10 березня 2025 року Справа № 280/15/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
02.01.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо не надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту (абзацу) 3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
зобов'язати відповідача надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації позивачу, відповідно до пункту (абзацу) 3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на весь період дії обставини, що дає підстави для такої відстрочки, та внести інформацію про відстрочку до справи військовозобов'язаного ОСОБА_1 , що знаходиться у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 07.01.2025 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.
Ухвалою суду від 16.01.2025 вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, до моменту набрання законної сили рішенням суду по справі №280/15/25.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що подружжя має свідоцтво багатодітних батьків, оскільки утримують та виховують трьох дітей, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 . Також, позивач зазначає, що до одруження ОСОБА_2 мала статус матері, яка самостійно виховує двох дітей, оскільки відомості про батька у свідоцтвах про народження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зроблені зі слів матері, в порядку ст.135 Сімейного кодексу України. Позивач зазначає, що починаючи з 2022 року він з зазначених підстав отримував відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Позивач зазначає, що у грудні 2024 року він отримав від співробітників ІНФОРМАЦІЯ_1 направляння для проходження ВЛК, а також повідомлення про те, що він не має право на відстрочку від призову на військову служби під час мобілізації. Позивач вважає, що він має право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.
Від відповідача відзиву на позовну заяву не надходило, про порушення провадження у справі відповідач повідомлений належним чином.
На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
З матеріалів справи встановлено, що у грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки на утримання позивача перебуває троє дітей віком до 18 років.
19.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 складено повідомлення, яким позивача повідомлення про відсутність підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
В якості причини для відмови відповідачем вказано на відсутність документів, що підтверджують право на відстрочку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 «Про затвердження Порядку проведення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період». Зазначено, що на підставі наданих документів, а саме в свідоцтві про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , серія НОМЕР_1 від 12.10.2012 відсутній запис про те, що ОСОБА_1 є батьком, в графі батько зазначено ОСОБА_6 та свідоцтво про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серія НОМЕР_2 від 25.08.2021 відсутній запис про те, що ОСОБА_1 є батьком, в графі батько зазначено ОСОБА_6 .
Відповідачем у повідомлені вказано на те, що згідно додатку №5 до постанови №560 одним із документів, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період є свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначення батьківства військовозобов'язаного.
Позивач, не погодившись з відмовою у наданні відстрочки від призову на військову службу, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що позивач обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги посилається на те, що на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідач відмовляючи позивачу у задоволенні заяви про надання відстрочки вказував на те, що позивач не є батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Суд зазначає, що є загальновідомим та не потребує доказуванню, що на момент виникнення спірних правовідносин в Україні запроваджено загальну мобілізацію, у зв'язку із збройною агресією російської федерації про України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно ч.5 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Суд зазначає, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані:
з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Так, під час розгляду справи судом встановлено, що позивач просив надати йому відстрочку від призову на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому суд перевіряє правомірність відмови у наданні відстрочки саме на підставі зазначеної норми.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Згідно ч.7 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі - Порядок №560).
Відповідно до пункту 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Пунктом 58 Порядку №560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
В свою чергу, додатком 5 визначено, що особи, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації мають подати до ІНФОРМАЦІЯ_1 : свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Отже, чинним законодавством України визначено, що для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в обов'язковому порядку має бути надано свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного.
Додатково до свідоцтва про народження дітей із зазначенням батьківства військовозобов'язаного подається один із таких документів:
- свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше);
- або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю);
- або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним;
- або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні;
- або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Суд зазначає, що позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_1 під час звернення з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу не було надано свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного ОСОБА_1 , що суперечить вимогам Порядку №560.
Так, відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 його батьком є громадянин ОСОБА_6 . Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4 його батьком також є громадянин ОСОБА_6 .
В свою чергу, позивач, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , є батьком лише однієї дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач відмовляючи позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», діяв на підставі приписів Порядку №560 та правомірно відмовив у задоволенні заяви позивача, оскільки ним не було подано до ІНФОРМАЦІЯ_1 передбачених чинним законодавством України документів, а саме свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного.
Щодо посилань позивача на те, що у нього наявний обов'язок утримання всіх трьох дітей, суд зазначає наступне.
Так, частиною 1 статті 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Закон покладає на батьків обов'язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч.2 ст.166 СК).
У випадку невиконання батьками обов'язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст.164 КК України.
Визнання батьків або одного із них недієздатними не припиняє їх обов'язку утримувати свою неповнолітню дитину. Водночас, смерть матері або батька чи оголошення їх померлими припиняє їх обов'язок по утриманню дитини. До спадкоємців померлих батьків обов'язок по утриманню дитини не переходить.
Отже, з викладеного вбачається, що у батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
За таких обставин, у ОСОБА_6 наявний обов'язок утримувати дітей, батьком яких він є, відповідно до записів здійснених у наданих до матеріалів справи свідоцтв про народження ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Водночас, вітчим - це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім'єю.
Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов'язків щодо пасинка, падчерки.
Сімейне законодавство передбачає права та обов'язки щодо утримання вітчимом падчерки, пасинка (стаття 268 Сімейного кодексу України).
Так, відповідно до статті 268 СК, мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Отже вітчим має обов'язок утримувати своїх падчерку та пасинків, лише за сукупності таких обставин: - такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; - вітчим може надавати матеріальну допомогу.
В свою чергу, проживання позивача з дітьми дружини не змінює його правового статусу та не наділяє його статусом батька для таких дітей.
Також, слід звернути увагу, що матеріали справи не містять рішень щодо усиновлення позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , як і не містять доказів того, що біологічний батько дітей не виконує і не може виконувати обов'язків щодо утримання дітей.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-262 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова