Справа №579/2226/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/393/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
Іменем України
19 лютого 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 579/2226/23 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 13.06.2024, за яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кролевець Сумської області, зареєстрований і проживає: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК не судимого
визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
захисника - адвоката ОСОБА_10 ,
установила:
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_11 просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання, звільнивши його від відбування призначеного судом першої інстанції покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, оскільки він повністю визнав свою вину, частково відшкодував заподіяну злочином шкоду, злочин вчинив при обставинах, які не свідчать про грубе порушення ПДР, що не було з достатньою повнотою враховано судом при призначенні покарання. В діях потерпілого ОСОБА_12 , який керував мотоциклом також убачається порушення п. 12.3 ПДР, а пасажир мотоцикла потерпіла ОСОБА_13 була без мотошолома, наявність якого виключила б отримання нею тілесних ушкоджень в області голови та обличчя. Суд не врахував висновку органу пробації щодо можливості звільнення його від відбування покарання з випробуванням і, що таке звільнення надасть йому реальну можливість працювати та відшкодувати потерпілим заподіяну моральну шкоду.
Вироком Кролевецького районного суду Сумської області від 13.06.2024 ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і йому призначене покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді двох років обмеження волі з позбавленням права керування т/з на строк 3 роки. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави судові витрати на проведення експертиз в розмірі 10516 грн, на користь КНП «Шосткинська центральна районна лікарня» ШМР витрати за лікування потерпілої ОСОБА_13 в розмірі 15678,87 грн та потерпілого ОСОБА_12 6816,90 грн. Стягнуто з ТОВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_13 23471,62 грн матеріальної шкоди та 1173,58 грн моральної шкоди, з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_13 моральну шкоду в розмірі 38826,42 грн. Стягнуто з ТОВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_12 шкоду пов'язану із стійкою втратою працездатності внаслідок ДТП в розмірі 241200 грн, а з ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 135000 грн.
Згідно вироку суду, 29.07.2023 о 22:29 ОСОБА_9 , здійснюючи керування т/з BMW 330 ХІ, р. н. НОМЕР_1 та рухаючись другорядною автомобільною дорогою, визначеною дорожнім знаком 2.1 «Дати дорогу» ПДР в межах населеного пункту м. Кролевець Конотопського району Сумської області, в напрямку від будинку культури Кролевецької міської ради по пл. Миру, 2 до пр. Миру, на перехресті вказаних автомобільних доріг, в темну пору доби, без наявного вуличного освітлення, при виїзді на перехрестя в порушення п. 16.11 ПДР не поступився дорогою мотоциклу SUZUKI DR-Z 400SM, р. н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_12 з пасажиром ОСОБА_13 , який рухався пр. Миру в напрямку пл. Миру з ліва на право відносно напрямку руху BMW, внаслідок чого на смузі руху мотоцикла SUZUKI відбулось зіткнення вказаних т/з. Внаслідок ДТП водій мотоцикла ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а пасажир мотоциклу ОСОБА_13 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі обвинуваченого не оскаржуються.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_9 про суворість призначеного покарання і необхідності застосування до нього положень ст. 75 КК, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та вимогам закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, КК має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням; для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 1-2 ст. 50 КК), а згідно ч. 1-2 ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Таким чином, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою, як зазначалось вище, є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, згідно якої якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цієї правової норми дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети кримінального покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами.
Законодавець з огляду на положення ст. 75 КК підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення такої особи без реального відбування покарання, хоча при цьому має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини провадження.
Враховуючи особу обвинуваченого, наявність інших обставин кримінального провадження згідно вимог КК, колегія суддів приходить до переконання про недоцільність звільнення ОСОБА_9 від реального відбування призначеного судом першої інстанції покарання з випробуванням, як про це поставлене питання у апеляційній скарзі.
Крім того, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На національному рівні КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
При встановленні справедливості і співмірності призначеного покарання колегія суддів дотримується також й автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.
При призначенні обвинуваченому покарання, суд першої інстанції дотримався вимог кримінального закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування заподіяної злочином шкоди, відсутність обставин, які це покарання обтяжують, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення основного покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді двох років обмеження волі, із додатковим покаранням, яке на думку колегії суддів відповідає його меті, гуманності, справедливості, фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого правопорушення.
Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що він свою вину визнав повністю, частково відшкодував заподіяну злочином шкоду, відсутні обставини, які обтяжують покарання, в повній мірі враховані судом першої інстанції при призначенні покарання у їх сукупності разом з іншими фактичними обставинами кримінального провадження, зокрема, характером та обставинами його вчинення, наслідками, що настали, а саме, наявність двох потерпілих, яким спричинено тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, думку представника потерпілих ОСОБА_14 про призначення обвинуваченому покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК із реальним його відбуванням.
Оскільки ОСОБА_9 призначене покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, із застосуванням ст. 69 КК, то колегія суддів не убачає будь-яких законних підстав для призначення обвинуваченому ще більш м'якого покарання, а тому погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром покаранням. При цьому призначене покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Визначене покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, то вид і розмір призначеного ОСОБА_9 покарання є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
На підставі викладеного, оскаржене судове рішення є законним, належним чином обґрунтованим та умотивованим, тому вирок суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,
постановила:
Вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 13.06.2024 відносно ОСОБА_15 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4