Справа №592/12911/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/389/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Сексуальне насильство
Іменем України
19 лютого 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 592/12911/23 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 13.06.2024, за яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , раніше не судимий
визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 153 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить змінити вирок суду у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання особі обвинуваченого через його суворість і пом'якшити призначене судом покарання, застосувавши положення ст. 69 КК, а на підставі ст. 75 звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком, оскільки при призначенні покарання судом першої інстанції не в повній мірі враховано те, що ОСОБА_11 активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, визнав свою вину, тяжких наслідків від його дій не настало, має сталі соціальні зв'язки, постійне місце мешкання в м. Суми, раніше не засуджувався, до адміністративної відповідальності не притягався, щиро покаявся і просив вибачення за скоєне, а також запевнив, що ніколи не вчинить дії, які порушують закон, зазначивши, що бажає взяти участь у захисті України від збройної агресії.
Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 13.06.2024 ОСОБА_11 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 153 КК, і йому призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Згідно вироку суду, 06.07.2023 приблизно о 16.00 год. ОСОБА_11 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , запропонував своїй племінниці ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 піти на річку Псел в м. Суми, на що остання погодилася. Проходячи повз нежилу 3-х поверхову будівлю по пров. Григорія Сковороди, 24, ОСОБА_11 завів ОСОБА_12 на третій поверх вказаної будівлі, та будучи впевненим, що за його діями ніхто не спостерігає, використовуючи безпорадний стан малолітньої потерпілої, який виражався в тому, що малолітня потерпіла не розуміла сутність та характер вчинюваних щодо неї дій та не могла чинити опір через свій малолітній вік, умисно, з метою задоволення своєї статевої пристрасті, вчинив насильницькі дії сексуального характеру відносно малолітньої ОСОБА_12 , не пов'язані з проникненням в її тіло.
У цей час до нежилої будівлі зайшли працівники УПП в Сумській області ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які припинили протиправні дії ОСОБА_11 відносно малолітньої ОСОБА_12 .
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи захисника ОСОБА_9 на підтримку поданої нею апеляційної скарги, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення вироку суду без змін, а апеляційної скарги захисника без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 153 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі захисника не оскаржуються.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 про суворість призначеного покарання і необхідності застосування до ОСОБА_11 положень ст. 69 і 75 КК, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, КК має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням; для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 1-2 ст. 50 КК), а згідно ч. 1-2 ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Таким чином, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою, як зазначалось вище, є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, згідно якої якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цієї правової норми дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети кримінального покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами.
Законодавець з огляду на положення ст. 75 КК підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення такої особи без реального відбування покарання, хоча при цьому має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини провадження.
Враховуючи особу обвинуваченого, наявність інших обставин кримінального провадження згідно вимог КК, колегія суддів приходить до переконання про недоцільність звільнення ОСОБА_11 від реального відбування призначеного судом першої інстанції покарання з випробуванням, як про це поставлене питання у апеляційній скарзі його захисника.
Відповідно ч. 1 ст. 69 КК, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Приписи ст. 69 КК щодо призначення винній особі більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними та застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом'якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження, особи винного тощо.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, необхідно виходити з системного тлумачення ст. 69 КК і тих статей спеціальної частини Кодексу, що визначають певні пом'якшуючі обставини як елемент складу правопорушення, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння. Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи. Посилаючись при призначенні покарання на ст. 69 КК, суд зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого кримінального правопорушення.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На національному рівні КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
При встановленні справедливості і співмірності призначеного покарання колегія суддів дотримується також й автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.
При призначенні ОСОБА_11 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог закону про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який скоїв тяжкий злочин, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, ніде не працює, за місце проживання характеризується задовільно, обставину, яка пом'якшує покарання - щире каяття, та відсутність обставин, які обтяжують покарання та дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому покарання у межах санкції за ч. 4 ст. 153 КК з його реальним відбуванням.
Колегія суддів не убачає будь-яких законних підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК, а тому погоджується із розміром і видом визначеного ОСОБА_11 покарання. При цьому призначене судом першої інстанції покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Оскільки визначене покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, то вид і розмір призначеного ОСОБА_11 покарання є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
На переконання колегії суддів ті обставини, на які посилається захисник в своїй апеляційній скарзі, зокрема те, що ОСОБА_11 вину у вчиненому визнав, щиро розкаявся, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, має сталі соціальні зв'язки та постійне місце проживання, під час досудового розслідування сприяв розкриттю кримінального правопорушення, були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання в межах санкції ч. 4 ст. 153 КК, але ці обставини не свідчать про можливість застосування ст. 69 КК чи виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, а отже не можуть бути безумовними підставами для застосування ст. 75 і 69 КК.
На підставі викладеного, оскаржене судове рішення є законним, належним чином обґрунтованим та умотивованим, тому вирок суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,
постановила:
Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 13.06.2024 відносно ОСОБА_15 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а особою, яка утримується під вартою, в той самий строк з дня отримання копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4