Справа № 156/1354/24 Головуючий у 1 інстанції: Малюшевська І. Є.
Провадження № 22-ц/802/282/25 Доповідач: Карпук А. К.
07 березня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 30 грудня 2024 року в складі судді Малюшевської І. Є.,
В листопаді 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (надалі - ТОВ «Коллект Центр») звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 02.03.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг №2106123656054 «Стандартний» шляхом використання електронного підпису відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».
За умовами договору товариство надало позичальнику кредит розмірі 3400,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язалася повернути кредит на сплатити проценти за користування ним. Орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів. Проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня у розмірі 2% за кожен день користування кредитом протягом орієнтованого строку повернення кредиту, з наступного дня такого строку процентна ставка збільшується на 1,64%, з 15-го дня збільшується на 1,38%, з 30-го дня збільшується на 2,65%.
Між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» 01.12.2021 укладено договір факторингу №1-12, за умовами якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2106123656054 від 02.03.2021, де боржником є ОСОБА_1 .
У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальника ОСОБА_1 ТОВ «Коллект Центр», відповідно до договору відступлення права вимоги №10-03/2023/01 від 10.03.2023.
Відповідач не здійснює платежів, суму кредиту та проценти за користування кредитом не погашає, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість, загальний розмір якої складає 54534,98 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням(за тілом кредиту) - 3400,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 51134,98 грн. Однак, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за даним кредитним договором у загальному розмірі 38 888,18 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 3400,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами - 35 488,18 грн.
Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 30 грудня 2024 року позов задоволено.
Ухвалено стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором про надання фінансових послуг № 2106123656054 від 02 березня 2021 року в загальному розмірі 38 888 гривень 18 коп., з яких: 3 400 грн заборгованість за основним зобов'язанням та 35 488,18 грн заборгованість за нарахованими процентами.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2 422 гривні 40 коп. та за надання професійної правничої допомоги в розмірі 6 000 гривень 00 коп.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що до матеріалів справи додано лише копії анкети-заяви, договору про надання фінансових послуг від 02.03.2021 року, графіку платежів, паспорту кредиту, а також правил. Однак, відповідно до розділу «Визначення термінів» договору про надання фінансових послуг №2106123653054 від 02.03.2021 зазначено, що кредитний договір (далі «договір») - договір, укладений між товариством та позичальником, клієнтом, що включає в себе в якості складових та невід'ємних частин: цей договір, заяву-анкету, графік платежів, паспорт кредиту, правила, повідомлення суб'єкта персональних даних про його права, визначені Законом України «Про захист персональних даних», мету збору даних, склад та зміст зібраних персональних даних, та осіб, яким передаються його персональні дані. В порушення вимог цього пункту договору до матеріалів позовної заяви не надано повідомлення суб'єкта персональних даних про його права, визначені Законом України «Про захист персональних даних», мету збору даних, склад та зміст зібраних персональних даних, та осіб, яким передаються його персональні дані. Тобто судом першої інстанції при винесенні рішення було досліджено кредитний договір не в повному обсязі.
Зазначив, що наданий позивачем листи ТОВ ФК «Вей Фор Пей» від 02.09.2024 не є первинним бухгалтерським документом та допустимим доказом отримання позичальником кредитних коштів. У матеріалах справи також відсутні будь-які документи, які б уповноважували ТОВ ФК «Вей Фор Пей» на здійснення переказу коштів у порядку виконання договору про надання фінансових послуг №2106123656054 «Стандартний» від 02.03.2021.
Нараховані проценти поза межами погодженого строку кредитування (16 днів) насправді є неустойкою за прострочення виконання зобов'язання, тому така вимога до задоволення не підлягає.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. На виконання зобов'язань за укладеним договором кредитодавець здійснив переказ грошових коштів у сумі 3 400,00 грн на картковий рахунок відповідача, що підтверджено листом ТОВ ФК «Вей Фор Пей» від 02.09.2024, а також наданою на виконання ухвали суду випискою з карткового рахунку відповідача, відкритого у АТ «Універсал Банк». ТОВ «Служба миттєвого кредитування» не є банком або відповідною фінансовою установою, яка має ліцензію на здійснення грошових переказів без відкриття карткових рахунків, відповідна операція була здійснена платіжним оператором - ТОВ ФК «Вей Фор Пей» на підставі укладеного між сторонами договору, який є частиною господарської діяльності товариства та не стосується предмету даного спору.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги в частині нарахування процентів поза межами погодженого строку кредитування, вказав, що період з 02.03.2021 по 02.03.2022 є періодом правомірного користування позичальником кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування (1 рік, пункт 1.9 договору), який супроводжувався нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у договорі. Позивач не нараховував пеню, неустойку та/або інші штрафні санкції за невиконання умов договору.
Відповідач 31.01.2025 подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що в умовах договору про надання фінансових послуг №2106123656054 «Стандартний» від 02.03.2021 передбачено, що саме товариство (ТОВ «Служба миттєвого кредитування») зобов'язується надати позичальникові кредит, про надання коштів ТОВ ФК «Вей Фор Пей» чи іншою третьою особою в договорі не зазначено, інший договір між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ ФК «Вей Фор Пей» в матеріалах справи відсутній. Виписка з рахунку та розрахунок заборгованості не можуть бути належними доказами, оскільки виписка з рахунку не підтверджує факт переказу саме первинним кредитором коштів, а відповідно без підтвердження наявності заборгованості не можливо нарахувати на неї проценти.
В договорі та в додатках до договору, які є невід'ємною його частиною, наявна двозначність визначеного строку кредитування, у той час як умови кредитного договору повинні бути чіткими та зрозумілими. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами фінансових послуг тлумачаться на користь споживача (ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Також зазначив, що відповідно до договору факторингу №1-12 від 01.12.2021 до ТОВ «Вердикт капітал» перейшло право вимоги ТОВ «Служба миттєвого кредитування» за договором №2106123656054 дата закінчення якого 17.03.2021, про що зазначено в додатку №3 до договору факторингу «Реєстр боржників до договору факторингу» №1-12 від 01.12.2021. Відповідно наступне відступлення права вимоги можливе на тих самих умовах, на яких перейшло до ТОВ «Вердикт капітал», а отже і нарахування відсотків після 17.03.2021 товариствами ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» є протиправним, оскільки здійснюється після закінчення дії договору.
В подальшому позивач ТОВ «Коллект центр» 07.02.2025, 17.02.2025, 26.02.2025 надіслало до апеляційного суду додаткові пояснення, суть яких зводиться до заперечення доводів відповідача щодо відсутності доказів виконання первинним кредитором свого обов'язку із переказу відповідачу коштів за договором про надання фінансових послуг №2106123656054 від 02.03.2021.
Відповідач подав до апеляційного суду 10.02.2025 додаткові пояснення, а 18.02.2025 - заперечення на додаткові пояснення позивача, в яких вказує на недоведеність виконання первинним кредитором свого обов'язку із переказу йому коштів.
Представник позивача 11.02.2025 подав до суду клопотання про розгляд справи в загальному провадженні із викликом сторін.
12.02.2025 відповідач подав заперечення на вказане вище клопотання в якому просить відмовити у його задоволенні.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та зміст клопотання, не вбачає наявності особливих обставин, які дають підстави для розгляду справи з повідомленням учасників справи.
Із змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову в даній справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову складає 38 888,18 грн., що становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (розрахунок: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024, оскільки звернення до суду відбулось у 2024 році: 3028 грн х 30 = 90840 грн.).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до приписів частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Апеляційний суд забезпечив учасникам судового процесу можливість для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання вмотивованих процесуальних документів. Крім того, учасники справи мають право безпосередньо знайомитися з матеріалами справи, з доводами інших учасників справи та реагувати на усі обставини справи та доводи інших учасників справи в порядку, визначеному вимогами ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18 травня 2018 року).
Перевіривши під час підготовки справи до судового розгляду матеріали справи та виконавши вимоги статті 365 ЦПК України, враховуючи положення п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України та ч. 13 ст. 7 ЦПК України колегія суддів призначила дану справу до розгляду в апеляційному суді в порядку письмового провадження без виклику учасників справи в судове засідання, про що постановлено ухвалу.
Ураховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання ТОВ «Коллект центр» про розгляд справи в суді апеляційної інстанції з викликом сторін необхідно залишити без задоволення.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у даній справі є 07.03.2025, тобто дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 02.03.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладений договір про надання фінансових послуг № 2106123656054 «Стандартний».
За умовами пункту 1.1. вказаного договору товариство зобов'язалося надати позичальнику кредит без конкретної споживчої мети на визначену і погоджену сторонами в заяві-анкеті у розмірі 3 400 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.
Кредит надається на строк, зазначений в заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід'ємною його частиною. Орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту отримання кредиту (пункти 1.2., 1.3. договору).
Згідно з п. 1.4. договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми в наступному розмірі:
а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;
б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а);
в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.б);
г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в);
д) тип процентної ставки - фіксована.
На підставі пункту 4.2. договору сторонами узгоджена реальна річна процентна ставка, яка дорівнює загальній вартості кредиту та складає:
- при нарахування відсотків згідно п.п. 1.4.а) договору 730 відсотків річних (або 732 відсотка річних, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);
- при нарахування відсотків згідно п.п. 1.4.б) договору 1302,36 відсотків річних (або 1306 відсотка річних, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);
- при нарахування відсотків згідно п.п. 1.4.в) договору 1711,7 відсотків річних (або 1769,68 відсотка річних, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);
- при нарахування відсотків згідно п.п. 1.4.г) договору 2735,45 відсотків річних (або 2743,05 відсотків річних, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік).
Згідно з п. 1.9. договору граничний строк кредитування (строк дії договору) - 1 рік.
Відповідно до п. 4.3. договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством у разі укладення електронного договору в якості підпису сторін буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має юридичну силу як і власноручний підпис.
У додатку № 1 до цього договору «Заява-Анкета» зазначено, що нараховані проценти обов'язкові до сплати на 16 день з моменту отримання кредиту. Строком на 365 днів з правом повернення достроково та зобов'язання повернути кредит у розмірі 3 400 грн та проценти у розмірі 1088 грн. Дата початку нарахування процентів за користування кредитом 02 березня 2021 року. При цьому в заяві-анкеті (для отримання кредиту) передбачено сплату процентів за користування кредитним коштами в розмірі та порядку, що відповідають умовам п. 1.4 договору про надання фінансових послуг № 2106123656054 від 02 березня 2021 року.
У п. 4.15. договору вказано, що договір підписано електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором.
Кредитний договір № 2106123656054 підписаний відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом - одноразовим ідентифікатором «W4» (таким же одноразовим ідентифікатором підписаний відповідачем додаток № 1 до кредитного договору - заяву-анкету).
Отже, ОСОБА_1 здійснив дії, спрямовані на укладення кредитного договору, які є предметом позову. Факт укладення вказаного договору та його зміст при апеляційному перегляді справи відповідачем не оскаржується.
В установленому законом порядку вказаний договір недійсним не визнавався і є чинним.
Згідно з листом ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» від 02.09.2024 ТОВ «Служба миттєвого кредитування» 02.03.2021 було здійснено переказ коштів на номер карти: НОМЕР_1 , номер договору: 2106123656054, сума 3 400 грн. Дана інформація підтверджується випискою щодо руху коштів по картці ОСОБА_1 за період з 02.03.2021 - 02.04.2021 року та інформацією з АТ «Універсал Банк». Так банківська картка № НОМЕР_2 була емітована АТ «Універсал Банк» на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ). З інформації щодо руху коштів по картці № НОМЕР_2 за період з 02.03.2021 по 02.04.2021 вбачається, що 02.03.2021 через платіжний сервіс компанія «Вей Фор Пей» на картку зараховано 3400 грн, якими відповідач активно користувався.
01 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 1-12, відповідно до якого товариство відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржників за договорами, у тому числі за договором про надання фінансових послуг № 2106123656054 від 02 березня 2021 року.
Відповідно до Акту приймання-передавання Реєстру боржників в електронному вигляді за договором факторингу № 1-12 від 03 грудня 2021 року, що є додатком № 2 до договору факторингу № 1-12 від 01 грудня 2021 року, клієнт передав, а фактор прийняв право вимоги по боржниках у кількості 31632 боржників. Загальна сума простроченої заборгованості складає 60 183 678,63 грн. Вартість угоди 5 535 543,12 грн що підтверджується платіжним дорученням № 307600018.
З додатку № 3 до договору факторингу № 1-12 від 01 грудня 2021 року та витягу з додатку № 3 до договору факторингу № 1-12 від 01 грудня 2021 року вбачається, що ТОВ «Служба миттєвого кредитування» передало, а ТОВ «Вердикт Капітал» прийняло право вимоги до боржника ОСОБА_1
10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за умовами якого ТОВ «Вердикт Капітал» як первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору ТОВ «Коллект Центр» в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги до боржників згідно з додатками № 1, №3 до договору.
Передання вказаних грошових вимог оформлено актом прийому-передачі Реєстру боржників за договором № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 березня 2023 року, що є додатком № 4 до договору.
З додатку № 3 до договору № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року та витягу з додатку № 3 до договору № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 вбачається, що ТОВ «Вердикт Капітал» передало, а ТОВ «Коллект Центр» прийняло право вимоги до боржника ОСОБА_1 .
Відповідно до розрахунку ТОВ «Коллект Центр» за ОСОБА_1 станом на 03.10.2024 наявна заборгованість за кредитним договором в сумі 54534,98 грн з яких: 3400 грн заборгованість за тілом та 51 134,98 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення прав вимоги.
Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути за кредитним договором заборгованість у розмірі 38888,18 грн, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) 3 400 грн; заборгованість за відсотками 35 488,18 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , взяті на себе зобов'язання своєчасно та в порядку, передбаченому кредитним договором від 02.03.2021 належним чином не виконав та кредитні кошти не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 38888,18 грн, а тому майнові права позивача підлягають захисту, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання фінансових послуг в розмірі 38888,18 грн.
Колегія суддів вважає висновки суду такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.
За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 уклавши договір про надання фінансових послуг № 2106123656054 від 02 березня 2021 року в електронній формі шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодився з умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому на думку колегії суддів, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Однак, отримавши кредитні кошти за вказаним договором, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, не повернув у передбачений договором строк тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами. Тому зважаючи на умови укладеного договору, у відповідача виник обов'язок повернення кредиту в повному обсязі та сплати процентів.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи доказів перерахування коштів за договором відхиляються судом, як безпідставні, і спростовуються таким.
Так, із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 було укладено кредитний договір з ТОВ «Служба миттєвого кредитування», що підписаний електронним підписом позичальника та якими передбачено передачу коштів в безготівковій формі шляхом їх зарахування на його картковий рахунок № НОМЕР_1 зазначений відповідачем у кредитному договорі.
На підтвердження указаних обставин ТОВ «Коллект Центр» надало лист ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» від 02.09.2024 про переказ грошових коштів в сумі 3400 грн здійсненого ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» від 02.09.2024 на банківську картку № НОМЕР_1 , емітовану MONObank, згідно договору № 2106123656054.
На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ «Універсал Банк» надано випискою щодо руху коштів по картці та інформацію, з якої вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 .
З інформації щодо руху коштів по картці № НОМЕР_2 за період з 02.03.2021 по 02.04.2021 вбачається, що 02.03.2021 через платіжний сервіс компанія «Вей Фор Пей» на картку зараховано 3400 грн.
Ці докази спростовані відповідачем, який будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку по наданню коштів протягом дії договору не заявляв.
Оскільки ТОВ «Служба миттєвого кредитування» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, то, відповідно ТОВ «Коллект Центр», не може надати первинні банківські документи, а тому наданий суду позивачем розрахунок, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.
Заперечуючи факт отримання кредитних коштів за договором № 2106123656054 від 02 березня 2021 року, відповідач належних доказів не надав, зокрема проте, що кошти в сумі 3400 грн, які 02.09.2024 надійшли на його рахунок через платіжний сервіс компанія «Вей Фор Пей» зараховані помилково чи переказані іншою фізичною/юридичною особою відміною від позивача у даній справі.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду викладених в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21), від 16.09. 2020 у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц щодо підтвердження банками обставин перерахування коштів за кредитними договорами на підставі первинних банківських документів у формі виписок по рахунках боржника тощо, як доказу підтвердження банком виконання зобов'язань за кредитним договором, апеляційний суд відхиляє, оскільки, як зазначалось вище, ТОВ «Служба миттєвого кредитування» не є банківською установою, тому такі висновки висловлені у справах з іншими обставинами та правовідносинами у порівнянні з тими, що виникли у цій справі.
У позовній заяві ТОВ «Коллект Центр» просило, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.
Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.
Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. А саме - протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі.
Про таке зазначено у правових висновках Верховного Суду, викладених в постанові від 23.05.2018 по справі № 910/1238/17.
За умовами укладеного між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 договору про надання фінансових послуг № 2106123656054 від 02 березня 2021 року, орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів (п.1.3 договору). Проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі (п.1.4 договору): 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту (п.1.4а договору); починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4а (п.1.4б договору); починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4б (п.1.4в договору); починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою зазначеною у п. 1.4в (п. 1.4г договору).
Пунктами 1.4.1 та 1.4.2 договору обумовлено, що нараховані проценти підлягають обов'язковій сплаті на 16 день з моменту отримання кредиту в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати. В разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов'язковій сплаті кожні 16 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом.
Пунктом 1.9. договору встановлено, що граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік
Реальна річна процентна ставка дорівнює загальній вартості кредиту та складає: при нарахуванні відсотків згідно з п.1.4а договору 730% річних, згідно з п. 1.4б договору 1302,36% річних, згідно з п.1.4в договору 1711,7% річних, згідно з п.1.4г договору 2735,45% річних (п.4.2 договору).
ОСОБА_1 02.03.2021 підписав електронним підписом договір про надання фінансових послуг, чим погодилася із запропонованими умовами договору.
Досліджуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, а саме порядок нарахування відсотків, апеляційний суд встановив, що у період з 02.03.2021 (дата укладання договору) по 17.03.2021 (орієнтовний строк повернення кредиту) відповідачу нараховувалися відсотки відповідно до п.1.4а договору у розмірі 2% за кожен день користування кредитом, що з урахуванням розміру боргу за основною сумою кредиту 3400,00 грн становить 68 грн за кожен день (3400,00 грн * 2% / 100).
Починаючи з першого дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, тобто з 18.03.2021, відсотки нараховувалися відповідно до п.1.4б договору, де обумовлено збільшення процентної ставки на 1,64%, порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4а, тобто 3,64% (2% + 1,64%), що становить 123,76 грн за кожен день (3400,00 грн * 3,64% / 100).
Починаючи з 15 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, тобто з 01.04.2021, відсотки нараховувалися відповідно до п. 1.4в договору, де обумовлено збільшення процентної ставки на 1,38%, порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4б, тобто 5,02% (3,64% + 1,38%), що становить 170,68 грн за кожен день (3400,00 грн * 5,02% / 100).
Починаючи з 30 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, тобто з 16.04.2021, відсотки нараховувалися відповідно до п. 1.4г договору, де обумовлено збільшення процентної ставки на 2,65%, порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4в, тобто 7,67% (5,02% + 2,65%), що становить 260,78 грн за кожен день (3400,00 грн * 7,67% / 100).
Відповідно до розрахунку зробленого ТОВ «Служба миттєвого кредитування», заборгованість ОСОБА_1 , по договору про надання фінансових послуг № 2106123656054 від 02 березня 2021 року, станом на 01.12.2021 складає 30804 грн, з яких: 3400,00 грн заборгованість за кредитом, 27404 грн заборгованість за відсотками.
Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 станом на 10.03.2023, складених ТОВ «Вердикт Капітал», окрім заборгованості по основній сумі кредиту у розмірі 3400,00 грн та заборгованості за відсотками на дату відступлення прав вимоги у розмірі 27404 грн, відповідачеві нарахована заборгованість за нарахованими відсотками згідно з кредитним договором у розмірі 23730,98 грн.
Відсотки нараховувалися відповідно до умов договору № 2106123656054 від 02 березня 2021 року, погодженими з відповідачем, в межах періоду 03.03.2021 по 02.03.2022.
Сукупна заборгованість за наданим кредитом (за тілом та процентами) складає 54534,98 грн, однак позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 38888,18 грн. Підстав не погодитись з таким з висновком суду першої інстанції колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що умови укладеного договору в частині визначення строку кредитування є нечіткими, а тому відповідно до положень ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживача», повинні трактуватися на користь споживача, зокрема на думку відповідача, строк кредитування повинен становити 16 днів з дня отримання кредиту, а нарахування процентів поза цим строком є неустойкою, є помилковими та суперечать пункту 1.9. кредитного договору, у якому чітко зазначено, що граничний строк кредитування ( строк дії кредитного договору ) - 1 рік.
Договором про надання фінансових послуг (п.1.3) та заявою - анкетою визначено орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту його отримання, а також порядок сплати процентів за користування кредитом протягом вказаного періоду (2% за кожен день користування кредитом, що становить 1 088 грн.).
У разі неповернення кредиту в орієнтовний строк, відповідач зобов'язався повернути вказану суму кредиту та відсотки протягом граничного строку кредитування (365 днів). Крім цього, зобов'язався сплатити відсотки за несвоєчасне повернення кредиту, розмір яких визначено п.1.4 умов кредитного договору, зміст яких є аналогічним заяві -анкеті.
Строк дії договору не є тотожним орієнтовному строку повернення кредиту, а суму процентів у розмірі 1 088 грн. встановлено саме за 16 днів користування кредитом, після закінчення яких у разі неповернення кредиту нарахування процентів не припиняється. Твердження ОСОБА_1 про те, що розмір нарахованих процентів складає значення 1088 грн. і що право кредитодавця нараховувати проценти за кредитом припинилося 18.03.2021, є помилковими і не ґрунтуються на умовах укладеного ним договору.
Аргументи апеляційної скарги, які стосуються відсутності в матеріалах справи повідомлення суб'єкта персональних даних про його права, визначені Закону України «Про захист персональних даних», мету збору даних, склад та зміст зібраних персональних даних, та осіб, яким передаються його персональні дані, як підставу для скасування рішення, апеляційний суд відхиляє, оскільки згідно з умовами кредитного договору вказане повідомлення інформує суб'єкта персональних даних, в даному випадку відповідача, з умовами Закону України «Про захист прав споживачів», про його права, визначені Законом України «Про захист персональних даних».
Інші доводи відповідача, викладені у апеляційний скарзі, додаткових поясненнях та запереченнях, зводяться до суб'єктивного тлумачення обставин справи та норм матеріального права, помилкового розуміння висловлених Верховним Судом правових висновків у справах з іншими обставинами та відмінними правовідносинами та не дають підстав для висновку про безпідставність заявленого позову.
В апеляційній скарзі відповідач не висловлював заперечень щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, не наводив мотивів незгоди з визначеним судом розміром витрат на професійну правничу допомогу, яка належить до стягнення у зв'язку із задоволенням позову, тому в апеляційного суду відсутні підстави не погодитись з висновком суду першої інстанції у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 30 грудня 2024 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді