення інших військовослужбовців тощо). Відзив на позовну заяву не містить опису будь-якого конкретного діяння позивача, яке б становило порушення військової дисципліни. Щодо відсутності позитивних результатів роботи з особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі - в рапорті не конкретизовано яких саме результатів роботи мав досягти позивач, на підставі чого, з якої причини він таких результатів не досяг. Таким чином, відповідачем доведено законність та обґрунтованість наказу начальника Департаменту військової контррозвідки №13-ОС/дск від 23.01.2024.
Також, представником позивача 16.12.2024 надано до суду заяву про зміну предмету позову відповідно до якої останній просить:
змінити предмет позову у справі №280/4798/24 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, виклавши позовні вимоги наступним чином:
визнати протиправними дії Служби безпеки України, в особі начальника 5 управління ДВКР СБ України зі складання рапорту 17/5-6247дск від 18.12.2023, який став підставою для видання наказу начальника Департаменту військової контррозвідки №13-ОС/дск від 23.01.2024;
визнати протиправним та скасувати рішення органу владних повноважень - Служби безпеки України, оформлене наказом начальника Департаменту військової контррозвідки №13-ОС/дск від 23.01.2024 в частині зниження підполковнику ОСОБА_1 , розмір доплати згідно з главою 5 до 5%посадового окладу та преміювання згідно з главою 13 до 5% посадового окладу з 11 грудня 2023 року;
зобов'язати Службу безпеки України перерахувати та додатково виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі з період з 11 грудня 2023 року по дату постановлення рішення у справі, з урахуванням раніше виплачених сум.
17 грудня 2024 року відповідачем надано до суду витяг з наказу ДВКР СБУ від 23.01.2024 № 13-ОС/дск.
Протокольною ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2024 продовжено підготовче провадження строком на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 24.12.2024 о 12:00 год.
Представником відповідача 14.12.2024 надано суду заперечення на відповідь на відзив. Щодо конкретних підстав зменшення розміру премії та надбавки, представник відповідача зазначає про те, що у рапорті начальника 5 управління ДВКР СБ України полковника ОСОБА_2 чітко визначено, що за порушення військової дисципліни, неналежне виконання службових обов'язків, відсутність позитивних результатів роботи з особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі, підполковнику ОСОБА_1 знижено доплату до розміру 5% посадового окладу згідно з главою 5 (доплата військовослужбовцям оперативних підрозділів, які постійно співробітничають з особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі) та преміювання до розміру 5% посадового окладу згідно з главою 13 (преміювання) розділу ІІІ Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженою наказом Центрального управління СБ України від 10.04.2018 №515/ДСК (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 25.04.2018 за №512/31964) За стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. У свою чергу, невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків може виявлятися не лише в одноразовій бездіяльності або дії, а й у тривалій бездіяльності або ряді дій, виконаних неналежним чином. Підставою для видання наказу начальника ДВКР СБУ 23.01.2024 №13-ОС/дск «По особовому складу» щодо зниження доплати та премії ОСОБА_1 став мотивований рапорт полковника ОСОБА_2 , начальника 5 управління ДВКР СБ України від 18.12.2023, відповідно до якого останній звернувся до начальника ДВКР бригадного генерала ОСОБА_3 з клопотанням про зниження позивачу доплати та премії. Відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу дотримався встановленої процедури та способу зменшення доплати та премії, як і форми прийняття рішення - наказу начальника ДВКР СБУ.
Також, представником відповідача 24.12.2024 надано до суду заперечення на заяву про зміну предмету позову.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду 24.12.2024 зупинено провадження у справі до 28.01.2025, наступне підготовче засідання призначено на 28.01.2025 о 14:00.
У зв'язку із перебуванням судді Артоуз О.О. з 22 січня по 03 лютого 2025 року у навчальній відпустці підготовче засідання призначене на 28.01.2025 перенесено на 04.02.2025.
В підготовчому засіданні 04.02.2025 поновлено підготовче провадження у справі, прийнято заяву позивача про зміну предмету позову, задоволено заяву відповідача про виклик свідка, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справі до розгляду по суті на 11:00 год. 20.02.2025.
В судовому засіданні 20.02.2025 розгляд справи відкладено на 10:00 год. 27.02.2025.
В судовому засіданні 27.02.2025 представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним раніше в заявах по суті справи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 27.02.2025 проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав наведених у відзиві та просив у задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні 27.02.2025 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Орджонікідзевським РВ УМВС України в Запорізькій області 23.05.1998.
На дату виникнення спірних правовідносин позивач проходив службу у 3 секторі 4 відділу 5 управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України у військовому званні підполковник.
Наказом начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України від 23.01.2024 № 13-ОС/дск відповідно до розділу ІІІ Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК-2018 р, та наказу ЦУ СБУ № 5/ДСК-2023 р, підполковнику ОСОБА_1 знижено розмір доплати згідно з главою 5 до 5% посадового окладу та преміювання згідно з главою 13 до 5% посадового окладу з 11 грудня 2023 року. Підстава: рапорт начальника управління від 18.12.2023.
Листом Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 01.05.2024 № 21/5-Л-827/5 на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що протягом 2023-2024 років до ОСОБА_1 заходи дисциплінарного впливу не застосовувалися.
Вказані обставини не є спірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Вважаючи протиправними дії Служби безпеки України, в особі начальника 5 управління ДВКР СБ України зі складання рапорту 17/5-6247дск від 18.12.2023 та наказ начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України від 23.01.2024 № 13-ОС/дск, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 № 2229-XII (далі - Закон № 2229-XII) на службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України (ч. 1 ст. 9 Закону № 2229-XII)
Відповідно частин 1 - 2 ст. 10 Закону № 2229-XII Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: контррозвідки, військової контррозвідки, контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки, захисту національної державності, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, зв'язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою Служби безпеки України.
Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання у системі Служби безпеки України. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників Служби безпеки України або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян.
За приписами ст. 27 Закону № 2229-XII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Статтею 30 вказаного Закону встановлено, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності
Згідно з частинами другою-третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, з 01 березня 2018 року грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) та Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10.04.2018 № 515/ДСК (далі - Інструкція № 515/ДСК).
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 3 Постанови № 704 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Підпунктами 1, 2 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання:
1) установлювати: посадові оклади військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, посади яких не передбачені цією постановою, у розмірах, визначених затвердженими цією постановою схемами, згідно з додатками 1-11 за аналогічними посадами; посадові оклади заступникам керівників структурних підрозділів, посади яких не передбачені цією постановою, на 1-5 відсотків нижче від посадового окладу відповідного керівника; надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.
Порядок та умови виплати такої надбавки визначати керівникам державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов'язків за посадою;
2) здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків (для військовослужбовців розвідувальних органів - не менш як 30 відсотків) посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України визначає Інструкція № 515/ДСК.
За обставинами справи предметом спору є дії Служби безпеки України, в особі начальника 5 управління ДВКР СБ України зі складання рапорту 17/5-6247дск від 18.12.2023 та наказ начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України від 23.01.2024 № 13-ОС/дск, яким знижено позивачу розмір доплати згідно з главою 5 до 5% посадового окладу та преміювання згідно з главою 13 до 5% посадового окладу.
При дослідженні рапорту, складеного начальником управління ДВР СБ України до начальника Департаменту військової контррозвідки СБ України, судом встановлено, що причиною складання такого стало порушення військової дисципліни, неналежне виконання службових обов'язків та відсутність позитивних результатів в роботі.
Глава 5 розділу ІІІ Інструкції № 515/ДСК передбачає порядок виплати доплати військовослужбовцям оперативних підрозділів, які постійно співробітничають з особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі.
Згідно з пунктом 1-2 глави 5 розділу ІІІ Інструкції військовослужбовцям оперативних підрозділів, які постійно співробітничають з особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі і мають позитивні результати в цій роботі, виплачується щомісячна доплата в розмірі до 20 відсотків посадового окладу.
Персональний розмір доплати, зазначеної у пункті 1 глави 5 розділу III цієї Інструкції, встановлюється, підвищується, знижується або скасовується: у Центральному управлінні - наказами Голови СБ України або його заступників; у регіональних органах та органах військової контррозвідки - наказами начальників цих органів.
Накази про встановлення вказаної доплати видаються на підставі мотивованих рапортів керівників структурних підрозділів (пункт 3 глави 5 розділу ІІІ Інструкції).
Отже, вказана доплата виплачується військовослужбовцям оперативних підрозділів, які постійно співробітничають з відповідними особами лише при наявності позитивних результатів в роботі, в іншому випадку - така доплата може бути знижена або скасована.
Глава 13 розділу ІІІ Інструкції № 515/ДСК визначає порядок преміювання військовослужбовців Служби безпеки України.
За положеннями пунктів 1-5 глави 13 розділу ІІІ Інструкції начальники (керівники) органів, підрозділів, закладів та установ СБ України мають право щомісяця в межах фонду грошового забезпечення преміювати військовослужбовців за їх особистий вклад у загальний результат служби.
Граничні розміри премій військовослужбовцям визначаються Головою СБ України в залежності від займаної посади та напряму діяльності відповідних підрозділів системи СБ України, в межах видатків, затверджених на грошове забезпечення у кошторисі СБ України на відповідний бюджетний рік.
Конкретний розмір премії, а також доцільність преміювання кожного військовослужбовця відповідно до його особистого вкладу в загальні результати служби, визначають керівники органів, підрозділів, закладів і установ СБ України на підставі мотивованих рапортів керівників відповідних структурних підрозділів, в межах затверджених граничних розмірів преміювання.
Встановлення премії військовослужбовцями, зменшення її розміру або скасуванням здійснюється за наказами Голови СБ України, його заступників, начальників (керівників) органів, підрозділів, закладів та установ СБ України. У мотивованих рапортах про зменшення розмірів премії чи її скасування зазначаються конкретні підстави для цього.
Розмір премії знижується або вона взагалі скасовується за: неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог військових статутів і внутрішнього розпорядку, порушення військової дисципліни (пункт 6 глави 13 розділу ІІІ Інструкції).
Таким чином, розмір премії визначається щомісячно в межах фонду грошового забезпечення преміювати військовослужбовців за їх особистий вклад у загальний результат служби, при цьому розмір премії може бути знижений чи скасований за неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог військових статутів і внутрішнього розпорядку, порушення військової дисципліни.
Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про правомірність дій начальника 5 управління ДВКР СБ України зі складання рапорту 17/5-6247дск від 18.12.2023 та наказу начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України від 23.01.2024 № 13-ОС/дск, в частині що оспорюється позивачем, суд досліджує дотримання відповідачем процедури та порядку їх прийняття та не втручається у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень щодо встановлення і визначення позивачу розміру видів грошового забезпечення.
Одним з критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.
Суд зазначає, що дискреція це не обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб'єктів.
Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Інструкцією № 515/ДСК передбачено, що зниженню або скасування доплати за співробітництво із особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі, та премії передує подання рапорту, у якому зазначаються конкретні підстави для цього. Водночас жодним з вказаних нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, не передбачено, що при встановленні доплати та преміюванні є необхідним зазначення аналізу кожного військовослужбовця за результатами роботи за місяць.
Відповідно до Інструкції № 515/ДСК преміювання здійснюється відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби, проте вказаними нормами не передбачено обов'язку зазначати у рапорті конкретні факти та обставини, які були взяті до уваги керівником (начальником) при вирішенні питання преміювання військовослужбовців, не визначено, що проведення аналізу повинно якимось чином письмово відображатись у рапорті на преміювання тощо. Окрім того, незазначення у рапорті фактів, які б вказували на проведення аналізу виконання позивачем посадових обов'язків і завдань не означає, що безпосереднім керівником при вирішенні питань зменшення розміру доплати та премії такий аналіз не проводився.
Зменшення розміру доплати за співробітництво із особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі, та премії не є заходом дисциплінарної відповідальності, не потребує службового розслідування, доведеності вини військовослужбовця, а є суто управлінським рішенням, яке переслідує виховні цілі, підвищує зацікавленість військовослужбовця у результатах своєї служби. При цьому преміювання військовослужбовця є правом керівника, а не його обов'язком, розмір премій встановлюється для кожної особи в індивідуальному порядку, виходячи з рівня виконання нею службових обов'язків та дотримання військової дисципліни.
Суд підсумовує, що встановлення, збереження, зниження та припинення виплати доплати та премії є самостійними правовими категоріями, які мають різні підстави та порядок застосування. У оскаржуваному рапорті начальника управління ДВКР СБ України (реєстраційний номер 17/5-6246дск від 18.12.2023), який став підставою ухвалення оскаржуваного наказу про зниження доплати та премії, вказані причини зниження доплати та премії (порушення військової дисципліни, неналежне виконання службових обов'язків та відсутність позитивних результатів в роботі). При цьому, надання оцінки вказаним обставинам є дискрецією відповідача.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що рапорт начальника управління ДВКР СБ України реєстраційний номер 17/5-6246дск від 18.12.2023 та наказ начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України від 23.01.2024 № 13-ОС/дск у частині зниження позивачу розміру доплати згідно з главою 5 до 5% посадового окладу та преміювання згідно з главою 13 до 5% посадового окладу з 11 грудня 2023 року прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством.
З урахуванням викладеного, вимога щодо зобов'язання відповідача перерахувати та додатково виплатити грошове забезпечення в повному обсязі в період з 11 грудня 2023 року по дату постановлення рішення у справі, з урахуванням раніше виплачених сум, яка є похідною від зазначеної вище, задоволенню не підлягає.
Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду суд відхиляє, оскільки, судом вже надавалася оцінка питанню дотримання позивачем строку звернення до суду під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Згідно положень ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, відповідно позовна заява не підлягає задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник адвокат Луговий Борис Владленович (69005, м Запоріжжя, пр. Соборний 135, оф. 603, РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Служби безпеки України (01061, м Київ-1, вул. Володимирська, 33, ЄДРПОУ 00034074) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 10 березня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз