Справа №559/1948/24
Провадження №2/568/30/25
04 березня 2025 р. м.Радивилів
Радивилівський районний суд Рівненської області суддя Сільман А.О.
секретар судового засідання Ковальчук Н.В.
за участю позивача ОСОБА_1 , його представника Білик Р.О.
відповідача ОСОБА_2
розглянувши в загальному позовному провадженні цивільну справу №568/1948/24
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
треті особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:
Орган опіки і піклування Бродівської міської ради
Військова частина НОМЕР_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1
про визначення місця проживання дитини та встановлення факту
До Радивилівського районного суду Рівненської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 , об'єднавши в позовній заяві дві вимоги: немайнову - визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 з батьком та вимогу про встановлення факту - перебування дитини ОСОБА_4 на повному матеріальному забезпечені та вихованні позивача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що шлюб між сторонами розірвано. У сторін є спільна дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає з батьком та перебуває на його утриманні та матеріальному забезпеченні.
Стверджує, що проживання дитини з батьком відповідає інтересам дитини. Батько забезпечує її умови проживання, займається її вихованням.
В письмових поясненнях представник ІНФОРМАЦІЯ_3 просив закрити провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини (а.с. 92-95). Вважає, що встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини не підлягає судовому розгляду. Наголошує, що з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
В письмових поясненнях представник військової частини НОМЕР_1 просив відмовити в задоволенні вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дочки. Вважає, що встановлення вказаного факту потрібно позивачу для звільнення з лав ЗСУ. Стверджує, що встановлення вказаного факту має бути встановлений адміністративним судом в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Радивилівського районного суду Рівненської області від 09.07.2024 р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 17.09.2024 р. в підготовчому засіданні оголошено перерву. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військову частину НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою від 22.10.2024 р. судове засідання відкладено.
Ухвалою від 19.11.2024 р. закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні від 28.01.2025 р. позивач пояснив, що дитина проживає з ним, мати інколи забирає дитину до себе. Зазначив, що є військовослужбовцем, коли він був тимчасово відряджений в інше місце, дитина проживала з відповідачкою. Підставою звернення до суду з цим позовом є намір забезпечити дитині умови проживання на більш якісному рівні, ніж ті, які може забезпечити її мати - відповідачка по справі.
Зазначив, що мати дитини - відповідачка бере участь в утриманні та вихованні дочки, спілкується з нею, періодично забирає до себе. На цей час дитина проживає з ним, проте він не перешкоджає зустрічам дитини з матір'ю.
Просив визначити місце проживання дитини з ним та встановити факт самостійного утримання та виховання дитини батьком.
Відповідачка в судовому засіданні заперечила позовні вимоги. Пояснила, що у неї з позивачем існує усна домовленість про визначення місця проживання дитини з батьком, а тому дитина проживає з позивачем ОСОБА_1 . Зазначила, що вона бере участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини, конфліктів з цього приводу не виникає, підтримує з дочкою зв'язок.
Представник органу опіки та піклування в судовому засіданні позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини підтримав, оскільки дитина фактично проживає з батьком, але просив відмовити в частині вимог про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком.
Представник військової частини в судовому засіданні заперечив вимоги в частині встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком, в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком не заперечив.
В судовому засіданні від 28.01.2025 р. оголошено перерву.
В судовому засіданні від 04.03.2025 р. позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили задовільнити повністю.
Відповідачка заперечила позовні вимоги та наголосила, що дитина проживає з батьком.
В судове засідання від 04.03.2025 р. представники третіх осіб не з'явилися, причини неявки не повідомили. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою про виклик до суду та довідкою про доставку електронного листа.
Розглянувши матеріали справи, суд враховує наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_4 , її батьками згідно актового запису є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 8).
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 17.10.2023 р. шлюб між сторонами розірвано (а.с. 6-7).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 змінила прізвище на " ОСОБА_6 ".
З заяви ОСОБА_1 вбачається, що 04.01.2024 р. він звертався до служби у справах дітей Бродівської міської ради про визначення йому способу та участі у вихованні дитини ОСОБА_7 , з можливістю забирати дитину додому, проводити з нею час та відпочинок (а.с. 11).
Відповідно до довідки Бродівського закладу ДО № 7 Бродівської міської ради №45 від 03.05.2024 р., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідує І молодшу групу "Бродівського ЗДО № 7 з вересня 2023 р. (а.с. 8).
Відповідно до характеристики Бродівського ЗДО № 7 ОСОБА_4 характеризується позитивно, фізичний розвиток відповідає віковій нормі. Тато дитини займається вихованням дитини, є членом батьківського самоврядування, бере активну участь у житті садочка (а.с. 12).
Згідно довідки командира в/ч НОМЕР_2 №233 від 24.05.2024 р. ОСОБА_1 працюває у в/ч НОМЕР_1 Львівської області та за період квітень 2023 р. по травень 2024 р. йому нарахований дохід в сумі 505520,30 грн. (а.с. 9).
Відповідно до службової характеристики від 18.09.2024 р. ОСОБА_1 займає посаду сержант з матеріального забезпечення зенітної ракетноартилерійської батареї батальйону охорони в/ч НОМЕР_1 . За період проходження служби зарекомендував себе дисциплінованим, відповідальним військовослужбовцем. Порушень військової дисципліни та стягнень немає, витривалий та працездатний, діє в межах чинного законодавства, наполегливий (а.с. 58).
З звіту про здійсненні відрахування та виплати в/ч НОМЕР_1 вбачається, що з ОСОБА_1 стягуються аліменти у ВП №74757049 від 16.04.2024 р. в розмірі 1/4 частки від його доходу (а.с. 10, 55).
З акту обстеження житлово-побутових умов проживання сім'ї ОСОБА_1 від 25.09.2024 р. вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 проживають: позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_4 - дочка, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - батьки позивача. Комісією встановлено, що ОСОБА_1 військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , він протягом 3 років проживає зі своєю дочкою. Встановлено, що дитині створені належні умови для проживання разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 50).
З матеріалів справи вбачається, що квартира, за адресою АДРЕСА_1 на праві власності належить матері позивача ОСОБА_8 (а.с. 12).
Відповідно до довідки Бродівського відділу охорони здоров'я № 77 від 20.09.2024 р. ОСОБА_1 пройшов медичний огляд, здоровий (а.с. 53).
Відповідно до довідки Бродівської районної лікарні від 20.09.2024 р. ОСОБА_4 здорова (а.с. 54).
З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Бродівської міської ради Львівської області вбачається, що на засідання комісії прибули двоє батьків, які дійшли згоди щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_10 разом з батьком. Встановлено, що мати ОСОБА_5 постійно навідується до дитини, бере участь у її вихованні.
Комісією з питань захисту прав дитини Бродівської міської ради Львівської області зроблено висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 разом з батьком ОСОБА_11 (а.с. 51).
Рішенням Бродівської міської ради Львівської області №371/02-02 від 26.09.2024 р. затверджено висновок органу опіки та піклування ВК Бродівської міської ради Львівської області "Про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 за адресою проживання батька ОСОБА_1 " (а.с. 57).
Згідно акту обстеження умов проживання від 03.03.2025 р., ОСОБА_2 проживає в однокімнатній квартирі з співмешканцем, дитині відведено у кімнаті місце для проживання або перебування. На вихідні дні мати ОСОБА_2 забирає дитину ОСОБА_12 на проживання та перебування до себе. Між матір'ю та дитиною добрі взаємовідносини, обоє батьки беруть участь у вихованні дитини, забезпечують її життєві потреби.
Звіти про відрахування та виплати військової частини НОМЕР_1 з ОСОБА_1 аліменти у справах №2-695/2012 від 20.08.2012 р, №439/601/23 від 01.06.2023 р. за період 01.02.2023 р. по 31.12.2023 р. та з 01.01.2024 р. по 18.06.2024 р. не є належним доказом у даній справі, оскільки вказаний документ підтверджує стягнення з позивача на користь ОСОБА_13 аліменти на утримання дочки ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які не є сторонами у справі, яка розглядається.
Щодо вимог позивача про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд враховує наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Суд зазначає, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склались між сторонами у даній справі не є адміністративними, цей спір підпадає під дію вимог ЦПК України, а тому підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 11.09.2024 р.
За таких обставин клопотання ІНФОРМАЦІЯ_6 про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частин 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 11.09.2024 р.
Крім того, системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» свідчить, що передбачене абзацом 12 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у зв'язку з самостійним виховуванням дитини (дітей) віком до 18 років - стосується військовозобов'язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей. А тому, до категорії чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини або не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин тощо.
В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що ОСОБА_5 позбавлена батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також відсутні інші докази, що позивачка не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин.
Суд критично оцінює доводи викладені в позовній заяві, що позивач самостійно утримує та виховує дитину, оскільки, судом встановлено та підтверджено позивачем в судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_5 бере участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини ОСОБА_10 .
Крім того, той факт, що відповідач бере участь у вихованні дитини підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема: висновком органу опіки та піклування ВК Бродівської міської ради Львівської області, актом обстеження умов проживання від 03.03.2025 р.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.
Щодо позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини з батьком, суд враховує наступне.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно з висновком виконавчого комітету Бродівської міської ради Львівської області, орган опіки та піклування враховуючи згоду між батьками, вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_7 з батьком ОСОБА_1 .
З висновку органу опіки та піклування виконвчого комітету Бродівської міської ради Львівської області та акту обстеження умов проживання від 03.03.2025 р. вбачається, що ОСОБА_4 проживає разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього. Крім того, в судовому засіданні сторони підтвердили той факт, що дочка проживає разом з батьком.
Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що батько дитини не забороняє матері бачитися з дочкою. Спору між батьками дитини з приводу іі виховання чи проживання не існує.
Згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Оцінюючи надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність спору між сторонами (батьками) з приводу визначення місця проживання дитини, на час звернення до суду дочка проживала разом з позивачем, відповідачка погодилась з такими обставинами, не заперечує і не оспорює права позивача щодо проживання дочки з ним.
Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Бродівської міської ради Львівської області встановлено, що батьки дійшли згоди щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_10 разом з батьком, між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини.
Права батька дитини - позивача не порушені, тому відсутні правові підстави для їх захисту в судовому порядку.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Відповідачка не вчинила жодних дій, які б свідчили про наявність спору з позивачем з приводу визначення місця проживання їх спільної дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України підстав для вирішення заявленого позову судом не встановлено.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини з батьком.
Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 127/16211/23 від 10 липня 2024 року.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 81, 263-265, 141 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування дитини на повному матеріальму забезпечені та вихованні батька та про визначення місця проживання дитини з батьком - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасники справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
Орган опіки і піклування Бродівської міської ради (80600, Львівська обл., Золочівський р-н., Пл. Ринок, 20, ЄДРПОУ 26525941)
Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )
ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_5 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
Повний текст рішення складено 10.03.2025 р.
Суддя А.О. Сільман