Номер провадження: 33/813/485/25
Номер справи місцевого суду: 947/35912/24
Головуючий у першій інстанції Борщов І. О.
Доповідач Сегеда С. М.
05.03.2025 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє захисник-адвокат Гречко Ігор Олегович, на постанову Київського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Зазначеною постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000,00 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Також стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Відповідно до адміністративних матеріалів, 25.10.2024 року, близько 00:10, водій ОСОБА_1 навпроти буд.83/1 по проспекту Небесної Сотні (Маршала Жукова) в м. Одесі, керував транспортним засобом Mercedes-Benz ML270, державний знак НОМЕР_1 , перебуваючи з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою приладу газоаналізатору Drager та у медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 «Правил дорожнього руху України» (далі - ПДР), за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови Київського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2024 року про визнання винним і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП (а.с. 33-36).
Не погоджуючись із вказаною вище постановою, 06.01.2025 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє захисник-адвокат Гречко І.О., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. (а.с. 39-45).
В судове засідання, призначене на 05.03.2025 року о 10:00 год., учасники справи не з'явилися, будучи належним чином сповіщені про дату, час та місце розгляду справи, у строк передбачений ст. 277-2 КУпАП (а.с.57-58).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За змістом п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Виконання даного пункту ПДР є обов'язком водія, а не його правом, за відмову від виконання якого передбачена адміністративна відповідальність, незалежно від того водій перебував у стані сп'яніння чи ні.
Відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є самостійною підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №158286 від 25.10.2024 (а.с.1);
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння (а.с.5);
- відеозаписами з портативних відеореєстраторів № 474491, 474391 якими зафіксовано, зокрема відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів у їх сукупності дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 , встановленою постановою судді Київського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2024 року в порушенні ним вимог п. 2.5 ПДР, тобто вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч .1 ст. 130 КУпАП, а саме: за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
При цьому, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є самостійною підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 від проходження огляду в медичному закладі не відмовлявся, не приймаються судом до уваги, з огляду на те, що як вбачається з відеозапису, працівники поліції роз'яснювали останньому про його право пройти огляд як на місці зупинки так в медичному закладі, а також наслідками відмови від проходження такого огляду, однак ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився (урив. 01:02:38).
Доводи апелянта про відсутність доказів руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 та відсутність фіксації моменту зупинки транспортного засобу, апеляційний суд оцінює критично, оскільки як вбачається з долученого до матеріалів справи відеозапису, останній в ході спілкування з працівниками поліції жодним чином не заперечував факт керування транспортним засобом за обставин викладених у протоколі, а навпаки зазначав, що за відсутністю таксі розвозив друзів, які з його слів, були не транспортабельними.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, події відбувалися в період комендантської години та в цій частині апеляційний суд зазначає, що при введенні воєнного стану, застосовуються такі заходи правового режиму воєнного стану як комендантська година. Комендантська година (заборонений час) - це заборона військовою адміністрацією в певний час доби і на певний час перебувати на вулицях та в громадських місцях мешканцям населеного пункту, де встановлено Президентом України воєнний стан.
Контроль дотримання комендантської години мешканцями населеного пункту покладається військовим комендантом на спеціально виділені для цієї мети комендантські патрулі, до складу яких входять поліцейські Національної поліції України та військовослужбовці ЗС України та можуть залучатися військовослужбовці Національної гвардії України та державної прикордонної служби України.
У разі порушення комендантської години, комендантський патруль та правоохоронці можуть, серед іншого, зупиняти транспорт, перевіряти у громадян, у тому числі водіїв, документи, а в разі потреби, проводити огляд транспортних засобів, особистих речей та багажу.
Таким чином, працівники діючи в межах повноважень та у спосіб у спосіб, встановлений Законом України «Про національну поліцію» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правомірно зупинили транспортний засіб ОСОБА_1 . Разом з тим, факт відсутності на відеозаписі моменту зупинки не спростовує її правомірності, з огляду на що доводи в цій частині є неспроможними.
Також не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі про не безперервність відеозаписів та неможливість встановити суть події, оскільки зафіксовані на портативні відеореєстратори № 474491, 474391 обставини події, зокрема, відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в повному та достатньому обсязі дають можливість встановити наявність події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не безперервність відеозаписів, не спростовує належності фіксації факту правопорушення, у вчиненні якого звинувачується ОСОБА_1 . При цьому, невеликі неточності та розбіжності в часі на відео з камер патрульних поліцейських, апеляційний суд розцінює як помилки технічного характеру в роботі камери, які не можуть бути підставою для визнання відеозаписів, які були здобуті в законний спосіб у відповідності до вимог ст. 40 Закону України "Про національну поліцію" неналежними та недопустимими.
Доводи щодо не роз'яснення ОСОБА_1 прав передбачених ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.
При цьому, апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта про те, що жодними по справі доказами не доведено що у ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, оскільки підстави вважати чи перебуває особа у стані сп'яніння відноситься до виключних повноважень працівників поліції, цьому кореспондує обов'язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд, а сама по собі незгода водія з виявленими у нього ознаками сп'яніння не звільняє його від відповідальності за порушення п. 2.5 ПДР.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та зводяться лише до незгоди апелянта з оскаржуваною постанови.
Між тим, апеляційний суд зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови у межах доводів і вимог апеляційної скарги, суд вважає, що висновок суду першої інстанції щодо визнання ОСОБА_1 , винним у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за наведених у постанові обставин, ґрунтується на належних, достовірних і допустимих доказах, які будучи проаналізованими, не викликають сумнівів у наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.
Керуючись ст.ст.268, 283, 289, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє захисник-адвокат Гречко Ігор Олегович, залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда