Справа № 509/1005/25
26 лютого 2025 року слідчий суддя Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора ОСОБА_3 ,
слідчого ОСОБА_4 ,
підозрюваного ОСОБА_5 ,
захисника, адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Овідіополь, клопотання слідчого СВ відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №2 ГУ ОСОБА_7 , погоджене з процесуальним керівником - прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 , в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024080200000386 від 17.04.2024, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ташкент республіки Узбекистан, громадянина України, українця, з вищою освітою, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не одруженого військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на посаді водія протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат»,
підозрюваного у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,
Слідчим відділенням поліції №1 Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № №62024080200000386, відомості по якому внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань 17.04.2024 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснюється прокурорами Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.
В відповідності до наданого клопотання, досудовим розслідуванням встановлено, що 24.02.2022 Указом Президента України ОСОБА_8 «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 та Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІX, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан в Україні безперервно продовжувався, зокрема: Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 740/2024 від 28.10.2024, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 4024-IX від 29.10.2024, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Крім того встановлено, що 23.03.2022 відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 було призвано на службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 від 23.03.2022 р. № 3 ОСОБА_5 було призначено на посаду водія протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 .
Разом з тим, наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 від 29.01.2024 № 116 «Про призначення службового розслідування» за фактом самовільного залишення служби солдатом ОСОБА_5 було призначено службове розслідування.
В подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 від 21.02.2024 № 85 «Про результати службового розслідування» за фактом самовільного залишення служби солдатом ОСОБА_5 було наказано передати матеріли службового розслідування до органів досудового розслідування.
Згідно положень п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України є обов'язком громадян України та ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці зобов'язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати і виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати і утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
Згідно із вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника), на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби.
Відповідно до вимог ст. ст. ст. ст. 11, 16, 127-130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно та неухильно виконувати накази командирів (начальників) у встановлений термін, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Однак, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на посаді водія протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 58, 59, 127-130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану, 29.01.2024 не прибув вчасно до місця служби в районі виконання бойового завдання військової частини НОМЕР_1 , а саме АДРЕСА_2 без поважних причин, після завершення відпустки за сімейними обставинами, яка була йому надана тривалістю у 10 днів з 19 січня 2024 до 28 січня 2024 та ухиляється від проходження військової служби, тобто відсутній на службі без поважних причин і не виконує службові обов'язки в умовах воєнного стану.
На підставі викладеного, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України за кваліфікуючими ознаками: нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, а саме: актом службового розслідування; лист командира військової частини НОМЕР_1 від 18.03.2024 №521/1/26 про неприбуття військовослужбовця ОСОБА_5 до нового місця несення служби; наказом про призначення ОСОБА_5 на водія протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 № 3 від. 23.03.2022, наказом про результати службового розслідування № 85, від 21.02.2024 протоколами допиту свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , іншими матеріалами у їх сукупності.
Ризик переховування від органів досудового розслідування та суду обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за яке законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років. Зазначені обставини підтверджують існування ризику можливих спроб переховування підозрюваного, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрювана (обвинувачена) може ухилятись від слідства та суду.
Таким чином, обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу підозрюваного дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_5 , який на теперішній час підозрюється у скоєні тяжкого злочину, будучи обізнаною та розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке їй загрожує у разі доведеності її вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні обґрунтовується наступним. При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілих та свідків в даному кримінальному провадженні, необхідно враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК, а також те, що у зв'язку з врученням підозрюваній копій матеріалів разом з клопотанням про обрання запобіжного заходу, остання отримала можливість володіти інформацією про місце проживання та іншими контактними даними вказаних осіб.
Станом на даний час, свідки ще не допитані в судовому засіданні, їх показання мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування та судового розгляду. Перебуваючи не під вартою, підозрювана може здійснювати незаконний вплив на вказаних осіб, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження або взагалі відмови від них, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином обґрунтовується наступним. Підозрюваний ОСОБА_5 може перешкоджати кримінальному провадженню шляхом невиконання або неналежного виконання обов'язків покладених на нього як на підозрюваного у кримінальному провадженні в разі обрання їй більш м'якого виду запобіжного заходу, а також невиконання обов'язків шляхом неявки, у разі необхідності до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду.
Ризик вчинення інших кримінальних правопорушень існує в силу обставини інкримінованого ОСОБА_5 злочину, дані про особу підозрюваного, приймаючи до уваги не працевлаштування підозрюваного, відсутність у останнього законних джерел доходу, вважаю, що існує ризик того, що підозрюваний може вчинити інші кримінальні правопорушення.
При вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу ОСОБА_5 необхідно враховувати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою не може запобігти зазначеним ризикам. Так, особисте зобов'язання не може бути застосовано, у зв'язку з тим, що це найбільш м'який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості вчиненого злочину. Особиста порука не може бути застосована в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваною покладених на неї обов'язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов'язуються за необхідності доставити її до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не зможе гарантовано запобігти ризикам, зазначеним вище, для досягнення завдання кримінального провадження. Запобіжний захід у вигляді застави, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, не може бути застосований до підозрюваної у зв'язку із тим, що внаслідок вчиненого нею злочину спричинено загибель людини.
З врахуванням сукупності викладених обставин, даних про особу підозрюваної, в силу характеру інкримінованого ОСОБА_5 діяння та одночасної потреби у проведенні слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, для забезпечення належного виконання підозрюваною покладених на неї процесуальних обов'язків, єдиним запобіжним заходом, який надасть можливість запобігти усім вищевказаним ризикам, є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Слідчий вважає, що підозрюваний ОСОБА_5 після повідомлення про підозру у вчинені тяжкого злочину, знаючи про ступінь тяжкості міри покарання може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, може впливати та здійснювати тиск на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, переховуватись від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати у розслідувані кримінального провадження іншим чином, тому клопотання є обґрунтованим.
В судовому засіданні прокурор та слідчий клопотання підтримали, просили його задовольнити.
Підозрюваний та його захисник проти задоволення клопотання заперечували та просили застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Заслухавши пояснення слідчого, прокурора захисника та підозрюваного, дослідивши додані до клопотання докази, вважаю, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно ч.5 ст.12 КК України, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від п'яти до десяти років з конфіскацією майна.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.
Згідно п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків.
Відповідно до ч.2 ст.8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.9 Конституції України міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.07.2011, Суд зазначив (п.175 справи),що термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Крім того, обрання виключного запобіжного заходу вигляді тримання під вартою підозрюваного не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка 11.09.1997 набрала чинності для України (пункт «с» частини 1 статті 5 Конвенції).
Вирішуючи питання доцільності запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно враховувати вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до статті 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси поваги до особистої свободи.
Так, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що суворість передбаченого покарання «є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У справі «Летелье проти Франції» вказано, особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, підстави обрання виключного запобіжного заходу підозрюваному є цілком обґрунтованими, а застосування менш суворого запобіжного заходу не забезпечить належного виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років, а також те що підозрюваний може переховуватись від слідства, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків та інших учасників процесу, у цьому ж провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, неможливо запобігти ризикам передбаченим ч.1 ст.177 КПК України, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, та такий захід, з урахуванням особи підозрюваного, відповідає суспільним інтересам.
Відповідно до абз.3 ч.4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 182, 183, 193, 194, 196, 197, 376 КПК України,
Клопотання слідчого СВ відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №2 ГУ ОСОБА_7 , що погоджене з процесуальним керівником - прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 , в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024080200000386 від 17.04.2024, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_5 , задовольнити.
В задоволені клопотання захисника підозрюваного ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 , відмовити.
Застосувати у відношенні підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ Одеський Слідчий Ізолятор, строком до 11 години 00 хвилин 27.04.2025 року, без встановлення застави.
Строк дії ухвали слідчого судді становить 60 днів і обчислюється з моменту затримання підозрюваного, а саме, з 11 години 00 хвилини 26.02.2025 року, і діє до 11 години 00 хвилин 27.04.2025 року.
Ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою припиняє свою дію 27.04.2025 року о 11.00 год.
Апеляційна скарга, на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали складено та оголошено 03.03.2025 р. о 09.20.
Слідчий суддя ОСОБА_1