Справа № 161/17439/20
Провадження № 2/161/113/25
10 березня 2025 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.
за участі секретаря судового засідання Романюк М.М.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Головного Управління Держгеокадастру у Волинській області, Підгайцівської об'єднаної територіальної громади Луцького району про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, скасування рішення Піддубцівської сільської ради №6/6.10 від 20.09.2011 року «Про передачу земельних ділянок громадянам у власність», скасування запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась в Луцький міськрайонний суд з позовом до ОСОБА_5 , Головного Управління Держгеокадастру у Волинській області, Піддубцівської сільської ради Луцького району про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, скасування рішення Піддубцівської сільської ради №6/6.10 від 20.09.2011 року «Про передачу земельних ділянок громадянам у власність, скасування запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,06 га, що розташована на території садового товариства «Гаразджа» Піддубцівської сільської ради, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 18.12.2001.
В подальшому їй стало відомо про те, що рішенням Піддубцівської сільської ради від 20.09.2011 №6/6.10 « Про передачу земельних ділянок громадянам у власність» ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку в с. Гаразджа Луцького району загальною площею 0,1200 га. На підставі вказаного рішення 04.01.2012 ОСОБА_5 видано Державний акт серії ЯМ № 447894 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0722885000:02:001:3918.
Вказує, що своїм рішенням Піддубцівська сільська рада Луцького району надала ОСОБА_5 у власність земельну ділянку, яка накладається на земельну ділянку позивача. Вважає таке рішення незаконним та таким, що порушує права позивача.
З врахуванням викладеного, просить скасувати рішення Піддубцівської сільської ради від 20.09.2011 №6/6.10 « Про передачу земельних ділянок громадянам у власність» та визнати недійсним Державний акт серії ЯМ № 447894, виданий 04.01.2012 ОСОБА_5 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0722885000:02:001:3918.
Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 листопада 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі з проведенням підготовчого засідання.
02 грудня 2020 року від представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує, що розпорядження земельною ділянко, яка належить на праві приватної власності особі, до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Волинській області не відноситься, та не наділене повноваженнями щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
16 грудня 2020 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій крім заявлених позовних вимог, просить скасувати запис № 072280001004244 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,12 га, розташовану в с. Гаразджа Піддубцівської сільської ради Луцького району, надану на підставі рішення Піддубцівської сільської ради від 20.09.2011 №6/6.10 « Про передачу земельних ділянок громадянам у власність»
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2020 року залучено до участі в справі правонаступника відповідача Піддубцівської сільської ради Луцького району - Підгайцівську об'єднану територіальну громаду Луцького району Волинської області.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2021 року по справі призначено судову земельно-технічну експертизу, провадження по справі зупинено.
Ухвалою від 19 грудня 2022 року провадження по справі поновлено у зв'язку з надходженням на адресу суду листа директора ТзОВ «Волинь-експерт» про повернення матеріалів цивільної справи та залишення ухвали від 24 березня 2021 року про призначення експертизи без виконання у зв'язку з відсутністю оплати за проведення експертизи.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2023 року по справі призначено земельно-технічну експертизу, провадження по справі зупинено.
Ухвалою від 12 жовтня 2023 року провадження по справі поновлено у зв'язку з надходженням на адресу суду повідомлення судового експерта Волинського відділення Львівського науково-дослідного інститут судових експертиз від 04 жовтня 2023 року про неможливість надання висновку судової земельно-технічної експертизи.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Головного Управління Держгеокадастру у Волинській області, Підгайцівської об'єднану територіальної громади Луцького району про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, скасування рішення Піддубцівської сільської ради №6/6.10 від 20.09.2011 року «Про передачу земельних ділянок громадянам у власність», скасування запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку залишено без розгляду.
Постановою Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 лютого 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11 квітня 2024 року справу передано судді Філюк Т.М.
Ухвалою Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 серпня 2024 року по справі призначено земельно-технічну експертизу, провадження по справі зупинено.
16 грудня 2024 року з Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта судової земельно-технічної експертизи № 3368 від 27.11.2024
Ухвалою Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2024 року провадження по справі поновлено
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Мозольська О.М. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог.
Представник відповідача Головного Управління Держгеокадастру у Волинській області в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову.
Представник відповідача Підгайцівської об'єднаної територіальної громади Луцького району в судове засідання не з'явився, матеріали справи містять заяву представника відповідача про розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.
Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №297/1903/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц вказала, що захист прав позивача, порушеного внаслідок накладення земельних ділянок, шляхом визнання недійсними рішення сільської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації є ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу.
У відповідності до положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ВЛ № 008947 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,06 га, що розташована на території садового товариства «Гаразджа» Піддубцівської сільської ради. Вказана земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_1 на підставі рішення Піддубцівської сільської ради № 15/4-3 від 26.11.2001.
Також встановлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ 3 447894, на підставі рішення Піддубцівської сільської ради № 6/6.10 від 20 вересня 2011 року ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 0722885000:02:001:3918.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 свої вимоги мотивувала тим, що виданий відповідачу Державний акт на право власності на землю є недійсним, оскільки земельна ділянка площею 0,12 га, що належить ОСОБА_5 накладається на земельну ділянку площею 0,06 га, що належить позивачу ОСОБА_1 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ВЛ № 008947.
Відповідно до положень частини першої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.
Частиною п'ятою статті 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Положеннями статті 22 ЗК України в редакції 1990 року, чинній на момент видачі позивачеві державного акту про право приватної власності на землю, передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п'ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об'єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об'єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивача порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».
За змістом пункту 6 Розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 основними завданнями земельно-технічної експертизи є, зокрема, визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки. Одним з орієнтованих вирішуваних питань, які ставляться на вирішення зазначеної експертизи, є встановлення факту порушення меж (або накладання) земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки.
Зазначені питання земельно-технічної експертизи вирішуються за наявності відповідної правовстановлювальної та технічної документації, зокрема результатів виконання топографо-геодезичних робіт, які проводяться відповідними фахівцями з використанням відповідного обладнання та бази даних. Для вирішення питань земельно-технічної експертизи експерту необхідно надати оригінали або завірені якісні копії відповідної правовстановлювальної та технічної документації із землеустрою на земельну ділянку. У разі неможливості експертом самостійно виконати топографо-геодезичні роботи результати таких робіт повинні бути надані на дослідження органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
Отже, питання, пов'язані з перевіркою обставин на предмет перетину земельних ділянок згідно з відомостями земельного кадастру віднесено законодавцем до компетенції відповідальних осіб, уповноважених на проведення судової земельно-технічної експертизи.
Частинами першою - третьою статті 158 ЗК України передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п'ята статті 158 ЗК України).
До компетенції суду відносяться питання щодо встановлення наявності чи відсутності порушення відповідачем права позивача в межах вимог позовної заяви. Водночас, до компетенції суду не входять функції з встановлення на підставі правовстановлюючої документації, зокрема, перетину спірних земельних ділянок.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібними міркуваннями керувався Верховний Суд, зокрема, у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 27 червня 2024 року у справі № 752/2284/17 тощо.
Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (аналогічні роз'яснення викладені в постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц)
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 вказано, що частиною п'ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об'єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об'єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону».
Зазначені правові висновки слід застосовувати разом з приписами частини другої статті 78 ЦПК України, за змістом якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, факт порушення цивільного права позивача як особи, частину земельної ділянки якої передано у власність третій особі на підставі розпорядження органу місцевого самоврядування шляхом передання у власність іншій особі разом з суміжною земельною ділянкою, може бути доведений, зокрема, на підставі відповідних висновків експерта чи спеціаліста.
За змістом статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу для встановлення фактів, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Під час розгляду справи за клопотанням позивача була призначена судова експертиза, та відповідно до висновку судового експерта Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3368 від 27.11.2024, судовий експерт зазначив, що «в разі, якщо наявний в матеріалах справи, наданий на дослідження картографічний матеріал достовірно відображає інформацію про місце розташування земельних ділянок, то земельна ділянка, кадастровий номер 0722885000:02:001:3918, що розташована в с. Гаразджа Луцького району загальною площею 0,12 га, яка належить ОСОБА_5 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ 3 447894, виданого на підставі рішення Піддубцівської сільської ради №6/6.10 від 20.09.2011, накладається на земельну ділянку для ведення садівництва, розташовану на території садівничого товариства «Гаразджа» Піддубцівської сільської ради площею 0,06 га, яка належить ОСОБА_1 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ВЛ № 008947, виданого на підставі рішення Піддубцівської сільської ради № 15/4-3 від 26.11.2001.
Роз'яснюючи свій висновок в судовому засіданні експерт Назар Мисковець вказував, що в основу виконання судової експертизи ним покладено технічний звіт по топографо-геодезичних роботах для оформлення документів на землю, виготовлений ТзОВ «Горизонт» на замовлення ОСОБА_1 , і вказаний висновок ним зроблено за умови, що технічний звіт по топографо-геодезичних роботах вірно відображає місце розташування земельних ділянок.
Відповідно до ст. 1 Закону України « Про топографо-геодезичну та картографічну діяльність» топографо-геодезична і картографічна діяльність - наукова, виробнича і управлінська діяльність, спрямована на визначення параметрів фігури, гравітаційного поля Землі, координат точок земної поверхні та їх змін у часі, створення і використання державної геодезичної і гравіметричної мереж України, мережі постійно діючих станцій супутникового спостереження, топографічних, тематичних карт (планів), створення та оновлення картографічної основи для державних кадастрів, банків (баз) геопросторових даних та геоінформаційних систем; топографо-геодезичні та картографічні роботи - процес створення геодезичних, топографічних і картографічних матеріалів, даних, топографо-геодезичної та картографічної продукції; результати топографо-геодезичної і картографічної діяльності - геодезичні, топографічні, картографічні матеріали, продукція, інформація тощо.
Відповідно до положень законів України «Про Державний земельний кадастр», «;Про землеустрій», «;Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», Порядку побудови Держаної геодезичної мережі №646 від 7 серпня 2013 року та інших нормативних актів з питань землеустрою та геодезії, певне місцеположення земельних ділянок визначається за допомогою просторово-часових координат у встановленій системі. Координати умовної системи координат 1963 року (СК-63) та Державної геодезичної референтної системи координат УСК-200 складаються із семизначних цифр.
Згідно з пунктами 3.5,4.3 Положення про порядок встановлення місцевих систем координат №245 від 3 липня 2001 року, місцева система координат - система координат, утворена від переобчислених координат системи 1942 року шляхом введення відповідного «ключа» переходу таким чином, щоб координати в місцевій системі складалися в метрах з п'ятизначних цифр.
Отже, місцеположення земельних ділянок визначається за координатами СК-63, УСК-200 або місцевих систем координат, за умови їх переобчислення до відповідної державної системи координат. Також за координатами поворотних точок (кутів) меж земельних ділянок визначається їх площа та конфігурація. Геодезичні координати - широта і довгота, що визначають положення точки на поверхні еліпсоїда і відповідно на карті.
Згідно з вимогами статті 55 Закону України «Про Землеустрій», встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості).
Вказаний технічний звіт по топографо-геодезичних роботах, виготовлений ТзОВ «Горизонт» на замовлення ОСОБА_1 , містить ситуаційну схему земельної ділянки, на якій відображено умовне позначення: 0,0600 га - земельна ділянка зі слів ОСОБА_1 , яка належить їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ВЛ № 008947, виданого на підставі рішення Піддубцівської сільської ради № 15/4-3 від 26.11.2001, та 0,1200 га земельна ділянка ОСОБА_5 ( кадастровий номер 0722885000:02:001:3918).
Також в судовому засіданні було заслухано в якості спеціалістів директора ТзОВ «Горизонт» ОСОБА_6 та спеціаліста ОСОБА_7 , який виконував топографо-геодезичні роботи, останні повідомили, що місце розташування та координати земельної ділянки згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ВЛ № 008947 вказала сама ОСОБА_1 , якою також було надано технічний звіт по видачі Державного акту на право приватної власності на землю за 2001 рік, який не містив точної інформації про місце розташування вказаної земельної ділянки.
Таким чином, вказаний технічний звіт по топографо-геодезичних роботах виготовлений ТзОВ «Горизонт» на замовлення ОСОБА_1 , не містить відомостей збору та аналізу виконавцем наявних документації із землеустрою, планово-картографічних матеріалів, що стали підставою для передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , а відтак не містить достовірної інформації про місце розташування земельної ділянки, належної ОСОБА_1 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ВЛ № 008947.
Відтак, складений висновок судового експерта Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3368 від 27.11.2024, не містить чітких відомостей на підтвердження того, що земельні ділянки накладаються, тобто побудований на припущенні, що є неприпустимим, а тому такий висновок не може бути покладений в основу судового рішення.
Суд не приймає до уваги як доказ накладення земельної ділянки відповідача на належну позивачу земельну ділянку, наявність сусідніх землекористувачів, які відповідно співпадають, на думку позивача, із сусідніми землекористувачами відповідача, оскільки наведене спростовується матеріалами справи. Так, технічний звіт по видачі Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_1 за 2001 рік містить план земельної ділянки, в якому описано межі, суміжні користувачі земельної ділянки належної ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . В той же час відповідно до кадастрового плану земельної ділянки ОСОБА_5 суміжними користувачами є ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 .
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право ОСОБА_1 як землекористувача порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позивач не довела свого порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Щодо клопотання відповідача ОСОБА_5 про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Таким чином, оскільки в задоволенні вимог позивача відмовлено, суд не вирішує питання про застосування позовної давності до вимог позивача.
Керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141,279,352,354,430 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Головного Управління Держгеокадастру у Волинській області, Підгайцівської об'єднаної територіальної громади Луцького району про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, скасування рішення Піддубцівської сільської ради №6/6.10 від 20.09.2011 року «Про передачу земельних ділянок громадянам у власність», скасування запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справизазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складення повного тексту рішення 10 березня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М.Філюк