Справа № 212/179/25
2/212/1213/25
10 березня 2025 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Борис О.Н., за участі секретаря судового засідання Годунової В.Г., в порядку ст. 247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи в залі суду в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення завданого збитку, заподіяного за результатами ДТП, третя особа Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»
встановив:
У січні 2025 року до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Щербань В.С., до ОСОБА_2 про стягнення завданого збитку, заподіяного за результатами ДТП, третя особа Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА».
Позовна заява мотивована тим, що 18.10.2024 року о 15-35 годин в м. Кривий Ріг, Покровський район, вул. Січеславська, біля будинку №5 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «Мазда 6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок даного ДТП обидва автомобіля отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків. Постановою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13 листопада 2024 року по справі №212/10751/24 ОСОБА_2 було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. ОСОБА_4 є власником автомобіля «Audi Q7», д.н.з. НОМЕР_2 , який був забезпечений полісом №222596892, виданим ПрАТ «СК «Євроінс Україна». Транспортний засіб «Мазда 6», д.н.з. НОМЕР_1 , був забезпечений полісом №220802368, виданим ПрАТ «НАСК «Оранта» та полісом додаткового страхування. ПрАТ «НАСК «Оранта» сплатила на користь ОСОБА_5 страхове відшкодування у розмірі 160000,00 грн + 10000,00 грн. Загальний розмір страхового відшкодування становить 260000,00 грн. Відповідно до висновку експерта, вартість матеріального збитку, заводного з технічної точки зору власнику пошкодженого автомобіля «Audi Q7», д.н.з. НОМЕР_2 , дорівнює ринковій вартості досліджуваного автомобіля на дату пошкоджень 18.10.2024 року та складає 784231,5 грн. Ринкова вартість автомобіля Audi Q7», д.н.з. НОМЕР_2 , в аварійному стані з урахуванням пошкоджень отриманих після ДТП, яка сталася 18.10.2024 року, складає 297923,73 грн. Позивач визнала транспортний засіб фізично знищеним. Так, сума некомпенсованого завданого матеріального збитку у наслідок ДТП, яка, на думку позивача, підлягає стягненню з відповідача, склала: 784231,5 грн - 297923,73 грн - 260 000,0 грн + 3000 грн = 229 307,77 грн. Крім того позивачем унаслідок ДТП були понесені витрати, які позивач також суд просить стягнути з відповідача, а саме витрати з евакуації транспортного засобу з місця ДТП у розмірі 3000,00 грн. Також з відповідача підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 10000,00 грн.
На підставі викладеного, позивач просила суд стягнути з відповідача завданий збиток за результатами ДТП у загальному розмірі 239307,77 грн, що складається з 229307,77 грн - сума завданої матеріальної шкоди, 10000,00 - сума завданої моральної шкоди, а також стягнути судові витрати у розмірі 39724,00 грн, що складається зі сплаченого судового збору у розмірі 2394,00 грн, витрат на правничу допомогу у розмірі 29330,00 грн, витрат на проведення судової експертизи у розмірі 8000,00 грн.
Ухвалою суду від 13 січня 2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, у якій позовні вимоги просив задовольнити та проводити розгляд справи за відсутності позивача та її представника.
Відповідач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутність, позовні вимоги визнав.
Статтями 43, 211 ЦПК України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає встановленим наступне.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 18.10.2024 року о 15-35 годин в м. Кривий Ріг, Покровський район, вул. Січеславська, біля будинку № 5, керуючи транспортним засобом «Мазда 6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед виконанням маневру розвороту на нерегульованому перехресті не переконався що це буде безпечним та не створить небезпеки для інших учасників дорожнього руху, не надав перевагу в русі авто «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , який рухався у зустрічному русі прямо, в результаті чого допустив з ним зіткнення. Внаслідок даного ДТП обидва автомобіля отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 1.5, 2.36, 10.1, 10.4, 16.13 ПДР України, та відповідно вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУПАП. Постановою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2024 року у справі №212/10751/24 ОСОБА_2 було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі п?ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. (а.с. 67-68)
Позивач ОСОБА_4 є власником транспортного засобу «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . (а.с. 10)
Транспортний засіб «Мазда 6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , був забезпечений полісом №220802368 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданим ПАТ «НАСК» Оранта», страхувальник ОСОБА_6 , строк дії Договору: з 09.05.2024 по 08.05.2025 включно. Полісом передбачена страхова сума до відшкодування на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну у розмірі 160000,00 грн. (а.с. 12)
Транспортний засіб «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_2 , забезпечений полісом №222596892, виданим ПрАТ «СК «Євроінс Україна».
Позивачем також зазначено, що ПАТ «НАСК» Оранта» сплатило на її користь страхове відшкодування у розмірі 160000,00грн + 100000,00 грн. Загальний розмір страхового відшкодування склав 260000,00 грн. На підтвердження вказаного в матеріалах справи міститься роздруківка з відомостями про зарахування на банківську картку ОСОБА_1 від ПАТ «НАСК» Оранта» по договору №220802368 від 09.05.2024 грошових коштів у розмірі 159950,00 грн та 99950,00 грн. (а.с. 13)
Відповідно до копії Висновку експерта транспортно-товарознавчої експертизи №Д6/11/24, складеного 30 листопада 2024 року, вартість матеріального збитку, завданого з технічної точки зору власнику пошкодженого автомобіля Audi Q7, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_4 , дорівнює ринковій вартості досліджуваного автомобіля на дату пошкоджень 18 жовтня 2024 року та складає: 784231,50 грн. Ринкова вартість автомобіля Audi Q7, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_4 , в аварійному стані з урахуванням пошкоджень отриманих після дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 18 жовтня 2024 року, складає: 297923,73 грн. (а.с. 14-61)
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 988 ЦК України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(далі - Закон №1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 28 Закону №1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: - з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; -з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; - з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; - з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; - з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; - з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Статтею 29 Закону № 1961-ІVпередбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За змістом ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Так, якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зіст.1194 ЦК України, відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Відтак відшкодування шкоди винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якого застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 зазначила, щодо повернення залишків знищеного автомобіля.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» передбачено, що розглядаючи позов про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Положеннями ст. 1192 ЦК України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.
Так, судом встановлено, що 18.10.2024 року о 15-35 годин в м. Кривий Ріг, Покровський район, вул. Січеславська, біля будинку №5 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «Мазда 6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок даного ДТП обидва автомобіля отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків. Постановою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13 листопада 2024 року по справі №212/10751/24 ОСОБА_2 було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. (а.с. 67-68)
Так, вина відповідача ОСОБА_2 у вчинені дорожньо-транспортної пригоди 18.10.2024, внаслідок якої автомобіль позивача «Audi Q7», реєстраційний номер НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження, є встановленою та не підлягає доведенню.
В п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 роз'яснено, при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку із заподіянням шкоди майну.
У разі, коли пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлений або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості, перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.
Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, детально регламентовано ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV (із відповідними змінами).
Статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Вважається, що положення цієї норми на підставі ст. 8 ЦК України можуть застосовуватися при відшкодуванні шкоди не лише страховиком, а й іншими особами, які несуть відповідальність за її заподіяння.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 зазначила: «... за змістом статі 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Таким чином, ремонт автомобіля, вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним. Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961- IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП...».
На підтвердження розміру завданої шкоди позивачем надано копію Висновку експерта транспортно-товарознавчої експертизи №Д6/11/24, складеного 30.11.2024 року, де зазначено, що вартість матеріального збитку, завданого з технічної точки зору власнику пошкодженого автомобіля Audi Q7, реєстраційний номер НОМЕР_2 , дорівнює ринковій вартості досліджуваного автомобіля на дату пошкоджень 18 жовтня 2024 року та складає: 784231,50 грн. Ринкова вартість автомобіля Audi Q7, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в аварійному стані з урахуванням пошкоджень отриманих після дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 18 жовтня 2024 року, складає: 297923,73 грн. (а.с. 14-61)
У вказаному Висновку експерта також зазначено, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 1422334,36 грн (а.с. 23), що значно перевищує ринкову вартість автомобіля до ДТП - 784231,50 грн, отже ремонт транспортного засобу Audi Q7, реєстраційний номер НОМЕР_2 , є економічно необґрунтованим.
Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об'єкт експертизи, який є доказом у справі, або змінено його властивості, не замінює сам доказ та не є підставою для звільнення від обов'язку доказування.
Відповідно до положень ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Отже, суд погоджується з доводами представника позивача, що вищевказаний транспортний засіб позивача вважається таким, що фізично знищений, оскільки вартість його відновлювального ремонту перевищує його ринкову вартість.
Також позивачем на підтвердження понесених витрат з евакуації та транспортування автомобіля внаслідок ДТП надано до суду копії товарних чеків №4 від 26.12.2024 на суму 1500,00 грн та №3 від 28.12.2024 на суму 1500,00 грн відповідно, а також копію акта здачі-прийняття виконаних робіт з транспортування транспортного засобу позивача. (а.с. 64, 66)
Аналіз вищевикладеного вказує, що відповідно до ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач має право на відшкодування майнової шкоди, що є різницею між ринковою вартістю автомобіля до ДТП (784231,50 грн) та вартістю автомобіля після ДТП (297923,73 грн), що становить 486307,77 грн (784231,50 грн - 297923,73 грн = 486307,77 грн).
При цьому, з урахуванням виплаченого позивачу страхового відшкодування ПАТ «НАСК» Оранта» у загальному розмірі 260000,00 грн, проведеного в межах ліміту відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілого, відповідно до положень ст. 1194 ЦК України, а також понесених позивачем витрат для евакуації транспортного засобу з місця ДТП у загальному розмірі 3000,00 грн, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування майнової шкоди, що є різницею між загальним розміром майнової шкоди (486307,77 грн), виплаченим страховим відшкодуванням (260000,00 грн) та витратами на евакуацію транспортного засобу у розмірі 3000,00 грн, та становить 229307,77 грн (486307,77 грн - 260000,00 + 3000,00 = 229307,77 грн).
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 завданого збитку, заподіяного за результатами ДТП, у загальному розмірі 229307,77 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З приводу позовної вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Так, до загальних умов цивільно-правової відповідальності відносяться: 1) протиправний характер поведінки (дій чи бездіяльності) особи, на яку передбачається покласти відповідальність (чи настання інших спеціально передбачених законом або договором обставин); 2) наявність у потерпілої особи шкоди або збитків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і наступними шкідливими наслідками; 4) вина правопорушника.
Сукупність перерахованих умов, за загальним правилом необхідних для покладання цивільно-правової відповідальності на конкретну особу, називається складом цивільного правопорушення. Відсутність хоча б одного із зазначених умов відповідальності, як правило, виключає її застосування. Встановлення даних умов здійснюється саме у зазначеній черговості, оскільки відсутність одного з попередніх умов позбавляє сенсу встановлення інших (наступних) умов.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 року, справа №908/2138/16, за якою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, за відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
У пунктах 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Суд, з урахуванням принципів розумності та пропорційності, приходить до висновку
У постанові ОП КЦС ВС від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 вказано, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова ВП ВС від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).
Суд враховує, глибину емоційних та моральних страждань, характер душевних переживань позивача, як потерпілої особи, та того характеру завданих збитків, які вона зазнала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, враховуючи, що її автомобіль зазнав значних механічних ушкоджень. Безумовно пошкодження майна, що призводить до незапланованих майнових втрат та незручностей, є основою стресу та душевних хвилювань, впливає на звичайний плин життя та потребує додаткових зусиль для відновлення попереднього стану. При цьому суд, з урахуванням принципів розумності та справедливості, вважає, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 2000,00 грн, отже вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.
З приводу вимог позивача про стягнення судових витрат зі сплати судового збору, витрат на професійну правничу допомогу, витрат на оплату послуг судового експерта, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, п. 1, п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати , зокрема, на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень частин 1 - 6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до положень ст. 139 ЦПК України, експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов'язану зі справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків.
Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду копії Договору про надання правничої допомоги №892 від 16.12.2024 року, укладеним між адвокатом Щербань В.С. та ОСОБА_1 , копією Акту №1 виконаних робіт у судовому порядку від 06.01.2025 за Договором про надання правничої допомоги №892 від 16.12.2024, копії квитанції від 16.12.2024 про сплату позивачем правничої допомоги за договором №892 від 16.12.2024 у розмірі 29330,00 грн. (а.с. 73-76)
В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».
Так, позивачем в позовній заяві було зазначено про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він планує понести у зв'язку з розглядом справи у суді, який визначено в орієнтовному розмірі 29330,00 грн.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Так, в Акті №1 виконаних робіт у судовому порядку від 06.01.2025 за Договором про надання правничої допомоги №892 від 16.12.2024 (а.с. 73) визначені витрати позивача, понесені у досудовому порядку. Водночас відсутні належні обґрунтування витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 29330,00 грн, що зазначено в попередньому розрахунку судових витрат (а.с. 69), враховуючи, що розгляд справи здійснювався за відсутності представника позивача, відсутності відповідача, на підставі відповідних заяв останніх, тобто без безпосереднього представництва інтересів позивача під час судових засідань, отже неможливо визначити співвідношення заявленої до стягнення суми на правничу допомогу до виконаних адвокатом робіт у даній справі.
Тому суд вважає, що розмір гонорару, визначений позивачем та адвокатом, є неспівмірним з обсягом виконаних робіт та є дещо завищеним.
Разом із тим, суд враховує тривалість розгляду справи, час витрачений адвокатом та кількість процесуальних дій сторін у справі, враховуючи складність справи, виконану роботу адвокатом, а також те, що позовні вимоги задоволено частково, тому з відповідача на користь позивача з урахуванням ч. 2 ст. 141 ЦПК України, слід стягнути 8000,00 грн, що відповідатиме пропорційності, критерію реальності, виваженості, справедливості та розумності їхнього розміру.
Окрім того, на проведення експертного дослідження судовим експертом - автотоварознавцем Чивчиш О.П. позивачем було сплачено 8000,00 грн, що підтверджується копією Договору №Д6/11/24 від 01.11.2024, укладеного між судовим експертом ФОП Чивчиш О.П. та ОСОБА_1 , копією квитанції про оплату ОСОБА_7 8000,00 грн за послуги по проведенню дослідження (а.с. 62, 63), що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Також, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2313,97 грн.
А всього слід стягнути з відповідача на користь позивача понесенні позивачем судові витрат у справі у загальному розмірі 39724,00 грн (8000,00 грн + 8000,00 грн + 2313,97 грн = 18313,97 грн).
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву та наведення власних доводів щодо обставин справи, надання доказів з метою спростування заявлених позовних вимог не скористався, позовні вимоги визнав.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст.ст.77-79 ЦПК України.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовній вимоги ОСОБА_1 обґрунтовано та доведено належними та допустимими доказами, а тому позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення завданого збитку, заподіяного за результатами ДТП, третя особа Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА», слід задовольнити частково.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 988, 1166, 1187, 1188, 1194 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 279, 354 ЦПК України суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення завданого збитку, заподіяного за результатами ДТП, третя особа Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданого збитку в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 18.10.2024 року, у загальному розмірі 231 307,77 грн (двісті тридцять одна тисяча триста сім гривень 77 копійок), що складається з: - 229 307,77 грн - сума завданої матеріальної шкоди, 2000,00 - сума завданої моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі у загальному розмірі 18313,97 грн (вісімнадцять тисяч триста тринадцять гривень 97 копійок), що складається з: 8000,00 грн - витрат на правничу допомогу, 8000,00 грн - витрат на проведення судової експертизи, 2313,97 грн - сплаченого судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА», ЄДРПОУ 00034186, юридична адреса: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7-Д.
Повний текст рішення суду складений та підписаний 10 березня 2025 року.
Суддя: О. Н. Борис