10 березня 2025 року ЛуцькСправа № 140/80/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо неповнолення виплати пенсії; зобов'язання поновити виплату пенсії з моменту звернення із заявою про поновлення пенсійних виплат (25 червня 2024 року).
В обґрунтування позову позивач зазначила, що з 29 березня 2008 року в Україні їй призначена пенсія за віком. Проте через окупацію російською федерацією Автономної Республіки Крим виплату пенсії з квітня 2014 року припинено органами Пенсійного фонду України. Позивач стверджує, що у 2014 році виїхала для проживання на підконтрольну Україні територію, проте до Управління праці та соціального захисту населення із заявою про набуття статусу внутрішньо переміщеної особи та до органів Пенсійного фонду України із відповідною заявою для поновлення пенсійних виплат не зверталася. І лише 04 липня 2018 року позивач набула статусу внутрішньо переміщеної особи та була зареєстрована у місті Києві, а з 09 травня 2023 року місце проживання зареєстровано у селищі Шацьк Волинської області. 08 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою щодо виплати пенсії за віком, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 14 листопада 2023 року №032750004564 їй відмовлено в призначенні пенсії. Вказане рішення позивач оскаржувала до Пенсійного фонду України (звернення 08 грудня 2023 року, повторно 11 квітня 2024 року), проте відповіді на скарги не отримала. Позивач повідомила, що надалі 25 червня 2024 року звернулася за місцем проживання до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про поновлення виплати пенсії, однак листом від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24 відповідач відмовив у задоволенні викладених у зверненні вимог, обґрунтовуючи свою позицію нормами, що регламентують подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, а також порядок виплати пенсії громадянам України, які проживають на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо непоновлення виплати пенсії протиправною, бо на час звернення до пенсійного органу (25 червня 2024 року) вона мала статус внутрішньо переміщеної особи та не проживала на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а тому до неї не мають застосовуватися норми статті 7 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №234 (далі - Порядок №234).
На переконання позивача, її заява про поновлення виплати пенсії як громадянці України, яка проживала та набула право на пенсію на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополі, а згодом змінила місце проживання та зареєструвалася на підконтрольній території України, має розглядатися органами Пенсійного фонду України на загальних підставах згідно із Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) та відсутність документів на підтвердження припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації та неможливість отримання пенсійної справи пенсіонера не може бути підставою для позбавлення конституційного права особи на пенсію в Україні й відмови у поновленні пенсійних виплат.
З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.36-37). В обґрунтування цієї позиції вказав, що ОСОБА_1 08 листопада 2023 року звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, за результатами розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення від 14 листопада 2023 року №032750004564 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з тим, що позивач не надала належним чином сформованої пенсійної справи, в тому числі документів про припинення виплати пенсії. Відповідач повідомив, що 26 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою (згідно із Законом України «Про звернення громадян») щодо переведення виплати пенсії, яка виплачувалася в Автономній Республіці Крим, на яку листом від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24 було надано відповідь. Відповідач стверджує, що оскільки ОСОБА_1 перебувала на обліку та отримувала пенсію на території Автономної Республіки Крим, то пенсійним органом з урахуванням приписів Порядку №234 питання про призначення пенсії буде розглянуто лише після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 є громадянкою України та їй призначено пенсію за віком з 29 березня 2008 року, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.9), посвідченням Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя від 23 червня 2008 року, пенсійним посвідченням Пенсійного фонду України № НОМЕР_2 , виданим 02 липня 2008 року (а.с.11-12).
Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 липня 2018 року №0000571136 ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) взята на облік як внутрішньо переміщена особа (а.с.17).
Як слідує з витягу з Реєстру територіальної громади від 09 травня 2023 року №2023/003573282, позивач з 09 травня 2023 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.18).
08 листопада 2023 року позивач звернулася із заявою про призначення/перерахунку пенсії за віком (а.с.40), яка відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Кіровоградській області з прийняттям рішення від 14 листопада 2023 року №032750004564 про відмову у призначенні пенсії з підстав ненадання належним чином сформованої пенсійної справи, в тому числі атестату про припинення виплати пенсії за попереднім місцем отримання із зазначенням дати, по яку було отримано відповідні виплати.
26 червня 2024 року до ГУ ПФУ у Волинській області надійшла заява ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, у якій зазначалося про проживання у селищі Шацьк Волинської області та що вона не отримує будь-яких виплат від органів російської федерації (а.с.22).
Листом від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24 ГУ ПФУ у Волинській області, посилаючись на пункт 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року №13-1 зі змінами), повідомило, що питання про призначення пенсії згідно із законодавством України можливо розглянути лише після надання належним чином сформованої пенсійної справи, в тому числі документів про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації (а.с.23).
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом №1058-IV.
У розумінні статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 органами Пенсійного фонду України була призначена пенсія за віком з 29 березня 2008 року, про що Управлінням Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя видано посвідчення від 23 червня 2008 року, а Пенсійним фондом України - пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 від 02 липня 2008 року (а.с.11-12).
Відповідно до пункту 1 Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі пенсійних посвідчень в Пенсійному фонді України та його органах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 березня 2004 року №4-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 квітня 2004 року за №427/9026, чинний станом на дату видачі позивачу пенсійного посвідчення), документом, який підтверджує призначення громадянину пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом Пенсійного фонду України.
Таким чином, пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , видане Пенсійним фондом України 02 липня 2008 року, підтверджує факт перебування позивача на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримання нею пенсії за віком.
Не є спірною та обставина, що на час звернення позивача із заявою від 25 червня 2024 року (вх. від 26 червня 2024 року №8171/Г-0300-24) органами Пенсійного фонду України ОСОБА_1 пенсія не виплачується.
За змістом доводів позивача виплата пенсії припинена після окупації російською федерацією Автономної Республіки Крим.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Така ж правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №243/5279/17.
За приписами частини другої статті 49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Згідно з частиною третьою статті 49 Закону №1058-IV у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
Матеріали адміністративної справи не містять посилань про наявність підстав, визначених статтею 49 Закону №1058-IV для припинення виплати позивачу пенсії. Натомість спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з відмовою ГУ ПФУ у Волинській області, викладеною у листі від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24, у поновленні ОСОБА_1 як особі, яка переселилась з тимчасово окупованої території автономної Республіки Крим на територію, підконтрольну українській владі, за заявою від 25 червня 2024 року виплати пенсії з підстав ненадання належним чином сформованої пенсійної справи, в тому числі документів про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.
При вирішенні спору суд враховує, що 15 квітня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», яким визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до статті 1 Закону №1207-VІІ тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Згідно абзацом третім частини другої статті 1 Закону №1207-VІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України від 20 жовтня 2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706-VII), відповідно до статті 1 якого внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частини перша, друга статті 4 Закону №1706-VII).
Згідно зі статтею 5 Закону №1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
За приписами частин другої, третьої статті 7 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Пунктом 1.1 розділу І Порядку №22-1 передбачено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) … подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з абзацом першим пункту 1.5 розділу І Порядку №22-1 розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №234.
Згідно з пунктами 3 та 4 Порядку №234 особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон). За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально. Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Абзацом дев'ятим пункту 2.8 розділу ІІ Порядку 22-1 також установлено, що громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.
Суд зауважує, що Верховним Судом (постанови від 10 грудня 2020 року у справі №200/3663/16-а, від 22 вересня 2021 року у справі №308/3864/17 та ін.) сформовані висновки щодо застосування норм права, за змістом яких відсутність пенсійної справи у паперовій формі не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки особа не може нести негативних наслідків через відсутність або неможливість отримання її пенсійної справи з незалежних від неї причин, а протилежне позбавляє позивача права на її відновлення.
Натомість відповідно до абзацу другого пункту 1.5 розділу I Порядку №22-1 внутрішньо переміщені особи (крім осіб, зазначених в абзаці двадцять четвертому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509) подають заяви з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова №637).
Так пунктом 1 Постановою №637 передбачено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Виплата (продовження виплати) пенсій та соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зазначеним в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №509, здійснюється у встановленому законодавством порядку; для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.
Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.
Згідно з пунктом 4.1 розділу ІV Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Відповідно до пункту 4.8 розділу ІV Порядку №22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій. Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року №55 «Деякі питання документування управлінської діяльності».
За обставин цієї справи позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою від 25 червня 2024 року про поновлення виплати пенсії, у якій остання зазначила, що проживає на території України та не одержує пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Аналізуючи обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд відхиляє викладені у листі від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24 доводи відповідача про неможливість поновлення виплати пенсії до надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації. Наведені положення щодо розгляду заяв з урахуванням Порядку №234 (щодо подання заяви в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта, здійснення запиту щодо пенсійної справи) поширюються виключно на осіб, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Між тим з матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу (довідка від 04 липня 2018 року №0000571136), а відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади від 09 травня 2023 року №2023/003573282 позивач з 09 травня 2023 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.17, 18).
Оскільки на час звернення до пенсійного органу (25 червня 2024 року) ОСОБА_1 не проживала на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, то до неї не можуть бути застосовані положення пункту 2.8 розділу ІІ Порядку №22-1, пункту 4 Порядку №234 (які стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території).
Суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 31 січня 2024 року у справі №320/424/23, згідно з якими призначення (поновлення виплати) пенсій особам, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, залишили її та зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Відсутність документів на підтвердження припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації та неможливість отримання пенсійної справи пенсіонера, не може бути підставою для позбавлення його (її) права на пенсію в Україні.
Підсумовуючи сказане, суд вважає, що наведені відповідачем обставини не є перешкодою для виконання органом Пенсійного фонду покладених на нього обов'язків, а позивач має право на поновлення та виплату пенсії, що призначена їй 29 березня 2008 року відповідно до положень Закону №1058-IV.
Разом з тим, суд зауважує, що ГУ ПФУ у Волинській області розглянуло заяву позивача з надісланням листа від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24 у порядку Закону України «Про звернення громадян» (а.с.23).
Відповідач, відмовляючи у поновленні виплати пенсії, не посилався на невідповідність форми звернення позивача. Водночас перевірка правильності поданих документів, надання необхідних бланків, а також допомоги в одержанні документів, яких бракує, покладається на відповідальних працівників територіальних органів Пенсійного фонду, а не на заявника.
Згідно із пунктом 4.3 розділу IV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Пунктом 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.
Отже, результат розгляду порушеного у зверненні питання щодо поновлення виплати пенсії має бути оформлений розпорядчим актом у формі рішення (розпорядження) органу про задоволення або відмову в задоволенні заяви із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження, яке за загальним правилом має бути прийнято не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Суд наголошує, що визначена Порядком №22-1 процедура є способом дій пенсійного органу у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «пенсійного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
З огляду на вказане відповідач, відмовляючи у поновленні виплати пенсії, не дотримався встановленого законодавством порядку вирішення цього питання. У цьому випадку відмова пенсійного органу у поновленні виплати пенсії у формі листа свідчить про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством.
Поряд з тим, оскільки процес прийняття відповідного владного управлінського рішення від моменту звернення позивача із заявою є тривалим, то в цьому випадку належним способом захисту порушеного права є саме визнання протиправною відмову відповідача у поновленні виплати пенсії, оскільки така ґрунтується на нормах законодавства, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Частиною другою статті 9 КАС України установлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другою статті 245 КАС України надано суду право застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на встановлені обставини, зважаючи на те, що прийняттю рішення про поновлення пенсії передує з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати, суд дійшов висновку, що з метою належного та ефективного поновлення порушеного права позивача доцільно визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у Волинській області, оформлену листом від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24, у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 (як особі, яка переселилась з тимчасово окупованої території автономної Республіки Крим на територію, підконтрольну українській владі), та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про поновлення виплати пенсії від 25 червня 2024 року (зареєстрована 26 червня 2024 року за №8171/Г-02), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Отже, позов належить задовольнити частково.
Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 05 січня 2025 року №3383-2355-5368-4675, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.6, 32).
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI) при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позов, поданий до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», містив вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 грн (який мав бути сплачений з урахуванням коефіцієнта пониження відповідного розміру ставки судового збору, тобто 1211,20 грн х 0,8).
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, оформлену листом від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24, в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії від 25 червня 2024 року (зареєстрована 26 червня 2024 року за №8171/Г-02), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк