печерський районний суд міста києва
Справа № 2-88/11
10 березня 2025 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г. О.
секретар судового засідання Музика В. П.
справа № 2-88/11
пров. 6-318/25
учасники справи:
заявник (боржник): ОСОБА_1
стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»
заінтересована особа: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Корольов Михайло Андрійович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва на примусове виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2011 року у справі № 2-88/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №49.32/98/07-НВз від 13 грудня 2007 року,-
представник заявника (боржника) - адвокат Забальський Ю. П.
представник стягувача - адвокат Шкільняк Я. С.
У грудні 2024 року заявник через систему «Електронний суд» звернулась до суду із вказаною заявою, у якій просить визнати виконавчий лист, виданий Печерським районним судом м. Києва на примусове виконання рішення Печерського районного суду м. Києва у справі № 2-88/11 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» заборгованості за Договором № 49.32/98/07-НВз від 13 грудня 2007 року 1 148 032 грн 53 коп., 1 700, 00 грн у відшкодування судового збору та 120, 00 грн у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2011 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» заборгованість за договором №49.32/98/07-НВз від 13.12.2007 року в сумі 1 148 032 гривні 53 копійки, 1 700 гривень у відшкодування судового збору та 120 гривень у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
На підставі вказаного вище рішення суду Печерським районним судом м. Києва видано виконавчі листи.
Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Оскільки, відповідно до інформаційної довідки зі спадкового реєстру інформація про те, що хтось прийняв спадщину після померлої ОСОБА_2 відсутня, то спадщина підлягає визнанню відумерлою.Спадкоємці ОСОБА_2 відсутні, а звернення стягнення на предмет іпотеки кредитором не відбулося.
Згідно даних з Державного реєстру речових прав земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186800:07:020:0107, 3223186800:07:020:0108, 3223186800:07:020:0109, загальною площею 0, 30 га, що розташовані на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, садове товариство «Захист» знаходяться у власності померлої ОСОБА_2 та в іпотеці ТОВ «Фінансова компанія «Гефест».
Вказує, що на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника (спадкоємця), який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки.
Таким чином, після смерті позичальника за кредитним договором поручитель, за наявності його згоди, може відповідати за виконання спадкоємцями померлого позичальника зобов'язань за кредитним договором, однак цивільне законодавство не передбачає можливості поручатися за виконання зобов'язань особою, правоздатність якої припинилась у зв'язку зі смертю.
Заявник зазначає, що у разі недосягнення згоди і неотримання кредитором згоди поручителя та/або іпотекодавця забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником (спадкоємцем), порука та/або іпотека визнаються припиненими, що в свою чергу є підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, що стало підставою для звернення до суду із вказаною заявою.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.12.2023 року справу передано судді Матійчук Г. О.
23.12.2024 року суддею був направлений запит до відділу організаційного забезпечення з розгляду цивільних та адміністративних справ Печерського районного суду м. Києва для передачі судді матеріалів цивільної справи №2-88/11.
27.02.2025 року матеріали цивільної справи №2-88/11 були передані судді.
У судовому засіданні представник заявник ОСОБА_1 та її представник адвокат Забальський Ю. П. надали пояснення, заяву підтримали та просили задовольнити.
Представник стягувача - адвокат Шкільняк Я. С. у судовому засіданні надав пояснення, просив відмовити у задоволенні заяви з підстав, викладених у запереченнях.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та заяви з додатками, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2011 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором №49.32/98/07-НВз від 13.12.2007 року в сумі 1 148 032 гривні 53 копійки, 1 700 гривень у відшкодування судового збору та 120 гривень у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
На підставі вказаного вище рішення суду Печерським районним судом м. Києва 05.04.2011 року видано виконавчий лист.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.09.2014 року, справа №757/22564/14-ц, замінено стягувача у виконавчому провадженні, відкритому на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2011 року у цивільній справі № 2-88/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, із Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» на Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк».
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.09.2020 року, справа №2-88/11, замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» у виконавчому провадженні, відкритому на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2011 року у цивільній справі № 2-88/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова М. А. перебуває виконавче провадження ВП НОМЕР_2 від 10.04.2023 року з примусового виконання виконавчого листа №2-88/11, виданого 05.04.2011 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором №49.32/98/07-НВз від 13.12.2007 року 1148032 гривень 53 копійок, 1700 гривень у відшкодування судового збору та 120 гривень у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Згідно із ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Підставами для задоволення заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є: якщо його було видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою; з інших причин.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Підстави припинення цивільно-правових зобов'язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Матеріально - правові підстави свідчать про відсутність у боржника матеріально-правового обов'язку повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Даний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі №61-1592св17.
Таким чином, до підстав для невиконання рішення суду (визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об'єктивно відсутній обов'язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення, але в будь якому випадку не у зв'язку із припиненням поруки, яка укладена між кредитором та боржником.
Обґрунтовуючи наявність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заявник посилається на те, що у разі недосягнення згоди і неотримання кредитором згоди поручителя та/або іпотекодавця забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником (спадкоємцем), порука та/або іпотека визнаються припиненими, що в свою чергу є підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Так, встановлено, що божник ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим 08 січня 2016 року відділом реєстрації смерті у м. Києві Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті, тобто після ухвалення та набрання законної сили рішення суду.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2011 року у справі №2-88/11 є законним та не скасованим, а тому підлягає виконанню на всій території України, незалежно від смерті одного із відповідачів, після ухвалення рішення суду. Смерть одного із відповідачів за рішенням суду, після його ухвалення, жодним чином не впливає на дійсність рішення суду та виконавчий лист.
Таким чином, за змістом заяви ОСОБА_1 відсутні процесуально-правові та матеріально-правові підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, оскільки заявником не доведено та не підтверджено належними доказами той факт, що у ОСОБА_1 відсутній обов'язок за чинним рішенням суду, або наявний факт помилковості видачі виконавчого листа та не підтверджено, що обов'язок боржника відсутній за рішенням суду, а тому підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відсутні.
Нормативне регулювання ч. 2 ст. 432 ЦПК України також визначає, що однією із підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню є виконання виконавчого листа боржником повністю чи частково, що в свою чергу також не підтверджено належними доказами зі сторони ОСОБА_1 .
Щодо інших доводів заявника, то суд їх відхиляє з огляду на необґрунтованість. Також відповідні обставини не зазначені заявником як підстава для визнання виконавчого документа у справі №2-88/11 таким, що не підлягає виконанню.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва на примусове виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2011 року у справі № 2-88/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №49.32/98/07-НВз від 13 грудня 2007 року.
Щодо розподілу судових витрат у справі, суд зазначає наступне.
23.12.2024 року представником стягувача - адвокатом Шкільняк Я. С. подано заперечення на заяву про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа, у яких просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000, 00 грн.
Згідно з положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 15, 58, 60 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №910/12876/19).
Разом з тим, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 6 ст. 137 ЦПК України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, необхідно враховувати правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 року, справа №160/6762/21).
Представником ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» - адвокатом Шкільняк Я. С. на підтвердження понесених ним витрат надано копію договору про надання правової допомоги № 1 від 01.02.2024 року, укладеного між адвокатом Шкільняк Я. С. та ТОВ Фінансова компанія «Гефест», додаткову угоду №19 від 17.12.2024 року, акту виконаних робіт від 19.12.2024 року, який містить детальний опис наданих послуг та здійснених витрат у процесі надання правової допомоги на загальну суму 16 000, 00 грн.
Також представник вказує, що вартість участі адвоката Шкільняк Я. С. у судових засіданнях у справі становить 9 000, 00 грн за три засідання у справі.
Разом з тим, суд не може в повній мірі погодитися з сумою витрат на правову допомогу, яку просить стягнути представник стягувача, така сума є явно завищеною та не співмірною зі складністю справи, оскільки вказана категорія справ є досить поширеною та не потребує додаткової трати часу адвоката на вивчення практики, її узагальнення та формування позиції по справі.
Отже, суд перш за все має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково.
Крім того, у цьому випадку судом не вирішувався спір по суті, а лише вирішувались питання визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в порядку ст. 432 ЦПК України у цивільній справі №2-88/11, щодо вирішення даної заяви проводилось лише одне судове засідання, а не три як зазначає адвокат Шкільняк Я. С., а обсяг опрацьованих документів адвокатом, виходячи із наданих заперечень на заяву, є незначним.
Таким чином, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмір 25 000, 00 грн не є співрозмірним та не відповідає критеріям розумності та справедливості.
Також суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 року від №640/8316/20, від 21.10.2021 року у справі №420/4820/19 тощо).
Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Ураховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000, 00 грн, оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 18, 133, 137, 141, 183, 260-261, 431-432, 353-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва на примусове виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2011 року у справі №2-88/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №49.32/98/07-НВз від 13 грудня 2007 року - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000, 00 грн.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Суддя Г.О.Матійчук